МІНІСТЕРСТВО АГЕНТСТВО ПО ОСВІТІ
КАФЕДРА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
Контрольна робота
Дисципліна: Сімейне право
САМОЗАХИСТ з сімейного права
Уссурійськ
2009
План
В§ 1.Поняття "самозахист"
В§ 2.Самозащіта і права неповнолітніх
Поняття "Самозахист"
Поняття "Самозахист" відноситься до числа універсальних, що мають глибокі історичні корені. Держава будь-якій формації не могло захистити кожного людини і громадянина, а він не міг бути зовсім беззахисною. Однак самозахист в різні часи розумілася різному. В історично порівняно недалекому Минулого самозахист пов'язували з самоуправством і самообороною. Головне становила фізична Неюрисдикційна форма захисту людини, який ще не фігурував як особистість, суб'єкт права. Пізніше з'явилося ще одне розуміння самозахисту як природної потреби людини, заснованої на інстинкті самозбереження, а самозахист трактували як природне і невідчужуване право людини і громадянина поряд з правом на життя і свободу.
У наш час, коли ставлення до особистості стало іншим, заснованим на ч. 2 ст. 17 Конституції Російської Федерації, коли сфера цивільно-правового регулювання стала ширше, складніше, в центрі уваги фахівців, насамперед, в області цивільного права виявилося безліч ознак самозахисту, властивих даної галузі. Але, щоб скласти уявлення про самозахист в сімейно-правовій сфері, необхідно розглянути дане поняття крізь призму загальнотеоретичних позицій, звернути увагу на деякі її принципово важливі особливості. Тим більше що за загальним визнанням самозахист відноситься до родовим поняттям, що поєднує в собі безліч ознак. Один з них, найбільш важливий, полягає у виконанні нею функцій захисту, оскільки саме захист - ядро розглянутої дефініції, що визначає її призначення. Звідси зрозумілий висновок: "структурна відособленість самозахисту і наявність у неї власних способів реалізації дозволяють поставити її в один ряд з іншими формами захисту ". Разом з тим самозахист розглядається і як "Резервний" механізм захисту. Причому мова йде про захист приналежного суб'єкту права. Якщо такого права не існує, то, на наш погляд, говорити про самозахисті не доводиться. У наявності самоуправство, тобто неправомірна дія. Що ж стосується розуміння самозахисту як дії, спрямованої виключно на припинення порушення власного права, як способу попередження або припинення порушення власних прав, то видається, що таки самозахист має місце при відбувся правопорушення.
Слід погодитися з М.І. Брагінським, що при самозахисті мається на увазі захист свого дійсного, а не передбачуваного права. І, додамо, по-перше, порушеного права, а не загрози його порушення, по-друге, вчиненого шляхом дій, не пов'язаних з фізичним насильством, коли має місце, наприклад, самооборона. Саме дій, а не бездіяльності, яке, на наш погляд, не властиво самозахисті. Важко собі уявити, як, не діючи, фізична особа захищає своє право. Самозахист нерідко пов'язують з охороною права. Тим часом поняття "Захист" і "охорона" не збігаються. Не випадково тому немає такого терміна, як "самоохорони".
У юридичній літературі існує ще одна позиція, що обгрунтовує тісний зв'язок самозахисту з відповідальністю, з чим також важко погодитися. Відповідальність, як відомо, є несприятливі правові наслідки правопорушення разом з додатковим обтяженням, яке може бути передбачене різними галузями законодавства.
Саме по собі словосполучення самозахист полегшує визначення інших її головних ознак, оскільки тут на першому місці фігурує так звана самість - звичний психоаналітичний термін. А словникове академічне його тлумачення таке: "Самозахист - захист самого себе від небезпеки, нападу, ворожих дій, захист власними силами. Ось чому самозахист, зокрема, цивільних прав, має на меті охорону особистості громадянина .... Тому самозахист тісно пов'язана з самосвідомістю, самоствердженням, волевиявленням саме фізичного особи.
Юридичні, а також треті особи, з яким би інтересом вони не ставилися до захисту прав іншого суб'єкта, вправі, на наш погляд, вдаватися в разі потреби до іншим способам захисту, яких крім самозахисту предостатньо. Колективні дії стосовно до самозахисту як самостійного правового інституту в даному випадку недоречні. Важко погодитися і з точкою зору, що самозахист може реалізовуватися як особою, чиї права порушені, так і іншими особами допомогою так званої товариської взаємодопомоги, дії чужому інтересі без доручення, або об'єднуючись із іншими громадянами для відстоювання своїх прав і законних інтересів. З тих же міркувань, на наш погляд, не може користуватися самозахистом держава, Федерація в цілому, суб'єкт Федерації.
У число, здавалося б, безперечних ознак самозахисту включають поняття, що визначають її напрямки, цілі. Так, самозахист цивільних прав розуміється як "Допускаються законом або договором дії уповноваженої особи, спрямовані на забезпечення недоторканності права, припинення порушення та ліквідацію наслідків такого порушення. Сюди ж додається вимога дотримання або вчинення певного роду дій іншої сторони. Тим самим, на наш погляд, розширюються межі поняття "самозахист". А широке визначення самозахисту як родового поняття, що включає і стадії її реалізації, не дозволяє чітко визначити суть самозахисту, яка полягає в здійсненні суб'єктом права вольового акту, який свідчить, що він сам має намір себе захищати. Така головна ідея, закладена у поняття "самозахист", представляє своєрідну реакцію індивідуума на порушення своїх прав.
З моменту втілення в дійсність цієї ідеї у вигляді акту звернення за захистом бере початок сам процес захисту. І можливість здійснити такий акт надає держава. Іншими словами, йдеться про своєрідний вкрай важливому для суб'єкта праві, яка потребує самостійному законодавчому закріпленні. Звідси позволітелен висновок, що самозахист за своїм характером близька правоздатності, є одне з її проявів. А правоздатність, сама по собі будучи абстрактної, але стрижневою правовою категорією, не потребує описі прав, якими здатний володіти суб'єкт.
Заслуговує уваги і думка, що самозахист слід виділити в особливу групу юридичних фактів, з чим важко погодитися. Всякого роду юридичні факти потребують, як відомо, в підтвердженні, чого не можна сказати про самозахист. Вона, як всяке інше право, є надана державою можливість діяти певним чином. Тому її існування доказів не потребує.
Таким чином, самозахист як така з усіма притаманними їй ознаками служить своєрідним "ключем", який приводить в рух весь механізм правового регулювання, підкоряється своїм правилам, залежних від компетенції, прав та обов'язків юридичної особи, покликаного реагувати на акт самозахисту; фізичної особи, у якого з'являються обов'язки реалізувати (не реалізувати) прохання того, хто сам себе захищає. Саме таке розуміння самозахисту здатне перетворити її в прояв свободи особистості, ознака її незалежності і у сфері правозастосування, в корисний і потрібний правовий інструмент, а не абстрактну нежиттєздатну правову категорію.
Розглядаючи самозахист тільки як акт вільного прояву намірів самого суб'єкта, чиї права порушені, має сенс трохи докладніше зупинитися на самозахисту як вольовому дії. Воля повинна бути виражена чітко повністю дієздатною особою. По-друге, реалізує своє право суб'єкту слід чітко позначити, яке саме його право порушено. Не виключено, що при цьому він може помилятися, оскільки такого права не існує. Ілюзії на цей рахунок стануть предметом розгляду органів, куди направлено звернення захищає себе суб'єкта. Звичайно, відсутність чіткого позначення порушеного права утрудняє подальшу захист права. Але саме по собі право на самозахист від цього не зникає. Чи не пропадає воно й тоді, коли особисте, індивідуальне звернення за захистом (Самозахист) не увінчалося успіхом. Водночас знання, яке саме право було порушено, пол...
