Введення
Історія російського земельного права - історія державних політичних і економічних перетворень, формування земельного права як галузі та як дисципліни. У даній роботі розглядається розвиток не тільки і не стільки земельного права, скільки поняття В«колгоспного землекористуванняВ», виділився в подальшому в самостійний земельно-правовий інститут.
Колгоспне право як галузь соціалістичного права являє собою сукупність встановлених або санкціонованих Радянською державою правових норм, що закріплюють основні принципи, форми і порядок організації і діяльності колгоспів, що регулюють їх відносини з членами колгоспу, сім'ями колгоспників і колгоспними дворами, що регламентують організацію та діяльність виборних колгоспних органів, а також міжколгоспних підприємств, організацій та їх об'єднань. Склалося вперше в Радянській державі на теоретичній основі марксистсько-ленінського вчення про соціалістичну кооперуванні трудящого селянства
У процесі діяльності колгоспів складаються різні за своєю природою і характером суспільні відносини: між колгоспом і окремими його членами; колгоспом і входять до його складу громадськими підприємствами та підрозділами; колгоспом і сім'ями колгоспників (колгоспними дворами); колгоспом та іншими юридичними і фізичними особами. Будучи врегульовані нормами права, ці суспільні відносини стають правовими відносинами. Колгоспні правовідносини являють собою складний комплекс органічно пов'язаних майнових, трудових і організаційно-управлінських відносин, що базуються на членстві в колгоспі і на статутному характері прав і обов'язків його учасників.
У цій роботі охоплено період розвитку колгоспного права з 1917 р. по початок 1980-х рр.., разом з тим розглянуті основні етапи розвитку земельного права, правова основа та організаційна структура колгоспу 1970-х років. Вивчення виділених тим в сукупності дозволяє, на мій погляд, більш повно представити картину розвитку колгоспного права в СРСР.
<b> Розвиток земельного і колгоспного права в СРСР в 1917-1929-і рр..
Другим з'їздом Рад робітничих і солдатських делегатів на другий день після звершення Жовтневої революції, т. тобто 26 жовтня (8 листопада) 1917 р. був прийнятий Декрет про землю, на основі якого був знищений земельний лад дореволюційної Росії і створений новий земельний лад Росії. У ньому була проголошена відміна приватної власності на землю: земля В«... державна, удільні, кабінетські, майоратного, приватновласницька, монастирська, церковна, посесійних, громадська і селянська і т. д. відчужується безоплатно, звертається у всенародне надбання і переходить в користування всіх трудящих на ній ... В». Прикладений до Декрету як складова частина Селянський наказ про землю давав більш докладні формулювання і закріплював принцип переходу як землі, так і надр, лісів та вод у власність держави.
В силу політичної значущості аграрного питання і економічного значення сільського господарства земельне законодавство з перших років радянської влади переважне увага приділялася правовому регулюванню відносин, пов'язаних з використанням сільськогосподарських земель.
III Всеросійський з'їзд Рад 18 січня 1918 прийняв основні положення Декрету про соціалізацію землі. З'їзд доручив ВЦВК доопрацювати та затвердити весь Декрет в цілому. 9 лютого 1918 р. ВЦВК затвердив Декрет про соціалізацію землі.
Декрет складався з 13 розділів, в яких були розвинені і більш детально сформульовані основні принципи і положення Декрету про землю. Перша ж стаття декрету про соціалізацію землі закріплювала концепцію В«... про скасування назавжди усякої власності на землю, надра, води, ліси і живі сили природи в межах Російської Федеративної Радянської республіки ... В».
У 1919 р. ВЦВК прийняв Положення про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства. Це Положення нерозривно зв'язало заходи із землеустрою та перебудови сільського господарства. У Положенні обгрунтовувалася необхідність переходу від одноосібних форм землекористування до землекористуванню радгоспів, сільськогосподарських комун, артілей, товариств зі громадської обробці землі. Положенням передбачалися всякого роду переваги і створювалися сприятливі умови для розвитку колективних форм землекористування. Містилися вимоги раціонального використання сільськогосподарських земель, охорони землі від виснаження, будівництва зрошувальних і осушувальних споруд, насадження захисних лісів, зміцнення пісків і т. д.
Разом з тим Положення регламентувало і одноосібне землекористування трудових господарств.
Положення вперше запровадило поняття єдиного державного земельного фонду, який знаходиться в безпосередньому завідуванні і розпорядженні відповідних органів державної влади і управління (ст. 1 і 2). Складові частини єдиного державного земельного фонду хоча і не перераховувалися, але згадувалися такі категорії земель, як землі сільськогосподарського призначення; землі, зайняті промисловими підприємствами, транспортом, курортами; міські та селищні землі.
Положення визначило цілі і завдання землеустрою, коло землевпорядних дій, черговість і порядок складання і виконання державних записів та обліку землекористування.
Ідеологія, що заперечує право приватної власності на землю, залишила свій слід в наступних законодавчих актах. Так, за всяким фактичним володінням землею закріпився термін В«землекористуванняВ». Право землекористування стало одним з основних земельних інститутів радянського права. Декрет про землю ввів принцип трудового землекористування, визначив принципи і форми володіння і користування землею Земельні ділянки з висококультурними господарствами перетворювалися на державні господарства. Основна маса земель передавалася на основі рівного землекористування селянам по трудовим або споживацько-трудовим нормам і піддавалася періодичним переділів. Правом користування землею наділялися всі громадяни Росії, бажаючі обробляти її своєю працею разом з сім'єю або в товаристві. Найману працю не допускався Форми користування землею допускалися різні, в залежності від бажання громадян окремих селищ і селищ: подвірні, хутірські, общинні, артільні. Згодом одні форми (наприклад, хутірське, общинне, одноосібне землекористування) були скасовані, а інші зміцнилися і в кінцевому рахунку стали переважаючими і основними. Встановлення націоналізації землі призвело до виникнення і подальшого розвитку земельного законодавства.
Однак більш чітке визнання законодавством державної власності на землю і тим самим завершення націоналізації землі отримали тільки в 1922 р. з прийняттям першого Земельного кодексу РРФСР. Не підкреслюючи прямо винятковий характер державної власності на землю, Земельний кодекс у всіх своїх положеннях виходив з визнання приналежності всіх земель в країні на праві власності тільки державі.
Земельним кодекс 1922 оренда землі в певній мірі була дозволена і їй був присвячений спеціальний його розділ - В«Про трудову оренду земліВ». У відповідності зі ст. 28 Кодексу для трудових господарств, тимчасово ослаблених внаслідок стихійних лих, або недоліку інвентарю або робочої сили, або з інших причин, допускалася здача всієї або частини землі в оренду за сплату грошима, продуктами або іншими видами винагороди. Термін оренди дорівнював трьом рокам. Оренда була виключно трудової, бо ніхто не міг орендувати землі більше тієї кількості, яка працівник міг додатково до свого наділу обробити силами свого господарства. Таким чином, тут проглядається, хоча і дуже боязкий і з великими обмеженнями, відхід від адміністративного обороту, обумовлений потребами практики.
У зв'язку з тим, що ЗК РРФСР 1922 р. основну увагу приділяв правовим режимом сільськогосподарського землекористування і мало торкався питань, пов'язаних із встановленням режиму інших земель, їх режим визначався окремими нормативно-правовими актами: Л...
