Зміст
Введення
Глава 1. Поняття та сутність суб'єктів доказування
Глава 2. Публічні суб'єкти доказування у кримінальному судочинстві
В§ 1. Органи попереднього розслідування і прокурор як суб'єкти доказування
В§ 2. Процесуальне положення суду в доведенні обставин у кримінальній справі
Глава 3. Інші суб'єкти і учасники доказування у кримінальному судочинстві
В§ 1. Приватний обвинувач, адвокат і інші представники сторін як суб'єкти доказування
В§ 2. Роль і значення участі в доведенні інших суб'єктів кримінального судочинства
Висновок
Список використовуваної літератури
Введення
Проблеми доказування завжди займали центральне місце в кримінальному судочинстві. Це обумовлено, насамперед, особливою специфічністю пізнавальної діяльності, пов'язаної з жорсткою регламентацією процедури, строків та іншими особливостями встановлення обставин розслідуваної злочину або розглянутого в суді кримінальної справи. Особливу увагу в чинному кримінально-процесуальному законі приділено органам та особам, чиєю нормативної обов'язком чи правом є визначення дійсної картини того, що сталося кримінального події та документальне закріплення отриманої в зв'язку з цим інформації.
У науці кримінального процесу такі його учасники традиційно називаються суб'єктами доказування. В теж час серед вчених не спостерігається єдності поглядів щодо поняття суб'єктів доказування, їх класифікації, процесуальних правомочностей, особливостей посвідчення юридично значимих обставин кримінальної справи.
У практиці попереднього розслідування і судового розгляду зазначені проблеми викликають досить великі складнощі, які нерідко сприяють неправильного правозастосування у конкретних ситуаціях, що призводить до прийняття незаконних та необгрунтованих процесуальних рішень, виробництву нелегітимних процесуальних дій і порушенню прав, свобод і законних інтересів беруть участь в конкретних правовідносинах осіб.
У різний час до розгляду та науковому аналізу проблем доказування в кримінальному судочинстві зверталися такі вчені, як В.А. Азаров, А.Р. Бєлкін, Г.Ф. Горський, Н.А. Громов, Л.Д. Кокорєв, А.М. Ларін і цілий ряд інших вчених. У той Водночас лише небагато з них проводили комплексне дослідження проблеми суб'єктів доказування у кримінальному судочинстві або достатньо значною її частини.
Відбулися зміни у кримінально-процесуальному доведенні багато в чому по-іншому визначили нормативне регулювання зазначених проблем. Перш за все, значно розширені правові можливості приватних осіб по встановленню обставин злочинної події. Елементи диспозитивності і змагальності змінили не тільки коло суб'єктів доказування та їх правовий статус, а й значною мірою сутність доказування в російському кримінальному судочинстві.
Зазначені обставини в цілому визначили актуальність обраної теми дипломного дослідження.
Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження виступають закономірності, що визначають особливості правового статусу суб'єктів доказування у кримінальному судочинстві, їх класифікацію та нормативні можливості щодо участі у встановленні обставин злочину.
Предмет дослідження - конкретна доказательственная діяльність різних учасників кримінально-процесуальних правовідносин, особливості реалізації її результатів в прийнятті правових рішень у конкретних кримінальних справах.
Мета і завдання дослідження. Мета справжнього дипломного дослідження полягає в тому, щоб на основі системного аналізу теоретичних положення та сучасної практики доказування у кримінальному судочинстві, а також з урахуванням відповідних нормативних положень розглянути і сформулювати поняття, правовий статус і класифікацію суб'єктів доказування у сфері кримінально-процесуальних правовідносин, запропонувати конкретні рекомендації щодо вдосконалення законодавства та правозастосовчої практики в сфері доказування.
Відповідно до поставленою метою задачами дослідження є:
- розкрити науково обгрунтоване поняття суб'єкта доказування у кримінальному судочинстві;
- розглянути особливості участі в доведенні окремих суб'єктів кримінально-процесуальних правовідносин.
Методологічну основу дослідження склали загальнотеоретичні положення діалектики як загального методу пізнання. Крім того, були використані і частнонаучние методи: порівняльного правознавства, історико-правовий, соціологічний, аналізу та синтезу та ін
Нормативною базою даного дослідження послужили: Конституція Російської Федерації, окремі постанови Конституційного Суду Російської Федерації, чинне кримінально-процесуальне законодавство, вітчизняні кримінально-процесуальні закони минулих років, окремі міжнародні правові джерела. В роботі використовувалися суміжні положення різних юридичних наук: кримінального права, криміналістики, цивільного права та процесу, господарського процесу, теорії оперативно-розшукової діяльності, судової експертизи та ін
Глава 1. Поняття та сутність суб'єктів доказування
Чинний кримінально-процесуальний закон не вживає спеціального поняття В«суб'єкти доказуванняВ». Розділ другий КПК, озаглавлений В«Учасники кримінального судочинстваВ», містить в собі перелік всіх державних органів, посадових і приватних осіб, які в тій чи іншій ступеня вступають при виробництві по кримінальній справі у відповідні правовідносини, виконуючи при цьому певну процесуальну функцію. [1]
В юридичній літературі відсутня єдність поглядів і уявлень щодо того, кого і на якій підставі слід відносити до числа суб'єктів кримінально-процесуального доказування.
Перш за все, необхідно відзначити, що багато вчених розглядають питання про суб'єктів доказування, як правило, крізь призму ступеня їх участі в збиранні доказової інформації, а також формуванні та дослідженні доказів. У чинному КПК принцип публічності відсутня. Його окремі елементи містяться в ст. 21 КПК, яка встановлює обов'язок прокурора, слідчого і дізнавача здійснювати від імені держави кримінальне переслідування у справах публічного і приватно-публічного обвинувачення. « даному контексті принцип публічності трансформується в одну з функцій кримінального процесу - функцію кримінального переслідування, здійснювану прокурором, слідчим, органом дізнання В». [2]
Суб'єкти процесуальних прав та обов'язків (не суб'єкти доказування) можуть грати в доведенні допоміжну або епізодичну роль, не володіючи при цьому власним процесуальним інтересом В». [3] Якщо виразити авторську думку трохи інакше, то для визначення суб'єктів доказування необхідно наявність одного з двох критеріїв: відповідальності за здійснення доказування або права на відстоювання свого чи представляється правового інтересу. Крім того, ознакою суб'єкта доказування, на його думку, є досить тривалий участь у доведенні, яке визначається межами хоча б однієї стадії кримінального процесу. У відповідності з цими критеріями І.Л. Петрухін відносить до суб'єктів доказування органи попереднього розслідування, прокурора і суд, з одного сторони, а також державного обвинувача, обвинувачуваного, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника і представників, - з інший. Всі інші включені їм у групу інших суб'єктів, які залучаються до доказуванню, але не є суб'єктами доказування. [4]
На думку О.В. Левченко, суб'єктів доказування в кримінальному судочинстві можна класифікувати на дві групи: В«при широкому розумінні суб'єктом доказування виступає кожен учасник кримінального процесу, який законом віднесений або до сторони обвинувачення, або до сторони захисту В». [5] Вони впродовж кримінально-процесуальної діяльності вступають між собою у різні правовідносини, особливістю яких є безумовне наявність одного з учасників, наділеного обов'язком доказування. Існує також, ще одна група суб доказування, що розум...
