Введення
Актуальністю даної роботи для життя сучасного російського суспільства є поділ системи права на галузі приватного права і публічного. Ще в Древньому Римі розрізнялося право приватне і право публічне. Таке розмежування пов'язується з ім'ям давньоримського юриста Ульпіана (170-228 рр..), Який обгрунтував його вперше. Він висловив думку, що публічне право є те, яке відноситься до положення Римської держави, тоді як приватне відноситься до користі окремих осіб. Тобто предметом публічного права є сфера публічних інтересів (інтересів суспільства, держави в цілому), а предметом приватного права - сфера приватних справ та інтересів.
Основний сенс відмінності приватного та публічного права полягає у встановленні меж вторгнення держави у сферу майнових і інших інтересів індивідів та їх об'єднань. Держава в цій сфері має виступати лише в ролі арбітра і надійного захисника прав і законних інтересів учасників цивільного обороту.
Метою дослідження є вивчення співвідношення публічного та приватного права.
Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
- розглянути сутність та розвиток приватного права;
- вивчити поняття та сутність публічного права;
- ознайомитися з системою публічного і приватного права;
- ознайомитися з критеріями поділу приватного та публічного права.
Ступінь розробленості проблеми дослідження полягає в тому, що вивченням співвідношення публічного і приватного права займалися наступні вчені: Лазарєв В. В., Протасов В.Н., Абдулаєв М.І., Матузов Н.І., Малько А. В., Хмелевський С.В. та інші.
Так Лазарєв В. В. та Абдулаєв М.І. в своїх роботах розглядають систему публічного та приватного права. Матузов Н.І. і Малька А.В. проводять чіткі відмінності між публічним і приватним правом, а також розглядають їх співвідношення. Розглядає співвідношення публічного і приватного права в своїх роботах і Хмелевський С.В.
Структура курсової роботи: дана робота складається з введення, містить дві глави основної частини і 6 підпунктів, укладення та бібліографічного списку.
У вступі описується актуальність теми дослідження її цілі, завдання і ступінь розробленості проблеми. Введення коротко описує зміст курсової роботи.
У першому розділі розглядається загальна характеристика публічного та приватного права, а так само їх розвиток.
Друга глава курсової роботи розкриває співвідношення публічного та приватного права. Розглядаються критерії їх поділу і аналізується система публічного і приватного права.
У висновку представлені короткі висновки по розглянутій темі курсової роботи.
1. Загальна характеристика публічного та приватного права
1.1 Сутність та розвиток приватного права
Приватне право - галузі права, регулюючі, майнові та деякі інші відносини громадян і юридичних осіб. До приватного праву відносяться норми цивільного, сімейного, торговельного права і другіе1.
За своєю сутністю приватне право являє собою не стільки відому, вельми обширну частину юридичної системи країни, скільки існування і дію певних правових почав і в цьому сенсі - духу права.
Приватне право - це почала, що затверджують для окремих осіб юридично значимі свободу, незалежність, самостійність. Тобто це таке правовий стан окремих осіб, коли вони самі, суверенно, без втручання ззовні, своєю волею і в своєму інтересі вирішують свої справи.
Можна сказати так: приватне право - це суверенна територія свободи на основі права.
Саме в області приватного права свобода окремої, автономного особи розкривається в чистому вигляді і істинному значенні. Свобода в області приватного права - це повна і суверенна самостійність окремої особи, виражена в його автономному та захищеному статусі суб'єкта права і у володінні їм захищеними суб'єктивними правами.
При цьому і статус суб'єкта права, і суб'єктивні права мають характер правових явищ по своїй основі абсолютного порядку, тобто вони відкривають простір для власного, по розсуду, поведінки і в цьому зв'язку в принципі виключають, не допускають втручання когось у цю власну В«сферу свободи В».
Приватне право надає людям - окремим громадянам, їх об'єднанням, організаціям, виступаючим в якості юридичних осіб,-можливість в певному колі відносин бути В«власним паномВ» - вільно поступати згідно своїм інтересам, своєю волею, самостійно визначати умови своєї поведінки. При цьому передбачається або прямо декларується, що стосовно відносин такого роду державна влада як би залишається в стороні, вона не вправі довільно втручатися в приватноправові відносини. Державна влада, за своєю природою В«налаштованаВ» на те, щоб втручатися в навколишні її відносини, відторгається з обителі панування приватних воль і приватних інтересів.
Історія приватного права характеризується більш ніж двохтисячорічний розвитком, в ході якого йшло вдосконалення, поглиблення приватноправових почав і одночасно відбувалася важка робота з огранювання, шліфовці форм їх вираження в об'єктивному праві, в цивільному законодавстві. В історії приватного права можна виділити чотири основні віхи. Три з них людське суспільство вже пройшло, а в четверту в даний час вступає або, бути може, вже вступило.
Перша віха. Це - формування приватного (цивільного) права як цілісного системного нормативного освіти. Таке В«виникненняВ» відбулося, як уже згадано, у вигляді досить досконалою з юридичної сторони приватноправовий системи, що затвердилася в Стародавньому Римі на перевалі епох - дохристиянського часу і християнської ери.
Римське приватне право і в історично далекий час свого розквіту, і в наші дні постає як істинний шедевр культури, високе творіння розуму, регулятивного мистецтва. У ньому, звичайно, чимало того, що відображає своєрідність тогочасної епохи - епохи перенасиченої розкоші і рабів, поезії та гладіаторів, витонченого смаку й грубих утіх, часом, особливо за критеріями сьогоднішнього дня, витонченого цинізму. І одночасно римське приватне право дало світу разюче по отработанности, досконалості, витонченості збори юридичних конструкцій, моделей, формул, відточеною лексики.
Друга віха - це відпрацювання положень приватного права, їх з'єднання в В«праві університетівВ», що відбулася у середні віки в середньовічних університетах, починаючи з Болонського, в результаті праці глосаторів.
На основі текстів давньоримського права (в основному - Кодексу Юстиніана) в середньовічних університетах - спочатку, в XI в., В Болоньї, а потім в Пізі, Парижі, інших містах - глосатори і коментатори піддали подальшої наукової відпрацюванню як техніко-давньоримські юридичні конструкції і формули, так і містяться в них почала приватного права. Створюване таким шляхом В«право університетівВ» стало новою сходинкою розвитку ідей приватного права.
Третя (і вирішальна для сучасної епохи) віха - це не просто новий, і притому якісний, зліт приватного права, але і, по суті справи, формування приватного права сучасного громадянського суспільства, коли воно в силу вимог несформованого громадянського суспільства втілилося у вигляді відпрацьованих нормативних узагальнень безпосередньо у законах послідовно ліберального змісту. Перш за все - в таких, як наполеонівський Цивільний кодекс, Німецьке цивільне укладення, в цивільних законах інших країн, які стали на шлях сучасного розвитку. Саме в законодавчих положеннях цивільних законів, чинних і понині, виявляється можливим затверджувати саме про засадах приватного права, які знайшли вираження в юридичних формулах про право власності, його абсолютному характері, свободу договору, відновленні порушених цивільних прав, їх судового захисту.
Про четвертої вісі розвитку приватного права допустимо говорити тільки як про почався історичному процесі, коли у другій половині XX і на порозі XXI в. виробляються і входять у життя цивільні...
