Реферат Статус біженців з сучасного міжнародного права

Специфіка правового становища біженця визначається тим, що країна її національної приналежності не гарантує йому найважливіші права і свободи людини, що є причиною втечі і пошуку захисту в іншої держави. В результаті, країна-притулок з гуманітарних міркувань надає іноземному громадянину права та обов'язки замість країни його громадянської належності. Очевидно, що ця ситуація виходить за межі дії національного законодавства і регулюється нормами міжнародного права, заснованих на визнання ряду загальнолюдських прав і свобод. Разом з тим, правове становище біженців визначається і чинним національним законодавством щодо інших іноземних громадян, що перебувають в даній державі, і власних громадян цієї країни.

Цілі і завдання роботи. Мета даної роботи полягає в розгляді статусу біженців з сучасного міжнародного права.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються наступні приватні задачі :

1. дати законодавче визначення біженців;

2. розглянути причини існування біженців;

3. дати характеристику політики в області міграції;

4. розглянути підстави визнання людини біженцем;

5. розглянути підстави припинення статусу біженця.

Об'єкт дослідження - статус біженців з сучасного міжнародного права.

Предметом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з розглядом статусу біженців з сучасного міжнародному праву.

Глава 1. Визначення та характеристика біженців

1.1. Законодавче визначення біженців

Сучасне визначення поняття В«біженецьВ» у міжнародному праві міститься в двох основних документах: Конвенції ООН 1951 року В«Про статус біженців В»[1] та Протоколі до ній 1967р., що стосується статусу біженців. Між зазначеними актами існують деякі розбіжності. Зокрема, Конвенція ООН 1951р. передбачає тимчасове і географічне обмеження, тобто вона застосовується відносно країн, розташованих в Європі, і у відношенні тих біженців, які стали такими в Внаслідок подій, що відбувалися до 1 січня 1951р. Протокол 1967р. усуває ці обмеження і застосовується щодо держав і щодо будь-яких подій, як у минулому, так і в майбутньому, в результаті яких виникла або виникає проблема біженців. Російська Федерація підписала ці документи, які таким чином мають тепер прямою дією на території нашого держави.

Крім названих документів, пізніше було прийнято ще понад 30 інших міжнародних угод по біженцям. Зокрема, звертає на себе увагу Конвенція Організації африканської єдності від 1969 р., в якій термін В«біженецьВ» отримав більш ємне визначення: В«ТермінВ« біженець В»поширюється також на будь особа, яка в результаті зовнішньої агресії, окупації, іноземного панування або подій, серйозно порушують громадський порядок ..., змушене покинути своє звичайне місце проживання В». Таке розширене визначення статусу В«біженцяВ», треба сказати, знайшло широке поширення, стає, по суті, нормою міжнародного права [2].

Разом з тим одна з гострих проблем, пов'язаних з біженцями, як і з рядом інших категорій вимушеної міграції (екологічні біженці, переміщені особи, В«висланіВ», особи, які шукають притулку тощо), полягає в тому, що, крім міжнародних документів, що визначають їх статус, у багатьох державах існують і свої законодавчі акти, які вносять додаткові критерії визначення тих чи інших категорій вимушеної міграції. Але, що чітко зафіксовано в більшості з них і з чим згодні більшість фахівців в галузі міжнародної міграції, так це те, що В«Люди, які хочуть покинути свою країну, щоб підвищити життєвий рівень або знайти кращу роботу, не можуть претендувати на статус біженця В»[3].

Кілька складніше стоїть питання про виділення такої категорії вимушеної міграції, як В«Екологічні біженціВ», які з юридичної точки зору не визнаються біженцями, оскільки не є жертвами переслідування. І, тим не менше, сам термін з початку 1990-х рр.. отримує все більше визнання і по ряду оцінок, висловлених, наприклад, на Всесвітній конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), чисельність екологічних біженців в 90-і рр.. перевищила чисельність В«класичнихВ» біженців, які визначаються Конвенцією 1951 р. і Протоколу 1967 р.

Процес визначення статусу біженця відбувається в два етапи. По-перше, необхідно з'ясувати факти, пов'язані до даного випадку. По-друге, застосувати до цих фактам визначення Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року. Положення Конвенції 1951 року, які визначають, хто є біженцем, складаються з трьох частин, які були названі положеннями, відповідно, про В«ВключенніВ», В«припиненняВ» і В«виключенняВ». У положеннях про включення визначаються критерії, яким має відповідати особа, щоб бути біженцем. Вони утворюють позитивну основу, на якій будується визначення статусу біженця.

1.2. Причини існування біженців

У першу чергу, треба виділити політичні та етнічні причини, постійно провокуючі різного ступеня збройні конфлікти, причому в більшості випадків безпосередньо в регіонах, що розвиваються. Більш того, майже всі сучасні конфлікти, що ведуть до появи біженців, як правило, відбуваються безпосередньо всередині країн, в той час як раніше дані конфлікти спостерігалися між країнами. Ситуація в Сомалі, Руанді, Заїрі, Югославії та ін - яскраві тому приклади. Більш того, чим більше в тому чи іншому регіоні збройних зіткнень, тим більше біженців там з'являється.

Не випадково найбільш стрімке зростання їх чисельності спостерігається в Африці. Сьогодні на африканському континенті налічується приблизно 15 млн. біженців, внутрішньо переміщених осіб треба виділити політичні та етнічні причини, постійно провокують різного ступеня збройні конфлікти, причому в більшості випадків безпосередньо в регіонах, що розвиваються [4].

Серед причин, сприяють збереженню величезного числа біженців та переміщених осіб, необхідно виділити також причини, зумовлені погіршенням навколишнього середовища, екологічною кризою, збільшенням стихійних лих та природних катастроф. Як відзначав колишній Генеральний секретар ООН у 1993р. Бутрос Галі, В«неможливо провести чітку і ясну кордон між конфліктами, війнами ...