СИСТЕМА ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ В правозастосовчій практиці ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ
Свобода людини є однією з головних цінностей сучасного цивілізованого суспільства, а забезпечення недоторканності свободи особи - однією з головних функцій держави.
Торгівля людьми стала самої швидкорозвиваючою і дуже прибутковою діяльністю для транснаціональної організованої злочинності. Статистичні дані неспростовно вказують на тенденцію зростання торгівлі людьми в багатьох інших державах світу.
ООН дає нам неупереджені дані статистики, в яких сказано, що зараз у світі в рабстві знаходиться, приблизно, 27 мільйонів людей, і ця кількість рабів не тільки безперервно не зменшується, але тільки росте.
Дослідження ООН свідчать, що сама критична ситуація в таких державах як Непал, Судан, Об'єднані Арабські Емірати, Індія, Габон, Гаїті, М'янма. За оцінками Держдепартаменту США, у всьому світі щорічно продається, купується, затримується і транспортується мимо їхньої волі близько 4 мільйонів осіб. Міжнародні експерти визначають, що щорічна світова прибуток від работоргівлі сягає 9,5 мільярда доларів. За оцінками інших експертів, загальний оборот цього ринку досягає 19 млрд. доларів.
Основна маса осіб залучених в торгівлю людьми в основному потрапляє на ринок сексуальних послуг. Проституція давно стала одним з основних елементів діяльності злочинних організацій не тільки на національному, але й на міжнародному рівні. Більшість жертв такої торгівлі складають жінки і діти.
Діючі міжнародно-правові документи рекомендують заборонити подібного роду діяння і встановити за них відповідальність в кожній державі, що підписав документ.
Принцип свободи і недоторканості особи закріплений в основоположних нормативних актах міжнародного співтовариства. Так, стаття 3 Загальної декларації прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних націй 10 грудня 1948 року, закріплює, що В«кожна людина має право на життя, свободу і на особисту недоторканність В». У ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, прийнятій 4 листопада 1950 року у Римі державами-членами Ради Європи, записано: В«Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути позбавлений волі інакше як в випадках і в порядку, встановленому законом В»[1]. В Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, прийнятий 19 грудня 1966 року в Нью-Йорку, вказується: В«кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути підданий свавільному арешту чи утриманню під вартою. Ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на таких підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом В»(ст. 9) [2].
У рабовласницький бізнес втягнуті багато країн світу. Торгівля людьми (trafficking in human beings) - одна з сучасних форм рабства, до яких також відносяться В«Потогінні роботиВ», домашнє рабство, примусові шлюби та ін Велику частина жертв сучасних форм рабства складають жінки і діти, які вивозяться за кордон з метою сексуальної експлуатації і меншою мірою - примусової праці. Як говориться в доповіді про торгівлю людьми в 2002 році, підготовленому Держдепартаментом США, в 2002 році у всьому світі від 700 тис. до 4 млн. чоловік були куплені, продані, перевезені й утримувалися проти їхньої волі в умовах, подібних рабству. Основний транзитною країною і країною призначення торгівлі людьми є США. Щорічно для сексуальної експлуатації в Сполучені Штати ввозиться близько 50 тис. жінок і дітей. Причому як жінок і дітей, так і чоловіків роблять об'єктом міжнародної сексуальної торгівлі для занять проституцією та примусової праці. Работоргівля може приймати і інші форми, наприклад, викрадення дітей та їх призов в державні збройні сили або повстанські армії, використання жінок і дітей в якості домашньої прислуги, працюючої на кабальних умовах, використання дітей в якості вуличних злодюжок і т.д.
Виходячи їх цих критеріїв країни світу розділені на три категорії: в першу входять країни, які повністю дотримуються їх (з пострадянських держав до неї увійшла Латвія), в другу категорію - дотримують не повністю, але прагнуть дотримувати (В цій групі виявилося більшість пострадянських держав), в третю - ті країни, уряди яких не повністю дотримуються мінімальні стандарти і не вживають значних зусиль (Киргизстан, Вірменія, Таджикистан, Білорусь, Росія є сусідами в цій групі з Афганістаном, Іраном, Саудівською Аравією, Грецією, Індонезією). Передбачається, що у відношенні держав, відносяться до третьої категорії, можуть вводитися санкції.
Торгівля людьми стала самої швидкорозвиваючою і дуже прибутковою діяльністю для транснаціональної організованої злочинності. Статистичні дані неспростовно вказують на тенденцію зростання торгівлі людьми в багатьох інших державах світу. Так, якщо за чотири століття класичної работоргівлі її В«оборотВ» не перевищив 12 мільйонів чоловік, то за останні тридцять років у однієї лише Азії число жінок і дітей, проданих у секс-рабство, склало 30 мільйонів. Більша частина цього нелюдського бізнесу знаходиться в руках злочинних організацій. На це було акцентовано увагу і на що відбувся в квітні 2000 році X конгресі ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками.
Сьогодні в організованому злочинному світі існує добре налагоджена система торгівлі людьми, які примусово використовуються в В«потогіннихВ» виробництві, сільському господарстві, сфері надання сексуальних послуг. Основна маса таких осіб в основному потрапляє на ринок сексуальних послуг. Проституція давно стала одним з основних елементів діяльності злочинних організацій не тільки на національному, але й на міжнародному рівні. Більшість жертв такої торгівлі складають жінки і діти.
Успішне протидія торгівлі людьми залежить від правового забезпечення вирішення цієї проблеми як на рівні міжнародного, так і внутрішньодержавного права.
Діючі міжнародно-правові документи рекомендують заборонити подібного роду діяння і встановити за них відповідальність в кожній державі, що підписав документ.
Наявність кримінологічних досліджень та великої кількості ратифікованих міжнародних документів в галузі боротьби з торгівлею людьми обумовлює закріплення кримінальної відповідальності за аналізовані діяння в чинному національному кримінальному законодавстві.
Існуючі міжнародно-правові документи, що забороняють торгівлю людьми, надали позитивний вплив на формування зарубіжного кримінального законодавства, спрямованого на боротьбу з названими злочинами.
Крім рабства і работоргівлі мається ще ряд злочинів, суміжних з даним міжнародним суспільно-небезпечним діянням, це торгівля жінками (у тому числі проституція, торгівля дітьми і примусова праця).
НОРМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА У СФЕРІ БОРОТЬБИ З рабства і ТОРГІВЛЕЮ ЛЮДЬМИ
Рабство і работоргівля є спадщиною рабовласницького суспільства. Міжнародне співробітництво в боротьбі з цим явищем стало складатися на початку ХIХ ст. після скасування рабства в США. У 1815 р. на Віденському конгресі був прийнятий Акт про скасування торгівлі неграми, в 1841 р. - Договір про заборону перевезення негрів-рабів у Америку. Однак ці перші міжнародні договори лише засуджували рабство, забороняли работоргівлю і рекомендували державам встановити відповідальність за ці діяння. Тільки в 1926 р. приймається Конвенція про рабство. Конвенція ООН 1926 визначає рабство як В«статус або стан людини, по відношенню до якого застосовуються всі або будь-який з видів влади, які визначаються правом володіння В». Держави-учасниці зобов'язалися повністю скасувати на своїх територіях рабство у всіх його формах, припиняти работоргівлю і сприяти одна одній в боротьбі з цими злочинами. Вперше були викладені рекомендації про поступове викорінення приму...
