Зміст
Введення
1. Правова природа кримінальної відповідальності злочинів вчинених у співучасті
1.1 Історія виникнення розвитку і становлення інституту співучасті у злочині
1.2 Основні типи співучасників по Укладення 1945года
2. Поняття співучасті у злочині за сучасному Російському законодавству
2.1 Види співучасті
2.2 Форми співучасті
3. Особливості кримінальної відповідальності при співучасть у злочині
3.1 Призначення покарання
3.2 Кваліфікація злочинів
Висновок
Список використаних джерел
Введення
Співучасть у злочин один з найбільш важливих і складних інститутів кримінального права. Злочини, скоєні в співучасть складають більше однієї третини всіх скоєних у Росії. Темпи їх приросту, мають тенденцію до збільшення. Вчинення злочинів групою одна з найпоширеніших і стійких характеристик злочинності неповнолітніх. Все частіше відзначається зрощування злочинних об'єднань, що мають загально кримінальну спрямованість з угрупуваннями, діючими у сфері, наркобізнесу валютних операцій та інших високоприбуткових сферах, які відкривають широкі можливості для збагачення.
Смакота зусиль співучасників штовхає їх на вчинення, в тому числі і тяжких та особливо тяжких злочинів, дозволяє їм легше долати перешкоди до досягнення злочинної мети, надійніше приховувати сліди кримінальної діяльності.
Групова та організована злочинність в Росії здатна виступати не тільки в якості продукту негативних соціальних умов економічного, політичного, правового, морального характеру, але і в якості одного з найбільш потужних факторів, що впливають на спрямованість і темпи суспільного розвитку.
Відповідальність за співучасть у злочині виступає каменем спотикання всіх існуючих проблем даного інституту. Автори відзначають, що на практиці застосуванні даного інституту не відрізняється однаковістю.
Деяку складність представляє кваліфікація злочинів зі спеціальним суб'єктом. На практиці досить часто зустрічаються випадки з'єднання в одному злочині загальних і спеціальних суб'єктів. І хоча цей питання врегульоване законодавством у ч. 4 ст. 35 КК РФ, дане правило постійно порушується. Досліджуючи таке положення, вчені прийшли до висновку про виключення цієї норми з КК. І з цим слід погодитися, оскільки створення норм потребують додаткових уточнень і застереженнях ще більше ускладнює існуючі проблеми співучасті, що призводить до численних помилок на практиці.
У зв'язку зі спробою законодавця відокремити кваліфікацію організаторів злочину, на практиці та в теорії кримінального права виникають проблеми із застосуванням ч.5-6 ст.35 КК РФ.
Так як, по-перше, дана норма порушує взаємопов'язаність Загальною та особливої вЂ‹вЂ‹частин КК РФ, по-друге, законодавець, таким чином, звузив рамки кваліфікації поведінки організатора приготуванням, в результаті чого виникли складності застосуванні ч. 3 ст. 33 КК РФ. Вивченням даного питання займалися Арутюнов. А.А., Козлов. А.П., Литовченко. О.М. і др.учение, які прийшли до висновку, що В«1) у законі (ч.5 ст.35 КК РФ) не слід було відокремлювати організатора, а потрібно було говорити про співучасників взагалі і ступеня їх пов'язаності через відсутність або наявність попереднього змови, 2) тут же не слід було відокремлювати організовані групи і злочинні спільноти, оскільки по суті вони - злочинні групи, як і інші, 3) абсолютно непереконлива ч. б ст.35 КК РФ, яку терміново потрібно видаляти з закону В». Швидше за все це правильне рішення.
Кримінально-правовий інститут співучасті у злочині був і продовжує залишатися предметом уваги багатьох вітчизняних учених у галузі кримінального права. Комплексному вивченню проблем співучасті присвятили свої роботи А.Ф. Ананьїн, А.С. Афіногенов, Н.А. Бєляєв, С.Г. Бурчак, Р.Р. Галіагбаров, П.І. Гришаєв, П.Ф. Гришанін, А.І. Долгова, Г.А. Злобін, Н.А. Іванов, М.І. Ковальов, А.П. Козлов, Г.А. Крігер, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, П.Ф. Тельнов, М.Д. Шаргородський та інші.
Окремими питаннями розглянутого інституту приділяли увагу в своїх роботах С.В. Бородін, Л.Д. Гаухман, А.Ф. Зелінський, В.Д. Іванов, М.М. Кудрін, О.М., Литовченко, В.М. Осіпкін, Р.Д. Сабіров, В.В. Сергєєв, В.В. Соболєв, Н.Г. Угрехелідзе, А.В. Шесслер та інші.
У той же час, інститут співучасті досі залишається одним з найбільш проблемних кримінально-правових інститутів, що породжують значні труднощі в його теоретичному поясненні та застосуванні на практиці.
Найбільш дискусійним в кримінальному праві є питання про форми й види співучасті. Навіть проблема має давню історію і не отримала свого дозволу ні в дореволюційний, ні в радянський, ні в пострадянський періоди. До цих пір російське кримінальне законодавство не використовує терміни В«видВ» і В«формаВ» співучасті. За рішенням даної проблеми в теорії мають місце різні підходи. Одні вчені виділяють тільки види співучасті (С.В. Познишев), інші тільки форми (Н.Д. Сергієвський), треті і форми і види (Г.А. Крігер), причому кожен автор бере за види і форми співучасті те, що вважає за потрібне, не приходячи до єдиної думки з даного питанню. Це пояснюється тим, що конкретна спільна діяльність характеризується цілим рядом ознак: спосіб взаємодії між собою співучасників, ступінь їх узгодженості, стійкість створеної групи, характер і ступінь участі кожної особи в одному злочині та ін особливостями. У зв'язку з цим досить складно виробити єдиний критерій класифікації зовнішніх проявів співучасті, оскільки жоден з них не може в повній мірі відобразити сформовані форми і види співучасті. Всі вищесказане зумовлює актуальність вивчення даної проблеми з метою найбільш ефективного впливу на злочини вчиняються не одним, а кількома особами в співучасть, з метою правильного викриття злочинців, кваліфікацій їх діянь та індивідуального покарання.
В силу діалектичного принципу суперечливого розвитку об'єкта - інститут співучасті, так само як і інші інститути права, не залишається стабільним, що і відображається в нескінченних, а деколи і непримиренних теоретичних суперечках. Ефективне та справедливе регулювання питань спільної злочинної діяльності, як і інших питань кримінального права, можливо, лише на основі внутрішньо несуперечливого, науково-обгрунтованого законодавства. Ця посилка, яка визначає, по суті, весь законодавчий процес, має саме безпосереднє відношення до цього часу до ще невирішеним у теорії та на практиці питань співучасті.
Правове регулювання кримінально-правового інституту співучасті на сьогоднішній момент потребує вдосконалення. В якійсь мірі стримування валу злочинності, в тому числі і групових форм її прояву, повинна була сприяти проведена реформа кримінального законодавства. Вищеназвані і інші обставини визначають актуальність теми дослідження.
Об'єктом дослідження випускної кваліфікаційної роботи є правовідносини, що виникають при вчиненні злочину у співучасті.
Предметом дослідження виступають норми кримінального закону, що регулюють інститут співучасті.
Метою цієї випускної кваліфікаційної роботи є комплексний, системний аналіз кримінальної законодавства і правозастосовчої практики, визначення шляхів вдосконалення кримінального - правового інституту співучасті у злочині.
Названої метою обумовлена ​​постановка наступних завдань:
- описати історію становлення і розвитку співучасті у злочині;
- вивчити та узагальнити теоретичні основи кримінально-правового інституту співучасті у злочині на сучасному етапі;
- виявити основні проблеми даного інституту, розглянути їх з різних позицій і знайти найбільш прийнятне їх рішення;
- проаналізувати і запропонувати вирішення існуючих проблем кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті.
Методологічну основу кваліфікаційної роботи становили:
1) історико - Прав...
