Федеральне агентство залізничного транспорту ГОУ ВПО В«Сибірський державний університет шляхів сполучення В»
Кафедра В«Державно-правові дисципліни В»
Реферат
Дисципліна: В«Історія політичних і правових вчень В»
Тема: В«Юридичний позитивізмВ»
Новосибірськ 2010
Зміст
1. Введення
2. Поняття і витоки розвитку юридичного позитивізму
3. Основоположники ідеї юридичного позитивізму
3.1 Єремія (Джеремі) Бентам
3.2 Джон Остін
3.3 Рудольф фон Ієрінга
3.4 Карл Бергбом
3.5 Адемар Есмен
4. Юридичний позитивізм у Росії
5. Висновок
6. Список використаної літератури
1. Введення
Юридичний позитивізм виник на початку XIX століття, коли буржуазія досить зміцнила свої економічні та політичні позиції, в період відносно мирного розвитку капіталізму, вільної конкуренції. Юридичний позитивізм відбивав впевненість буржуазії в непорушності створеного нею ладу, в могутність її держави і права.
До початку XX століття з твердженням позитивістської бази не тільки природних, але й суспільних наук позитивістський напрямок юриспруденції зайняло панівні позиції, які воно з більшим чи меншим успіхом продовжує утримувати й донині.
Дана тема є актуальною, тому в даний час відношення юристів до позитивної теорії права істотно змінюється. Вона вже не сприймається як правова доктрина минулого, що має виключно історичне значення.
Метою цієї роботи є визначення поняття та сутності, а так само витоків розвитку юридичної позитивізму, достоїнства і недоліки даного підходу.
Виходячи з поставленої мети, завданнями даної роботи є: виявлення поняття і аналіз історії розвитку юридичного позитивізму, вивчення творчості його основоположників, визначити перспективи розвитку позитивного права в Росії.
2. Поняття і витоки розвитку юридичного позитивізму
Юридичний позитивізм - напрямок філософії права, яке бачить у праві сукупність чи норм правил поведінки, встановлених і забезпечених примусом з боку влади. Характерними рисами даного підходу до права є: формальне визначення права (коли під правом розуміється те, що визнається таким в даному співтоваристві); ототожнення права з чинним законодавством; автономний характер права (його незалежність від моралі і історичних традицій).
Юридичний позитивізм (Від лат. Positivus - позитивний) - напрям у юриспруденції, прихильники якого обмежують завдання юридичної науки вивченням позитивного права, тобто чинного в даний момент.
Правовий позитивізм (Юридичний позитивізм) полягає в тому, щоб визнавати в якості правових тільки норми позитивного права і зводити будь право до нормами, що діють в дану епоху і в даному державі, не звертаючи уваги на те, справедливо це право чи ні.
Таким чином, в право, в Відповідно до концепції юридичного позитивізму, є результат тільки правотворчої функції держави, незалежної від економічних і класових відносин. Право - наказ влади, підтриманий санкцією примусу.
Позитивізм заперечує В«Природне правоВ», яке розглядається як заблуждение умов, що веде до порушення порядку. Емпіричне пізнання права здійснюється на основі чисто юридичних критеріїв, відокремлених від моральних оцінок права, а так само від його соціально-політичних характеристик. Сутність права визнається непознаваемой - воно не потребує інших обгрунтуваннях, крім факту свого існування. У результаті право постає у щодо певної і легко оглядає, сукупності правил (норм), принципів і типологічних поділів.
Ряд наукових діячів в галузі юриспруденції вважає, що юридичний позитивізм не створив справжньої теорії права. Так, наприклад, О.Е. Лейст пише: В«Юридичний позитивізм не міг дати відповіді і на самий для нього важливе питання: як забезпечити законність (Правомірність) правотворчої діяльності держави, якщо саме воно сила, витворюючи право? Вся теорія юридичного позитивізму грунтувалася на припущенні, що держава є правовою, проте це припущення неодноразово спростовувалося практикою (В«краще крапля сили, ніж мішок праваВ»), а до обгрунтуванню правової держави могло вести лише вивчення В«метаюрідіческіхВ» почав В».
Алексєєв С.С. навпаки, вважає позитивну теорію, що підсумовує дані аналітичної юриспруденції, в поєднанні зі своїми В«відгалуженнямиВ» (історією права, порівняльним правознавством) і з соціологією права, самодостатньою юридичною наукою, виконує унікальні і незалежні функції у всьому комплексі юридичних знань, в області законодавства, юридичної практики, правової навчання, а так само в осягненні логіки і сенсу права.
Неоднозначне розуміння сутності позитивізму в праві, а в підсумку різне (нерідко негативне) ставлення вчених до нього обумовлено, мабуть, тим, що у вітчизняній юридичній науці позитивна теорія права поки не розроблена, а в літературі до позитивним концепціям відносять не тільки ті теорії, які базуються на теорії позитивізму, але і формально-логічні, В«нормативістські-ідеалістичніВ» концепції права, засновані на інших філософських напрямках (кантіанство, неокантіанство, феноменологічна філософія та ін)
Звернемося до історії виникнення юридичного позитивізму.
Державно-правові теорії позитивізму беруть початок у роботах французького мислителя Огюста Конта (1798-1857), автора "Курсу позитивної філософії" та "Системи позитивної політики ". У даних роботах Конт систематизував як соціальне життя того часу, так і теоретично обгрунтував новий, "Позитивний" соціально-політичний порядок розвитку суспільства, з урахуванням його - минулого, теперішнього і В«можливого майбутньогоВ».
Подальше стрімке розвиток промислового виробництва, банківської сфери, сфери транспорту і торгівлі, тобто всіх прогресивних процесів, що відбуваються в суспільному житті країн Західної Європи у другій половині XIX століття, загострило конкуренцію між окремими виробниками, в результаті концентрації капіталу в В«одних рукахВ» і формуванню монополій. Всі виразніше головна лінія ідеологічного протистояння починає проходити між адептами старого феодально-монархічного режиму і прихильниками буржуазного ладу.
Але науково-технічний прогрес і високий матеріальний рівень життя могли бути досягнуті лише при умови солідарності всіх соціальних прошарків суспільства. Так буржуазії потрібен був фактор стабілізації, порядку, ефективне знаряддя проти наростаючого робітничого руху, якими і став юридичний позитивізм, який розглядав право (Право буржуазії) як факт реальності.
Більшість буржуазних теоретиків відмовилося від ідей природного права, а критика цих ідей знайшла вираз в юридичному позитивізмі, що виступив проти дуалізму теорії природного права, тобто проти уявлення про існування поруч з позитивним правом більш високого за своїм значенням права природного, вимагає подальшого втілення в законодавстві. Право, за поданням позитивістів являло собою сукупність норм, даних об'єктивно, які не потребують обгрунтування. Норма права розглядалася позитивістами як раз і назавжди встановленої догми, а єдиним джерелом права визнавалася державна влада, наділена примусовою силою. Правова концепція позитивізму ототожнювала право з законом, виданим верховною державною владою. Соціальним призначенням права уявлялося забезпечення соціального компромісу.
Найбільше поширення юридичний позитивізм набув в Англії (Д. Остін), Німеччині (К. Бергбом, П. Лабанд) і у Франції (А. Есмен).
У XX в. юридичний позитивізм поширився в країнах Західної Європи. Ідеї вЂ‹вЂ‹позитивізму властиві сучасної буржуазної юриспруденції в різних варіантах. Одним з напрямків сучасного позитивізму є нормативізм.
Таким чином, виникнення юридичного позитивізму пов'язане із зміцненням і вдосконаленням правової оболонки розв...
