Курсова робота
Функції науки конституційного права
Зміст
Введення
Розділ 1. Конституційне право як наука
1.1 Поняття науки конституційного права
1.2 Предмет, метод, функції науки конституційного права
Розділ 2. Класифікація функцій науки конституційного права
2.1 Гносеологічна і онтологічна функції
2.2 Методологічна функція
2.3 Евристична та прогностична функції
Введення
Наука конституційного права реалізує свої основні завдання шляхом здійснення функцій, тобто основних напрямів наукових досліджень в галузі конституційного права.
Функції (від лат. functio - здійснення, виконання) науки конституційного права - це основні напрями здійснення наукових досліджень, спрямованих на рішення поставлених перед наукою конституційного права завдань. Функції науки визначаються предметом та завданнями науки конституційного права. У свою чергу, функції визначають методологію і систему науки конституційного права.
Функціональний підхід вперше в загальнонаукових дослідженнях був обгрунтований Е. Кассирер - автором теорії функцій [1]. У перші роки радянської влади це вчення вважалося помилковим, як і будь-яка інша буржуазна теорія відхилялася радянською наукою. Пізніше функціональний підхід в наукових дослідженнях обгрунтовувався класовим аналізом досліджуваних явищ і тільки в 80-90-х рр.. ХХ ст. був зроблений ряд важливих досліджень, що сприяли розвитку теорії функцій в радянській юридичній науці.
Але проблема функцій науки конституційного права є порівняно новою. У часи існування України у складі колишнього СРСР вона фактично не досліджувалася. Функції юридичної науки в окремих випадках були предметом наукових досліджень тільки загальної теорії права. Ситуація змінилася на краще з часів розвитку науки конституційного права в незалежній Україні. Одним з перших в Україні почав досліджувати проблему функцій науки конституційного права В. Ф. Мелащенко. Визначаючи, що сутність, зміст, соціальне, науково-пізнавальне і навчальне призначення науки конституційного права розкривається (втілюється) у її функціях, В. М. Мелащенко розрізняв такі функції науки конституційного права як політична, методологічна, ідеологічна, евристично-прогностична, комунікативна, інтегруюча і практико-прикладна [2]. Цей перелік функцій з деякими варіаціями залишається і в сучасній науці конституційного права України [3].
Взявши за основу номенклатуру функцій, запропоновану В. Ф. Мелащенко і О.Ф. Фрицький, Ю.М. Тодика доповнив її роз'яснювальної, виховної та експертної функціями науки конституційного права [4].
В подальшому функції науки конституційного права вітчизняними вченими не досліджувалися. Функції науки конституційного права не однорідні за своєю природою. Вони мають ознаки системності. Запропоновані раніше сукупності функцій науки не мають таких ознак, оскільки репрезентовані як равнопорядочние і рівнозначні. На рівні загальноприйнятих наукових понять їх можна розділити на загальні та спеціальні.
Під загальними функціями можна розуміти ті напрямки діяльності науки конституційного права, що, так чи інакше, властиві всім юридичним наукам - загальнотеоретичних, історичним, галузевим, порівняльно-правовим і прикладним. Це - гносеологічна, методологічна, евристична, прогностична, порівняльна, комунікативна, практично-прикладна, виховна, експертна та інші. При цьому фундаментальними в науці прийнято вважати гносеологічну, методологічну, евристичну, прогностичну і порівняльну функції. Саме вони і являються кістяк системи загальних функцій науки конституційного права, тоді як інші загальні функції мають похідної характер.
Спеціальні функції науки конституційного права - це такі напрямки діяльності науки, які мають на меті вирішення специфічних завдань, які характерні тільки конституційному праву як науці, або найбільш рельєфно проявляються в цій науці. До спеціальних функцій належать конституційна (Системоутворююча), політична, ідеологічна функції.
Розділ 1. Конституційне право як наука
1.1 Поняття науки конституційного права
Конституційно-правова наука являє собою сукупність знань про різні прояви конституціоналізму та конституційного права як фундаментальної галузі національного права. Конституційне право як галузі наукового знання відноситься до сім'ї правознавчих дисциплін. Як і в будь-який інший галузі наукових знань, у ній слід виділяти предмет, об'єкт, зміст, форму, методологію, ціннісні підстави і т.п.
Перш за все, наука конституційного права дає можливість виявити і досліджувати об'єктивно існуючі явища конституційно-правової дійсності, створити теоретичну основу подальшого генезису конституціоналізму та конституційного права як фундаментальної галузі національного права, передбачати і попереджувати можливі прорахунки і недоліки подальшого розвитку та удосконалення національного конституційного права, досліджувати позитивний зарубіжний досвід конституційного будівництва і правотворчості з метою його використання в Україні.
У теж час наука конституційного права сама виступає предметом відповідних наукових досліджень. Дослідження конституційного права як юридичної науки, перш все, передбачає визначення поняття науки конституційного права, її предмета і методу, а також виявлення системи і функцій цієї галузевої науки та основних тенденцій розвитку вітчизняної конституційно-правової науки на сучасному етапі і т.п.
Незважаючи на тривалу історію існування окремих інститутів конституціоналізму, розвиток явищ і процесів, конституційному праві як галузі національного права в цілому є порівняно молодою в системі юридичних наук. Відзначаючи багатовікової науковий інтерес до державно-правових інститутів, виникнення щодо цілісних уявлень про конституційне право в його сучасному розумінні, як правило, відноситься до другої половини XIX ст. - Часу, коли вже тривалий час існували наука цивільного, кримінального та деяких інших областей права.
На шляху свого становлення наука конституційного права пройшла різні етапи, характеризуються стрімкими злетами і падіннями, що в цілому було властиво і відповідної галузі права. Так, в період панування абсолютної монархії, що викликала формування державного права як галузі, наука була покликана шукати прийнятні обгрунтування панування цієї влади. І виконувала свою службову роль в цій якості. Однак з розвитком суспільства, особливо його демократичних засад в період лібералізму, вона втратила своє обличчя і до кінця XIX ст. в Європі перетворилася, як зазначав Прейс, в салон, В«куди збираються філософи та історики, цивілісти і політики для того, щоб відпочити від справи і побалакати на дозвіллі В»[5].
У XX в. картина принципово змінилася: конституційне знання в демократичних країнах оформилося в цілісне вчення про конституціоналізмі, правах і свободах особистості, цивільному суспільстві, демократії і правовій державі. Втім, цього не сталося в Радянської Росії. В умовах сформованого в СРСР режиму, державно-правове знання виконувало таку ж ідеологічну місію, як і основні інститути конституційно-правового порядку, перш за все, права і свободи людини і громадянина, є собою скоріше вельми привабливу декларацію і ідеологічно забарвлену В«ширмуВ».
У сучасних умовах зростання ролі і значення конституційного знання обумовлено об'єктивними процесами становлення в Україні конституціоналізму і його інститутів, формування громадянського суспільства і демократичної, соціально-правової державності. Сьогоднішній день характеризується формуванням цілісної національної конституційної доктрини як системи конституційно-правових цінностей і поглядів на конституціоналізм, суверенітет народу, інститути безпосередньої і представницької демократії, державну владу...
