На тему: В«Порівняльне правознавство: загальна характеристика В»
Зміст:
Введення
Основна частина
1. Історія виникнення, поняття, предмет, методи порівняльного правознавства
2. Функції та цілі порівняльного правознавства
Список використаної літератури
Введення
Порівняльне правознавство, з одного боку, можна визначити як відносно нову область наукової юриспруденції, а з іншого боку, свою історію порівняльне правознавство веде з незапам'ятних часів. Воно починається з тієї пори, коли суспільства, знайомі з самим явищем права, вступили у взаємодію один з одним. При зовнішньому розходженні і те, і інше спостереження виявляються справедливими.
У сучасному світі посилюється тенденція виділення сфери правового співробітництва, в рамках якої спостерігається взаємопроникнення правових теорій, навчань і поглядів, інтенсивний обмін юридичною інформацією, прийняття в результаті нього узгоджених і схожих актів і норм.
Для юриспруденції, в тому вигляді, як вона нам відома, не властиво замикатися в рамках частковостей. Старанне відношення до правознавства приводить до необхідності узагальнювати, виробляти понятійний апарат, домагатися потрібного ступеня єдності у вивченні, запозиченні та застосуванні права. Таким чином, перехід порівняльного правознавства в площину академічної науки виглядає природним і практично неминучим.
В даний час існує цілий ряд робіт і статей, присвячених питанням порівняльного правознавства, це, перш за все, роботи таких вчених, як Рене Давид, Ю.А. Тихомиров, В. А. Туманов, Живко Стальов, З. Петер, М. Ансель, М. Рейнстайн, У. Дробнінг, А. Х. Саїдов, М. Н. Марченко, В. С. Нерсесянц.
-->> В цілому, незважаючи на досить великий інтерес юридичної наукового світу до питань порівняльного правознавства, його можна охарактеризувати як досить свіже вчення, новизна якого, однак, перебуває в тій стадії, коли до зрілості залишається один крок.
На динаміку і спрямованість розвитку порівняльного правознавства на сучасному етапі впливають такі негативні фактори, як істотний різнобій в його методологічному інструментарії; недооцінка власних історичних традицій; некритичне використання зарубіжного досвіду; недоліки в координації наукових досліджень.
У своїй роботі я розгляну історію виникнення, поняття, предмет, методи, функції та цілі порівняльного правознавства.
1. Історія виникнення, поняття, предмет, метод порівняльного правознавства
Порівняльне правознавство - досить новий напрямок
в юридичній науці, що склалося в кінці 19 - початку 20 століть.
Перша кафедра порівняльного правознавства була створена у Франції в 1831 р., а через кілька десятиліть, в 1869 р., з'явилося Товариство порівняльного правознавства. Розвиток цього напряму в юриспруденції Заходу йшло без будь-яких перешкод, що дозволило накопичити величезний фактологічний матеріал і перейти до його узагальнення.
У Росії ж порівняльного правознавства пощастило в набагато меншому ступені: воно стало проникати в юридичну науку тільки в кінці 19 століття і В«згаслоВ» після 1917 р. Відродження відбулося вже в 90-і роки 20 століття (не рахуючи окремих публікацій в попередній період).
Незважаючи на те, що порівняльне правознавство як наукова і навчальна дисципліна інстітуцоналізіровалась більше 150 років тому, серед теоретиків права та практиків різних країн, займаються правотворчої і правозастосовчої діяльністю, досі не припиняються суперечки щодо місця і ролі її серед інших юридичних дисциплін, а також її соціальної значущості.
Причому якщо раніше, як показує аналіз наукової літератури, питання про соціальну значущість порівняльного правознавства нерідко обговорювалося в контексті можливої конвергенції різних правових систем і сімей, то в більш пізній період, починаючи приблизно з 80-х років 20 ст., значення даної дисципліни все частіше асоціюється з процесами глобалізації та регіоналізації.
Мова при цьому йде не тільки і навіть не стільки про процеси глобалізації та регіоналізації в цілому, що викликають необхідність уніфікації та гармонізації права в різних країнах, скільки про їх окремих сторонах або аспектах.
Зокрема, мається зважаючи передбачуваний процес формування В«глобальної юриспруденціїВ» і створення В«Глобального судового спільнотиВ» (Global Community of Courts); процес універсалізації прав людини, процес формування правових систем новостворених держав; та ін
Однак, незважаючи на ведуться в науковій юридичній літературі суперечки щодо ролі і значення порівняльного правознавства у вирішенні тих чи інших проблем, а також щодо ступеня його впливу на минаючі в правових системах різних країн процеси, всі дослідники порівняльного правознавства, безумовно, визнають величезну значимість даної дисципліни в житті суспільства і держави.
В даний час порівняльне правознавство як наука і навчальна дисципліна є невід'ємною частиною вітчизняної юриспруденції, незважаючи на спроби окремих авторів відмовити йому в наявності самостійного предмета дослідження. За судженню О. X. Саїдова, порівняльне правознавство існує в трьох значеннях: як метод, як наука і як навчальна дисципліна. Перше і останнє значення сумніву не піддаються, але визначення порівняльного правознавства як науки представляє деяку складність, на думку А. Е. Чернокова [1]. Воно, по суті, є В«Сукупність наукових знань про правові системи сучасності, матеріально представлена ​​безліччю книг, брошур, статей, наукових доповідей В»[2].
Є й інше, більш розгорнуте визначення порівняльного правознавства, дане М. Н. Марченко. За думку цього дослідника, воно виступає як В«цілком склалася, щодо самостійна і відокремлена від усіх інших гуманітарних наук юридична наукова і навчальна дисципліна, що має свій власний предмет, метод, сферу застосування виконує свою власну роль у системі юридичних знань та юридичної освіти і має своє особливе соціальне призначення В»[3].
В якості обгрунтування самостійності порівняльного правознавства можна привести наступний аргумент: воно не зводиться лише до методу порівняльно-правового аналізу законодавства, окремих інститутів права і ідей про право, а націлене на отримання цілісної картини правового розвитку світу. Слід звернути увагу на той факт, що в сучасному суспільстві в його відношенні до права значна роль належить державі. Правообразующих діяльність останнього (нормотворчість законодавчих органів, судів і громадських організацій) проявляється в наступному:
В· держава володіє суверенітетом у правовій сфері, і тільки воно користується правом на легальне насильство;
В· держава під чому зумовлює нормативний зміст права, воно виступає в ролі арбітра між різними соціальними силами і робить існуючі правила загальнообов'язковими;
В· держава створює систему законодавства, установлює порядок правотворчості і здійснює ідеологічну захист права;
В· держава забезпечує дію нормативних актів та дотримання режиму законності;
В· держава вводить і використовує різні правові режими, що відповідають інтересам суспільства;
В· держава проводить курс на зближення національних правових систем.
Порівняльне правознавство безпосередньо пов'язане з перерахованими функціями держави. Як наука вона якраз і націлено на оптимізацію міждержавного взаємодії в правовій сфері та розробку практичних рекомендацій щодо зміни чинного законодавства. Як вважає класик зарубіжної компаративістики Р. Давид, В«сьогоднішній світ вже не той, що був раніше. Юристи, отримали сучасну освіту, використовують інші поняття, їх світогляд і розуміння права відрізняються від прийнятих раніше. Тут потрібні компаративісти, щоб навчити юристів розуміти своїх співрозмовників і бути понятими ними, попередити юристів про ті труднощі, з якими вони можуть зустрітися. Саме цим по...
