КУРСОВА РОБОТА
за курсом В«Історія держави і права зарубіжних країнВ»
по темі: В«Франція в період правління НаполеонаВ»
ВСТУП
При вивченні зарубіжної історії держави і права особливий інтерес представляє правова історія Франції. Для правового розвитку Франції характерна крайня нестійкість державної влади. На відміну від Англії, де протиріччя у міру їх виникнення вирішувалися шляхом мирних угод і поступок, у Франції ці протиріччя виливаються в революції і збройні перевороти, які призводять до кардинальних змінах форм державного устрою. Причина такої нестійкості - У різнорідності суспільних класів, що беруть участь у політичній боротьбі.
Робота присвячена вивченню державного устрою Франції за часів правління Наполеона Бонапарта. Державний лад того періоду отримав назву В«бонапартизмВ». Цей термін використовується і в сучасному політичному житті, що визначає актуальність даної роботи.
1. ЕВОЛЮЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ ВІД РЕСПУБЛІКИ До Консульства і Імперії
Початком Великої французької революції прийнято вважати 14 липня 1789 р. У цей день парижани штурмом узяли королівську фортецю-в'язницю Бастилію. Політична влада перейшла в руки великої буржуазії і ліберального дворянства. Законодавча ініціатива була віддана Установчим зборам.
11 серпня 1789 був прийнятий перший декрет революції В«Про знищення феодальних прав і привілеївВ». Він скасував кріпосне стан (серваж) і В«особисті повинностіВ» селян (піша і кінна панщина, податок з забою худоби, податок на охорону замку, дорожні мита, збір з ярмарків і т. п.). Найважливіші ж феодальні повинності (шамнар, панщина, ценз і ін) повинні були покупатися селянством за величезну суму. Дворянство зберегло за собою землю і поземельні податки. Був передбачений викуп землі селянами на умовах одноразової сплати 30-кратного щорічного внеску, що було доступно лише невеликому числу сільських багатіїв.
Поруч декретів і регламентами урядових осіб, виданими протягом 1789-1792 рр.. були скасовані внутрішні мита на провезення товарів, цехової лад, всякого роду феодальні стиснені промисловості і торгівлі, нарешті, ненависний податок на сіль - Габель (1790 р.). У серпні 1789 р. Установчі збори прийняли Декларацію прав людини і громадянина - програмний документ революції.
Ця декларація в чіткій узагальненій формі висловила політико-правові погляди просвітителів, енциклопедистів: Вольтера, Дідро, Руссо, Гольбаха та ін Але особливо велике вплив на її утримання надали політичні погляди Ш. Монтеск'є, його твір В«Про дух законівВ».
Декларація проголошувала принципи демократичного державно-правового ладу. Встановлювалася взаємозв'язок цих принципів: основоположними оголошувалися права людини, їх забезпечення покладалося на демократично організована держава (В«державний союзВ»), засноване на принципах народного суверенітету і поділу влади. Така побудова слід було ідеї школи природного права, яка головну мету держави бачила в захисті В«невід'ємнихВ» прав людини. Вплив природно-правових теорій відчувається і в проведенні Декларацією відмінностей між правами людини, які йому властиві від природи як В«Природні і невід'ємніВ» і правами, отриманими громадянином від держави. В якості "природних і невід'ємнихВ» прав проголошувалися: свобода, власність, безпека, опір гнобленню (ст. 2).
Свобода полягає в можливості робити все, що не завдає шкоди іншому. Закон може забороняти тільки такі дії, які шкідливі суспільству. В«Все, що не заборонено законом, то дозволено В»(ст. 4-5).
Проголошувалося, що закон повинен виражати волю всіх членів суспільства, і тому кожен може брати участь у його створенні особисто або через депутатів. Всі громадяни рівні перед законом: всім відкрито доступ до заміщення державних посад (ст. 6).
Статті 7 і 8 Декларації встановлювали два важливих принципи, що відносяться до карного права:
а) ніхто не може бути притягнутий до відповідальності інакше, як у випадках, прямо передбачених законом;
б) ніхто не може бути покараний інакше, ніж це прямо і безпосередньо передбачено законом.
Стаття 9 формулювала В«презумпцію невинуватості В». В її основу було покладено старий принцип процесуального права, відомий з найдавніших часів: сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого.
Встановлення винності було визнано функцією суду: вона констатировалась обвинувальним вироком, набрав законної сили. З правила презумпції невинуватості випливало, що тягар доведення провини лежить на обвинувач. Декларація проголосила свободу думок, думок, слова і друку; права громадян брати участь у визначенні податків і вимагати звіту посадових осіб (ст. 10-11, 14-15).
Стаття 17 оголошувала право власності недоторканним і священним. Передбачалася рівна захист власності багатого і бідного, капіталіста та робітника. Конституція 1791 р. також була розроблена Установчими Зборами. За нею в країні встановлювалася конституційна монархія. Вищим органом законодавчої влади стало однопалатні Національні збори. Воно не могло бути розпущено королем. Конституція наділила депутатів Зборів правом недоторканності: для переслідування їх за загальнокримінальної злочину потрібна згода Національних зборів. Кожен депутат оголошувався представником всі нації, а не окремої яка обрала його групи населення. Звідси випливає важливе положення, типове зараз для будь-якої конституції: депутат не відповідальний перед виборцями і незалежний від них. Винятковими повноваженнями Народних зборів оголошувалися:
В· складання і затвердження бюджету;
В· вирішення питань війни і миру;
В· визначення чисельності і змісту армії;
В· ратифікація договорів з іноземними державами;
В· установа і скасування державних посад;
В· притягнення до кримінальної відповідальності перед Верховним судом міністрів і ін посадових осіб; законодавча діяльність.
Встановлювалися основні принципи законодавчої процедури: законопроект, прийнятий Національним зборами, підлягав затвердженню королем; королю надавалося право відкладального вето. Якщо знехтуваний монархом законопроект був знову прийнятий наступними двома новими складами Зборів, він набував чинності закону.
Виконавча влада вручалася королю. Йому ввірялося призначення і звільнення міністрів. Король очолював збройні сили, призначав частина командного складу, стверджував призначення вищих чиновників, здійснював загальне керівництво внутрішнім управлінням і зовнішніми відносинами. Король міг діяти тільки в рамках законів, прийнятих Зборами. Запроваджувалася контрасігнатура - розпорядження короля набували законної сили лише після підписання їх відповідним міністром, який і ніс відповідальність за прийняте рішення. Депутати Національних зборів повинні були обиратися на основі двоступеневих виборів, у яких могли брати участь тільки активні громадяни. Ними визнавалися громадяни від 25 років, розміри доходу яких в залежності від місця проживання коливалися від 100 до 200 робочих днів або цінність найманого або орендованого ними майна була не нижче вартості 400 робочих днів. Конституція закріпила новий адміністративний поділ країни на департаменти, дистрикти і комуни. Управління на місцях покладалося на виборні органи, які діяли під керівництвом і контролем відповідних міністрів. Судова влада вручалася обраним на строк суддям. Для розгляду кримінальних справ засновувався суд присяжних. Створювався також касаційний суд. Передбачалося освіту Верховного суду, покликаного розбирати правопорушення міністрів і злочини, загрожують безпеці держави. У 1792 році на політичну боротьбу під Франції починає чинити відчутний вплив зовнішньополітична обстановка. Оформилася антифранцузька військова коаліція найбільших європейських монархій. Королівський двір опинився в центрі монархічного змови і підштовхував країну до війни. В цей час зростає значення ...
