Зміст
Глава 1. Види співучасників злочину з кримінального права:
загальна характеристика ............................................................... 5
1.1. Поняття і загальна характеристика співучасті .............................. 5
1.2. Виконавець як співучасник злочину ................................ 11
1.3. Організатор злочину ................................................... 14
1.4. Підбурювач ................................................................... 17
1.5. Пособник .......................................................................... 19
Глава 2. Особливості відповідальності співучасників злочину ..... 22
2.1. Підстави і межі відповідальності співучасників .................. 22
2.2. Спеціальні питання відповідальності співучасників ................ 26
Список використаної літератури ............................................. 31
Введення
Питання групової злочинності давно привертали увагу вчених-правознавців. Однак особливий інтерес до проблем діяльності злочинних груп проявився останнім десятиліття, що, безсумнівно, має під собою об'єктивно існуючі соціально-політичні та економічні причини. Групова злочинність в даний час займає значну питому вага в загальному числі вчинених злочинів. Приблизно кожен третій злочин вчиняється групою осіб, а певні складнощі в кримінально-правовій оцінці подібних злочинів диктують необхідність подальшого ретельного вивчення зазначеної проблеми.
Негативні наслідки змін, що відбуваються в соціально-економічній, духовній та інших сферах життя суспільства, викликали, крім загального зростання злочинності, зміна її якісних показників. У структурі злочинності домінуюче положення зайняли злочини, що здійснюються у співучасті, причому простежується виразна тенденція до ускладнення способів вчинення злочинів та підвищенню згуртованості злочинних груп. Виявлення всіх учасників злочинної групи, конкретизація їх ролі в скоєних і підготовлювані злочини - складний процес.
Своєрідність групової злочинної діяльності, її динамізм мінливість, вимагають адекватних засобів боротьби з цим явищем, які, на жаль, правоохоронними органами не завжди робляться. І проблема не тільки в недостатньому матеріально-технічному, фінансовому, слабкому методичному забезпеченні їх діяльності.
Актуальність роботи визначається тим фактом, що аналіз законодавства, практики його застосування та спеціальної літератури показує, що, незважаючи на більш вчинене розвиток, який інститут співучасті у злочині отримав у Кримінальному кодексі РФ 1996 року, він продовжує залишатися одним з найскладніших у теорії кримінального права та у правозастосовчій практиці.
Мета роботи полягає у вивченні видів співучасників злочину.
Для досягнення зазначеної мети в роботі ставляться ряд завдань:
розглянути поняття і загальну характеристику співучасті;
охарактеризувати види співучасників злочину;
проаналізувати підстави та межі відповідальності співучасників, а також спеціальні питання відповідальності співучасників.
Проблемам співучасті присвячені роботи А. Арутюнова, Д. Безбородова, Ф.Г. Бурчака, Р.Р. Галіакбарова, В. Качалова, А.В. Поки і багатьох інших авторів. Значну увагу приділено вченими кримінологічних та криміналістичних аспектів боротьби з груповою злочинністю (роботи В.І. Батищева, В.М. Бикова, Ю.М. Антоняна та інших авторів).
Структура роботи представлена ​​введенням, двома головами, висновком і списком використаної літератури.
Глава 1. Види співучасників злочину по карному праву:
загальна характеристика
1.1. Поняття та загальна характеристика співучасті
Огляд російського кримінального законодавства про співучасть у злочині вказує на тенденцію розвитку цього інституту в напрямку грунтовної регламентації, більш повної диференціації видів співучасників і форм співучасті, а також посилення відповідальності за вчинення пре-ступленій у співучасті. У цьому знайшли вираження потреби боротьби з груповою та, перш за все - організованою злочинністю.
У дореволюційній теорії інститут співучасті викликав чимало дискусій. Основний предмет спору - концепція акцесорних співучасті, тобто залежності відповідальності співучасників від відповідальності виконавця. Російське (радянський) кримінальне право заперечувало акцесорних співучасті [1]. У радянський період першої нормативне визначення співучасті з'явилося в Керівних засадах з кримінального права РРФСР (1919), потім в КК РРФСР 1922 і 1926 років [2].
Наступні зміни в інституті співучасті відбулися в зв'язку з прийняттям Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. Вперше в російському законодавстві було введено загальне поняття співучасті як умисного спільної участі двох або більше осіб у вчиненні злочину. Були включені поняття організатора і керівника злочину. Заздалегідь не обіцяне приховування не визнавалося видом співучасті. У 1994 році КК РРФСР 1960 року був доповнено ст. 17 про груповому скоєнні злочину. У КК РФ 1996 року інститут співучасті в злочині, який об'єднує норми Загальної та Особливої вЂ‹вЂ‹частин КК, отримав подальший розвиток.
Законодавча конструкція більшості статей КК РФ передбачає вчинення злочину однією особою. Однак злочин може бути вчинений двома або більше особами. В останньому випадку за наявності певних ознак виникає співучасть у злочині.
Зміст правового інституту співучасті у злочині розкривається в Главі 7 Загальної частини КК РФ (ст.32-36). Згідно зі ст. 32 КК РФ співучастю у злочині визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні умисного злочину.
Обов'язковими ознаками співучасті є:
1) участь в одному посяганні не менше двох осіб;
2) сукупність їх дій (Зовнішній, об'єктивний ознака);
3) часткова спільність наміру винних (внутрішня, суб'єктивна
сторона співучасті) [3].
Участь у злочині двох або більше осіб характеризують кількісний ознака об'єктивної сторони співучасті. При цьому кожен із співучасників повинен мати ознаками суб'єкта злочину - тобто бути осудним і досягти віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинення конкретного виду злочину, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу.
Іншим обов'язковим об'єктивним ознакою співучасті є спільність дій винних. Спільна участь у вчиненні злочину є ознакою, який дозволяє відмежувати співучасть від ситуацій, коли дії кількох осіб, хоча і приводять до одного злочинного результату, але є випадковим збігом і не утворюють співучасті (наприклад, хтось зламаний замок на вхідних дверях в будинок, але, побачивши поява сторонньої, втік, а йшов за ним громадянин увійшов в відкриті двері і викрав з дому цінні речі).
Спільність - якісна ознака співучасті. Він означає, що дії кожного з співучасників спрямовані на вчинення одного і того ж злочинного діяння (в злочинах з формальним складом) і сприяють настанню єдиного злочинного результату (у злочинах з матеріальним складом), тобто дії одного співучасника є необхідною умовою дії інших; ці дії доповнюють один одного і приводять до єдиним злочинним наслідкам; загальні для всіх злочинні наслідки настають в результаті їх об'єднаних зусиль. Більше того, дії кожного із співучасників повинні знаходитися в причинному зв'язку з наступившим злочинним результатом або бути функціонально пов'язані з діями виконавця, який виконав об'єктивну сторону загального для них злочини, завдяки допомозі всіх співучасників. За часом дії співучасників повинні передувати або співпадати із діями...
