Міністерство освіти і науки України
Кримський юридичний інститут
Національної юридичної академії України імені Я. Мудрого
Курсова робота
З дисципліни В«Трудове правоВ»
на тему В«Правове регулювання час відпочинкуВ»
Виконала
студентка ЗФО
4 курсу 46 групи
Алексєєва Людмила
р. Сімферополь 2010р.
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Поняття та види часу відпочинку
РОЗДІЛ 2. Відпустки, їх види та порядок надання
2.1 Відпустка, загальна характеристика
2.2 Щорічна основна відпустка
2.3 Щорічні додаткові відпустки та їх тривалість
2.4 Творча відпустка
2.5 Відпустки без збереження заробітної плати
ВИСНОВОК
спискок НОРМАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Мною обрана тема В«Час відпочинку: правові питанняВ»
Актуальність теми в питанні відпочинку громадян в рамках охоплюються трудовим правом, на мій погляд полягає в наступному: по-перше, це право закріплено не тільки нормами трудового права, а в першу чергу в основному законі держави - Конституції. Організація праці і відпочинку в підприємствах різних форм власності, на жаль, не завжди відповідає нормам зазначеним у законі. На мій погляд, особливо це стосується підприємств, входять у сферу приватних. Відсутність належного контролю з боку адміністрації, відсутність комісії по трудових спорах у таких організаціях. Неналежна робота з ознайомлення працівників з їх правами на відпочинок ведуть не тільки до порушень цих прав, але і до більш серйозних наслідків (Виробничий травматизм, професійні захворювання тощо)
за великого обсягу законодавства про час відпочинку та особливо про відпустки, розкиданості правових норм по різних актам, наявності окремих положень, застосовуваних по сформованій практиці, у членів профспілкових комітетів, профактиву, профспілкових працівників, адміністрації підприємств, установ, організацій нерідко виникають труднощі при вирішенні конкретних проблем.
В українському трудовому праві часом відпочинку визнається та частина календарного часу, протягом якого працівники звільняються від виконання трудових обов'язків і можуть використовувати його на власний розсуд.
Таким чином, поняття часу відпочинку охоплює собою не тільки час власне відпочинку, протягом якого відновлюються фізичні і духовні сили, але й час, що витрачається людиною на соціально-культурне розвиток, громадську діяльність, навчання, наукове, технічне та художня творчість, заняття фізкультурою і спортом і т. д. Це цілком відповідає визначенню вільного часу.
За трудовим законодавством у складі вільного від роботи часу розрізняються: перерви протягом робочого дня, щоденний (міжзмінний) відпочинок, щотижневий відпочинок, святкові дні, додаткові вільні від роботи дні, відпустки (деякі з них, в свою чергу, поділяються на кілька видів).
Правове регулювання часу відпочинку здійснюється Конституцією України, Кодексом законів про працю, Законом України В«Про відпусткиВ» та т.д.
Метою даної роботи є аналіз нормативно - правової бази, яка регулює час відпочинку.
Мета роботи передбачає розкриття наступних завдань:
В· Аналіз поняття і видів часу відпочинку;
В· Розгляд особливостей відпусток, їх видів та порядку надання.
Об'єктом дослідження даної роботи є відносини, які виникають у сфері забезпечення часу відпочинку трудящих.
Предметом дослідження є система правових норм, яка регулюється трудовим правом.
Методологічний інструментарій дослідження базується на наукових методах, таких як історичний, конкретно-соціологічний, порівняльно-правовий.
Дана тема була досліджена такими авторами: Беляцкий С., Геращенко Л, Зубковський В., Венедиктов В., Прилипко С. І т.д.
Робота структурована у відповідності з поставленими цілями і завданнями і складається з вступу, двох розділів, висновку та списку нормативних джерел та використаної літератури.
РОЗДІЛ 1. Поняття та види часу відпочинку
Час відпочинку - це частина календарного періоду, протягом якого працівник згідно законом повинен бути звільнений від виконання трудових обов'язків і який він може використовувати за власним розсудом для задоволення своїх інтересів та відновлення працездатності.
Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:
- перерви протягом робочого дня (зміни);
- щоденний відпочинок (міжзмінний перерва);
- вихідні дні (щотижневий відпочинок);
- святкові та неробочі дні;
- відпустки.
У відповідності зі ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше двох годин. Така перерва повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. На тих підприємствах, де за умовами виробництва перерву встановити неможливо, працівникам повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за згодою профспілкового комітету. Перерви для відпочинку і прийому їжі не включаються в робочий час і не оплачуються.
Окремим категоріям працівників надається додаткові перерви під час робочого дня, які включаються в робочий час і регулюються спеціальними нормативними актами:
- перерви для відпочинку на навантажувально-розвантажувальних роботах. Правила про умови праці вантажників при навантажувально-розвантажувальних роботах, затверджені НКП СРСР 20 вересня 1931 г.предусматрівают, крім обідньої перерви, спеціальні перерви для відпочинку, що входять в робочий час. Тривалість і порядок надання таких перерв визначаються правилами внутрішнього трудового розпорядку;
- перерви для обігрівання. Правилами про роботу на відкритому повітрі в холодну пору року, затвердженими обов'язковою постановою НКП СРСР від 11 грудня 1929 р., встановлено, що при роботі на відкритому повітрі в холодну пору року застосовуються перерви для обігрівання.
Питання про число і тривалості перерв та про пристрій місць обігрівання вирішується для окремих підприємств або груп їх залежно від місцевих умов за угодою роботодавця з профспілкою;
- перерви для годування дитини. Жінкам, що мають дітей у віком до півтора років, крім загального для всіх працівників перерви для відпочинку і прийому їжі, надаються перерви для годування дитини. Такі перерви надаються не раніше ніж через три години після початку роботи тривалістю не менше тридцяти хвилин. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви повинна становити не менше однієї години. Строки і порядок надання перерв установлюються власником підприємства з врахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються (ст. 183 КЗпП). Правом на перерву для годування дитини користуються жінки, які працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, яка має дітей, і в залежності від тривалості її робочого дня (Зміни) допускається: приєднання перерви для годування дитини до обіднього перерви; перенесення одного або в сумарному вигляді двох перерв для годування дитини на кінець робочого дня, тобто більш раннє закінчення роботи по порівнянні з тривалістю робочого дня, встановленого трудовим договором.
До додаткових перерв під час робочого дня, включающимся в робочий час, також можна віднести: перерви на роботах з шкідливими умовами праці, перерви на фізкультурні паузи чи для виробничої гімнастики, а також інші перерви, передбачені законодавством.
Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) - це перерва в роботі між закінченням робочого дня (зміни) і початком наступного робочого дня (зміни). Його тривалість повинна бути не менш як сорок дві години (ст. 70...
