Введення
Типологія держави: поняття та призначення. Тип держави.
Найважливіше значення в теорії держави і права надається класифікації держав на певні типи, що поєднують держави з подібними ознаками на підставі тих чи інших факторів.
Проблема типології держави довгий час є актуальною в рамках теорії держави і права. Типологія держави нерозривно пов'язана з вченням про форму держави, але не збігається з ним.
Особливості держави конкретного історичного періоду визначаються станом та рівнем розвитку суспільства. При незмінності формальних ознак (території, публічної влади, суверенітету) держава у міру суспільного розвитку зазнає серйозні зміни.
Особливості історичних періодів (етапів, епох) в розвитку державно-організаційного суспільства у різних народів у різний історичний час дозволяють, тим не менш, виявити суттєві загальні риси, характерні для всіх держав даного періоду. Перші спроби такого узагальнення, незважаючи на відсутність історичного досвіду державного будівництва, були зроблені Аристотелем і Полібієм. [1]
Аристотель вважав, що основними критеріями розмежування держав є: кількість пануючих в державі; здійснювана державою мета. По першому ознакою він розрізняв правління одного, правління небагатьох, правління більшості. За другою ознакою всі держави ділилися на правильні (у них досягається загальне благо) і неправильні (в них переслідуються приватні цілі). Відволікаючись від конкретних умов того часу, Аристотель вважав головна відмінність держав у тому, якою мірою держава забезпечує свободу і особисті інтереси кожного. [2]
Полібій казав, що розвиток держави, зміна його типів (різновидів) - природний процес, обумовлений природою. Держава розвивається по нескінченному колу, який включає фази зародження, становлення, занепаду і зникнення. Ці фази переходять одна в іншу, і цикл повторюється знову. Історія підтверджує, що циклічність у розвитку державно-організованого суспільства - закономірний процес. Тим не менш, головне в поглядах Полібія полягає в тому, що за основу зміни циклів у розвитку держави він брав зміни у співвідношенні державної влади і людини. [3]
Різноманітність наукових підходів в оцінці цього надзвичайно складного та неоднозначного суспільного явища стало об'єктивною основою концептуального плюралізму типології держав.
Сама по собі В«типологіяВ» - це вчення про класифікацію, тобто розподілі об'єктів якого роду на взаємопов'язані типи, класи, види, групи відповідно до найбільш загальними й суттєвими ознаками і властивостями об'єктів даного роду; це вчення про впорядкування та систематизації складних об'єктів (у нашому випадку таким складним об'єктом є держава). Виходячи з цього, можна дати визначення безпосередньо самої типології держави
Типологія держави - це наукова класифікація держав за певними типами виходячи їх загальних ознак, що відображає властиві даного типу держав загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування.
Типологія держав необхідна для В«поділуВ» усіх держав, що існували в історії людства або існують зараз, на такі групи, щоб це дало можливість розкрити їх соціальну сутність. У зв'язку з великою кількістю держав в багатовіковій історії людства і в сучасному світі, величезне значення має проблема наукової класифікації держав. Така класифікація, відображає логіку історичного розвитку держав, дозволяє об'єднати їх в групи на основі певних критеріїв, і називається типологією.
Центральним в типології держави є поняття В«типу державиВ». Поняття В«тип держави В»служить для позначення найбільш загальних рис різних держав, дають можливість визначити типову приналежність держави, тобто його спорідненість з іншими державами. Тип держави - це сукупність загальних, найбільш стійких сторін і властивостей, характерних для певних груп держав, що існували (або існуючих) в певну епоху. [4] Для всіх держав цієї історичної епохи характерні одні й ті ж сутнісні риси.
В вітчизняній науці поняття "тип держави" довгий час розумілося як історичний тип держави. Історичний тип держави - це сукупність основних, найважливіших рис держави певної суспільно-економічної формації, що виражають його сутність і соціальне призначення (а також сукупність держав, що відносяться до однієї суспільно-економічної формації і мають єдину сутність). [5] При такому підході зміна одних типів держави іншими розглядалася як історична закономірність, в силу якої соціалістична держава виникає як останній і найвищий тип.
Категорія "Тип держави" в радянській науці використовувалася для виявлення класової сутності держави: всі держави поділялися на експлуататорські (рабовласницька, феодальна і капіталістична) і антіексплуататорскіе (соціалістичне або комуністичне).
В даний час категорія "тип держави" служить для характеристики державності шляхом встановлення подібності різних держав на підставі їх родинних рис. Основу типології, в даний час, складають два найбільш значущих та відомих підходу - формаційний і цивілізаційний. Давайте розглянемо кожен з цих підходів більш докладно.
Глава 1. Формаційний підхід до типології держави
В§ 1.1 Сутність формаційного підходу. Поняття формації і її структура. Зміна формацій
Як відомо марксистсько-ленінська типологія держави грунтується на категорії суспільно-економічної формації. Саме поняття суспільно-економічної формації є ключовим для даного підходу до типології держави. Формація -це історичний тип суспільства, заснований на певному способі виробництва. [6] По-іншому (більш розгорнуто), поняття формації можна визначити наступним чином: формація -це історично визначений тип суспільства, розглянутий в органічному взаємозв'язку всіх його сторін і сфер і виникаючий на основі певного способу виробництва матеріальних благ.
В структурі кожної формації виділяються два основних елементи: економічний базис і надбудова. Економічний базис (або виробничі відносини) - сукупність суспільних відносин, які складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання, матеріальних благ. Згідно формаційному підходу найбільш важливими, визначальними сутність формації, є відносини власності на засоби виробництва. Іншим елементом формації є надбудова , під якою розуміється сукупність політичних, правових, ідеологічних, релігійних, культурних і інших поглядів, установ і відносин, не охоплених базисом. [7] Однак тип надбудови визначається характером базису, що обмежує її відносну самостійність.
Виробничі відносини (тобто економічний базис) і продуктивні сили становлять спосіб виробництва. У поняття В«продуктивні силиВ» входять люди як виробники матеріальних благ (з їх знаннями, вміннями, трудовими навичками) і засоби виробництва (знаряддя, предмет і засоби праці). Продуктивні сили є динамічним і постійно розвивається елементом способу виробництва, в той час як виробничі відносини щодо статичні і змінюються вкрай повільно впродовж багатьох століть. Рівень розвитку продуктивних сил визначає матеріально-технічну базу суспільства, а виробничі відносини, складаються на однотипної формі власності на засоби виробництва, складають економічний базис суспільства, якому відповідають певні політичні, державно-правові та інші надбудовні явища. [8]
Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається, коли продуктивні сили перестають розвиватися в рамках тих чи інших виробничих відносин. Тоді на місце колишніх, віджилих виробничих відносин приходять нові, більш досконалі, здатні задовольнити потребам розвиваються продуктивних сил. Якісні зміни економічного базису з необхідністю тягнуть за собою корінні перетворення в надбудові. Висновок про те, що вирішальною силою історичного процесу є матеріальні виробничі відносини, дав В«тверду ос...