Курсова робота
В« Кримінальна відповідальність за службове підроблення В»
Введення
Службовий фальсифікація являє собою досить небезпечне явище, оскільки є універсальним способом вчинення різних злочинів. Це і розкрадання, і зловживання посадовими повноваженнями, ухилення від сплати податків, злочини проти правосуддя та ін Складність виявлення фактів службового підроблення, обумовлена ​​специфікою документообігу, відсутністю систематизованої нормативно-правової бази, що регламентує такий оборот. Дане явище представляється досить небезпечним ще й тому, що спотворює об'єктивне уявлення про ступінь кримінальної ураженості державних структур та органів місцевого самоврядування, про необхідність активізації заходів кримінально-правового впливу в даній області.
Актуальність курсової роботи по темі В«Кримінальна відповідальність за службове підробленняВ» полягає в те, що службове підроблення як один із злочинів посадових осіб в сучасної бюрократичної дійсності державних структур дуже розвинений і мало вивчений, цій темі в більшості своїй присвячені всього лише окремі глави в юридичній літературі.
Мета курсової роботи полягає в комплексному аналізі складу службового підроблення, проблем його кваліфікації та уточненні ознак предмета злочину, розробці відповідних рекомендацій для правозастосовчої практики.
Завданнями даній роботи служить дослідження кримінально-правової характеристики службового підроблення, проблеми практики застосування норми про службову підробку та особливості кваліфікації службового підроблення.
Об'єктом дослідження з'явилися суспільні відносини, що виникають у процесі застосування норми про відповідальності за службове підроблення.
Предметом дослідження є норми чинного кримінального законодавства, зарубіжного кримінального законодавства та практика застосування норми про відповідальність за службовий фальсифікація.
Методологічною основою дослідження є метод загального пізнання, а також історичний, системно-структурний, формально-логічний, конкретно-соціологічний, статистичний методи.
Нормативну базу дослідження склали Конституція Російської Федерації, цивільне, адміністративне, кримінальне законодавство. Використані джерела дореволюційного законодавства, постанови Пленумів Верховного Суду СРСР, РРФСР, РФ.
Теоретичною базою дослідження з'явилися праці з загальної теорії права, теорії кримінального права, цивільного права, кримінології, що знайшли відображення в бібліографічному розділі курсової роботи.
1. Кримінально-правова характеристика службового підроблення
1.1 Об'єктивна сторона службового підроблення
Об'єктивна сторона злочину полягає у внесенні посадовою особою, а також державним службовцям або службовцем органу місцевого самоврядування, який не є службовою особою, в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей, а одно внесення в зазначені документи виправлень, спотворюють їх дійсний зміст. Обов'язковою ознакою об'єктивної боку службового підроблення є його вчинення з використанням винним особою своїх службових повноважень. Дії суб'єкта, не пов'язані з виконанням обов'язків по службі, не можуть бути кваліфіковані як службове підроблення. Суспільна небезпека службового підроблення визначається тим, що в результаті внесення в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей або виправлень, спотворюють дійсний зміст таких документів, може бути не тільки порушена нормальна діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування, але й полегшено вчинення або приховування інших, більш небезпечних, ніж сам підроблення, злочинів, наприклад розкрадання, зловживання посадовими повноваженнями та ін: внесення в офіційні документи неправдивих відомостей - спотворення справжності документа шляхом включення до нього (наприклад, в трудову книжку) записів, не відповідають дійсності; внесення до офіційних документів виправлень, які деформують їх справжній зміст - видалення або зміну будь-яким способом (наприклад, шляхом підчистки) частини тексту в справжньому документі. Наприклад, службове підроблення часто супроводжується розкраданням майна. У такій ситуації фальсифікація є або формою готування до вчинення розкрадання, або формою його приховування. Вчинене кваліфікується за сукупністю. В період дії КК 1960 р. на практиці дії посадових осіб, які видали приватній особі свідомо підроблені документи, що дають право на одержання державних пенсій, в цілях звернення на свою користь повністю або частково отриманих за цими документами грошових коштів, як правило, кваліфікували як розкрадання і підроблення за сукупністю. Якщо посадова особа при цьому не звертало на свою користь грошові кошти, скоєне розглядалося як фальсифікація і співучасть у розкраданні. Об'єкт злочинного посягання - суспільні відносини, що забезпечують нормальну роботу державного апарату і апарату місцевого самоврядування як в цілому, так і окремих його ланок. Предметом службового підроблення є офіційні документи. Офіційним документом слід вважати письмовий чи іншої форми акт, що виходить від державного або муніципального установи, організації або підприємства, призначений засвідчувати події або факти, які породжують для використовують їх осіб певні юридичні наслідки, наприклад, паспорт, посвідчення особистості, трудова книжка. Склад злочину - формальний, вважається закінченим у момент здійснення одного із зазначених дій незалежно від настання яких матеріальних суспільно небезпечних наслідків. Подальше використання підробленого документа вимагає кваліфікації за сукупністю з відповідною статтею КК. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони службового підроблення є його вчинення з використанням винною особою своїх службових повноважень. Дії суб'єкта, не пов'язані з виконанням обов'язків по службі, не можуть бути кваліфіковані як службове підроблення. В Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму ВР СРСР від 30.03.2024 № 4 в випадках, коли винна особа використовує виготовлені ним завідомо фіктивні документи для здійснення розкрадання, його дії слід кваліфікувати за сукупності двох злочинів: як розкрадання і як службове підроблення.
Найбільш загальне визначення офіційного документа дається у Федеральному законі від 20 Лютий 1995 № 24-ФЗ В«Про інформацію, інформатизації і захисту інформаціїВ», відповідно до якого В«документована інформація (документ) - зафіксована на матеріальному носії інформація з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати В»(ст. 2). Обов'язковий примірник документів (далі - обов'язковий екземпляр) - екземпляри різних видів тиражованих документів, що підлягають передачі виробниками в відповідні організації в порядку і кількості, встановлених справжнім Федеральним законом, документ - матеріальний носій із зафіксованою на ньому інформацією у вигляді тексту, звукозапису (фонограми), зображення або їх поєднання, призначений для передачі в часі і просторі з метою громадського використання та зберігання (ФЗ № 77).
У юридичній літературі даються уточнюючі визначення офіційного документа: по авторству, формі, реквізитами, юридичним значенням. А.В. кладки, наприклад, зазначає, що В«офіційним є документ, що видається державним, муніципальним органом, органом місцевого самоврядування, іншим підприємством, установою чи організацією незалежно від форм власності, але визнається державою для надання прав і звільнення від обов'язків. В континентальному європейському праві цей злочин зазвичай відносять до зазіханням на громадські інтереси (при В«класичноїВ» трактуванні об'єкта як приватних, громадських та державних інтересів). Досить поширене визначення об'єкта підроблення у вигляді В«суспільної довіриВ» було законодавчо затверджено на початку минулого століття в складеному А. Фейєрбахом баварському Кримінальному кодексі. Суспільна д...
