ЗМІСТ
1. Предмет, сутність, джерела і система конституційного права зарубіжних країн
2. Конституційно-правовий статус монарха
3. Визначення: судова система ЗС
Список використаної літератури
1. Предмет, сутність, джерела та система конституційного права зарубіжних країн
Термін В«Конституційне правоВ» має три значення: галузь чинного права, наука, навчальна дисципліна.
Як наука це сукупність різних поглядів, теорій, вчень, гіпотез з питань конституційного права зарубіжних країн, викладених у книгах, статтях, наукових доповідях.
Як галузь права воно являє собою систему внутрішньо узгоджених юридичних норм, що містяться в конституціях, законах, декретах і указах президента і регулюючих певну групу суспільних відносин.
Предметом правового регулювання конституційного права зарубіжних країн є певні групи суспільних відносин, що складаються в процесі здійснення державної влади.
Конституційно-правові відносини являють собою таку групу суспільних відносин, що складаються в процесі здійснення державної влади, які регулюються нормами державного права.
Суб'єктами конституційно-правових відносин є центральні органи державної влади і управління, органи конституційного нагляду, члени федерації, місцеві органи державної влади та муніципалітети, депутати центральних і місцевих представницьких установ, громадяни та піддані. У деяких країнах суб'єктами державно-правових відносин можуть бути центральні та місцеві партійні органи.
Предметом конституційного права як галузі права є чотири групи суспільних відносин:
а) основи конституційного ладу;
б) основи взаємовідносин держави і особи;
в) політико-територіальний устрій;
г) основи організації та діяльності органів державної влади.
Методи правового регулювання конституційного права:
а) метод владних відносин (припускає наявність у однієї сторони державно-владних повноважень, які закріплюються за вищими органами влади, що і визначено в Конституції);
б) наділення сторін конкретними правами та обов'язками, через механізм прав і обов'язків;
в) сукупність класичних принципів впливу на учасників суспільних відносин: дозвіл (передача прав), заборона, покладання обов'язків.
Ідеї конституційного значення - про устрій суспільства і держави висловлювалися вже в творах таких давньогрецьких мислителів, як Платон і Аристотель, а також у творах відомих мислителів Риму - Цицерона і Гая. У більш пізній період, що відноситься вже до середніх століть, були опубліковані роботи Фоми Аквінського, містять окремі міркування, пов'язані з проблемами конституційного права. Зародження науки пов'язане зі становленням основних ідей конституційного права, з періодом краху феодального абсолютізмаі діяльністю відомих всьому світу просвітителів, таких як Н. Радищев, Ш.Л. Монтеск'є, Г. Гроцій, Ж.Ж. Руссо та інших.
Саме вони в свій час сформулювали багато положень, які лягли в основу сучасного конституційного права - про поділ влади; народний суверенітет, парламентаризмі, природних і невідчужуваних правах людини, відповідальному уряді та ін Перераховані ідеї знайшли своє закріплення вже в перших конституційних документах: Декларації незалежності США 1776 р., Конституції США 1787 р., в Декларації прав людини і громадянина Франції 1789 р., в Конституції Польщі 1791 р. На розвиток науки конституційного права в XIX столітті великий вплив зробили праці А. Дайсі у Великобританії, У. Віллоубі в США, Ж.П. Есмена у Франції.
В Нині відомими представниками зарубіжної науки конституційного права є: у Франції - М. Дюверже; у Великобританії - Д. Макінтош, Д. Маршалл; в Італії - Д. Верготті; в Німеччині - Штайн; в США - Л. трайбів та ін Ретельному дослідженню конституційне право зарубіжних країн піддали і російські вчені - М.А. Крутоголов, Б.С. Крилов, В.В. Макланов, А.А. Мішин, Б.А. Страшун, В.А. Туманов, Н.П. Фарберов, В.Є. Чиркин та ін
В Нині у науці про конституційне право зарубіжних країн існує два основних напрямки: радікалістскіх і ліберальне.
Ліберальне напрямок. Представники цього напряму виступають за демократичну, правову і соціальну держава, поділ влади, за відповідальність усіх посадових осіб та органів держави перед народом, визнання місцевого самоврядування, за справді народний характер державної влади (а не класовий).
радікалістскіх напрямок . Вчені леворадікалістского напрямку вважають, що службова роль конституційного права полягає у створенні умов для будівництва соціалізму і комунізму, вони проти поділу влади і місцевого самоврядування, за ліквідацію приватної власності та встановлення правління однієї В«комуністичноїВ» партії.
Обидва цих напрямки відображають лише полярні погляди в науці про конституційне право зарубіжних країн. Поряд з цими напрямками, а точніше в їх рамках, існують і великі наукові школи, які мають міжнародний характер, об'єднуючих авторів різних країн. Це три основні школи: юридична, політологічна й теологічна. Юридична школа мали чільне вплив до 20-х років XX в. Прибічники цієї школи орієнтувалися в основному на вивчення держави, його органів, прав людини з юридичних позицій. Одночасно вони визнавали соціальний характер держави і закликали юристів вивчати це держава, його органи, його діяльність як систему правовідносин. Ця школа в даний час практично втратила своє значення, але її методи дослідження використовуються в науці конституційного права і понині.
Політологічна школа свою остаточну перемогу здобула в середині XX в. Прибічники цієї школи закликають вивчати не стільки норми конституційного права, скільки реальну роль тих чи інших інститутів державності, політичних інститутів.
Теологічна школа займає особливе місце в юридичної думки. Воно змикається своєї релігійної інтерпретацією з радікалістскіх напрямком. І представлена ​​вона головним чином дослідженнями мусульманських юристів. Праці її прихильників відрізнялися ідеями Халіфату - справедливого правління, яке існувало при пророка Мухаммеда і змінили його чотирьох В«праведнихВ» халіфах.
Особливості норм конституційного права. Норми конституційного права, як і інші правові норми, - це загальнообов'язкові правила, встановлені головним чином нормативними правовими актами (законами, указами тощо) і забезпечувані державним примусом. Лише в порівняно рідкісних випадках такі норми створюються інакше - шляхом судового прецеденту, конституційного звичаю - або не забезпечуються судової захистом (той же конституційний звичай, соціально-економічні права особистості в деяких країнах).
В відміну від галузей приватного права, де використовується, як правило, диспозитивний метод регулювання (сторонам надається можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки), в конституційному праві домінує імперативний (наказовий) метод. Більшість норм конституційного права, будучи тісно пов'язаними з властевідношеннями, мають розпорядчий, забороняє, зобов'язуючий характер. Вони велять лише певна поведінка (Норми-веління). Рідше використовуються норми-дозволу (вони широко застосовуються і є основними лише при регулюванні основ правового статусу особистості). В конституційному праві багато і норм-принципів, реалізація яких має опосередкований характер. Є норми-визначення: ст. 2 конституції Франції визначає державу як неподільну, світську, соціальну і демократичну республіку. Особливий характер мають положення преамбули (введення) конституції. Зазвичай вважається, що такі положення не нормативнодокументи, але містять вихідні початку для розуміння суті даної конституції.
Структура норм конституційного права теж має свої особливості. Санкції в нормах конституційного права зустрічаються рідко (вони зазвичай названі в актах інших галузей права), а якщо і є, т...
