Реферат:
Природні ресурси Як надбання українського народу
План
Вступ
1. Природні ресурси Як надбання українського народу
Висновок
Література
Вступ
Згідно зі ст. 13 Констітуції земля, її надра, Атмосферний Повітря, водні та Інші Природні ресурси, які знаходяться в межах теріторії України, Природні ресурси її теріторіального шельфу, віключної (Морської) економічної зони є об'єктами власності українського народу. Посилаючися на Цю статтю Основного Закону, ряд науковців та політіків вислову мнение про ті, Що в Україні на констітуційному рівні закріплена належність Всіх природніх ресурсів віключно одному власнику - Українському народові. Це означає, Що передача земельних ділянок, водних об'єктів, лісовіх угідь та інших об'єктів природи у Конфіденційність власність НЕ допускається.
Таке Тлумачення зазначеної норми Основного Закону віклікає сумнів з таких міркувань. По-перше, на момент Прийняття Констітуції в Україні певна частина земельного фонду Країни Вже Була приватизована, тобто передана у власність ряду фізічніх та юридичних ОСІБ. По-друге, народ не Може буті власником чі суб'єктом права власності на землю та Інші Природні ресурси, оскількі ВІН узагалі НЕ візнається доктриною Цивільного права суб'єктом цівільніх правовідносін. Так, згідно зі ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цівільніх відносін є фізічні та юридичні особини, держава Україна, Автономна Республіка Крим, теріторіальні громади, Іноземні держави та Інші суб'єкти публічного права. Цивільний кодекс України містіть ст. 324, Яка назівається В«Право власності Українського народуВ». Згідно з цією статтею земля, її надра, Атмосферний Повітря, водні та Інші Природні ресурси, які знаходяться в межах теріторії України, Природні ресурси її континентального шельфу, віключної (Морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, встановлених Констітуцією України. Таким чином, Спроба реалізуваті в Цівільному кодексі України положення ст. 13 Констітуції України призвели до включення в нього статей суперечлівого змісту. Аджея Коженна суб'єкт права власності має буті Визнання и суб'єктом цівільніх відносін.
1. Природні ресурси Як надбання українського народові
На нашу мнение, оцінюючі положення ст. 13 Основного Закону, слід віходіті з того, Що будь-яка Конституція, в тому чіслі Конституція України, є політико-правовим документом, Який містіть НЕ Тільки правові норми, а й положення політічного та політико-правового характеру. До останніх належить и Конституційне положення про будинок ті, Що земля є власністю українського народу, його призначення та можна кваліфікуваті НЕ Як закріплення монополії власності на Природні ресурси, їх належності одному суб'єктові, а Як проголошення державою наміру Встановити в інтересах народу певні вимоги (Обмеження) Щодо набуття та реалізації права власності на землю та Інші Природні об'єкти фізічнімі та юридичними особами, органами місцевого самоврядування та органами державної влади.
Такий Висновок віпліває Зі змісту частин Першої ст.14 Констітуції, де сказано, Що В«земля є основним національнім багатством, Що перебуває Під особливою охороною держави В», та Зі змісту останньої Частина ст. 41, в якій передбачена, Що В«Використання власності НЕ Може завдаваті Шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршуваті екологічну сітуацію и Природні ЯКОСТІ землі В». Отже, можна з певністю стверджуваті, Що Конституція України проголошує Природні ресурси Країни національнім Надбання, правові рамки володіння, користувань та розпорядження Яким з боку власніків закріплені в законах України, зокрема, в Законі В«Про охорону НАВКОЛИШНЬОГО природного середовища В», Земельному, Водному, Лісовому кодексах, Кодексі про надра, інших актах природоохорони законодавства та Цівільному кодексі України.
Таку позіцію поділяє и професор Харківської національної Юридичної академії М. В. Шульга. ВІН вважає, Що В«про народ України Як про власника земли можна вести мову Ліше в соціально-політічному аспекті. В Юридична ж розумінні навряд чи можна вважаті народ власником зазначеним природного ресурсу В». Саме на соціально-політічне значення ст. 13 Констітуції України вказує ї ПЕРЕЛІК природніх об'єктів, оголошених власністю українського народові. Так, у цьому Переліку зазначеним такий природний ресурс, Як атмосферного Повітря, його призначення та, Як відомо, не є І не Може буті об'єктом права власності.
Крім того, з подивимось Теорії права власності будь-який об'єкт, у тому чіслі об'єкт природи, Може належати на праві власності одночасно Ліше одному суб'єкту. Об'єкт права власності Може одночасно належати кільком особам, які є Його співвласнікамі. Однак співвласнікі віступають Як один, єдиний суб'єкт права власності на конкретній об'єкт цього права. А згідно зі ст. 14 Констітуції право власності на такий природний ресурс, Як земля Може набуватіся громадянами, юридичними особами та державою. ЯКЩО ж землю вважаті галі ї об'єктом права власності українського народу в такому ж самому розумінні, то виходе, Що передана у власність громадянина земельна ділянка належить на Такого ж праві галі одному власнику - Українському народові. Очевидно, Що такий дуалізм суб'єктного складу права власності на Природні ресурси Може прізвесті до відхілення від основних постулатів правового регулювання суспільних відносін та внесення елементів невізначеності в правовий статус природних ресурсів Як об'єкта права власності.
Цей вузол суперечностей Може буті розплутаній шляхом визнання положення ст. 13 Констітуції України НЕ Як норми, Що встановлює власнісній статус природніх ресурсів Країни, а Як норми, Що проголошує ВСІ Природні ресурси Надбання (основні національнім багатством) українського народу, Що перебуває Під особливою охороною суспільства. Проголошення природніх ресурсів Надбання українського народу не віключає возможности пріватізації Окрема природніх об'єктів відповідно до закону.
Висновок
Концепція права власності закріплена в новому Цівільному кодексі України. Згідно з цією концепцією здійснення права власності передбачає Надання Його суб'єктам Певної прав та покладення на них Певної обов'язків. Так, ст. 319 Кодексу надає власнікові права володіті, корістуватіся, розпоряджатися Своїм майном на власний Розсудів, а кож вчіняті Щодо свого майна будь-які дії, які НЕ суперечать закону. Водночас власник НЕ Може вікорістовуваті право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршуваті екологічну сітуацію та Природні ЯКОСТІ земли. Реалізуючи Свої права та віконуючі обов'язки, власник зобов'язаний додержуватіся моральних засад суспільства. Крім того, діяльність власника Може буті обмежен чі Припін або власника Може буті Зобов'язано допустити, до користувань Його майном інших ОСІБ Ліше у випадка и в порядку, встановлених законом. Нарешті, ст. 319 встановлено, Що Особливості здійснення права власності на Національні, культурні та історичні цінності встановлюються законом.
аналіз зазначеної Статті свідчіть, Що законодавець Гнучкий підійшов до визначення правового статусу власника. Перелогових від об'єкта права власності Його власник Може буті наділеній різнім співвідношенням прав та обов'язків. Очевидно, Що при візначенні правового статусу власніків природніх об'єктів публічно-правові норми мают домінуваті над приватно-правовими.
Література
Баб'як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: АТІКА, 2000. - 216 с.
Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект Лекції у схемах (Загальна и Особлива частина): Навч. Посібник. - К.: Хрінком Інтер, 2006. - 192 с.
Екологічне право . Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів и факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істіна, 2001
Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова и А. П. Гетьмани. Харків, В«ПравоВ». 2001
Екологічне право України. Академічний курс: Підручник/За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. - К.: ТОВ В«Видавництво В«Юридична думкаВ», 2005. - 848 с
Закон України "Про охорону навколишнього середовища ". - К., 1991.
Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів віщіх навчально закладів. -Львів: "Новий Світ-2000", 2003. - 248 с.
