Принципи міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА)
Однією з особливостей зовнішньоекономічної діяльності є відома "Правова невизначеність", з якою стикаються контрагенти. Виражається вона в тому, що сторони можуть мати справу з нормами іноземного права, найчастіше їм невідомого, або зовсім перебувати в невіданні щодо того, чим регламентуються їхні взаємини. Для уникнення подібних ситуацій Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА) були розроблені Принципи міжнародних комерційних договорів - міжнародний правовий акт, застосовується не до окремих видів договорів (купівля-продаж, перевезення, лізинг і т.п.), а практично до будь зовнішньоекономічної угоді.
Перш все відзначимо, що УНІДРУА - це міжнародна неурядова організація, займається питаннями підготовки міжнародних конвенцій та інших документів в сфері міжнародної торгівлі. Серед інших розробок цієї організації найбільш відомі Оттавської конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг і Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 року.
Перша редакція Принципів міжнародних комерційних договорів (далі - Принципи) датована 1994 роком. У 2004 р. вийшла нова редакція, про яку в подальшому ми і будемо вести мову.
За своїм юридичним статусом Принципи - це не міжнародний договір (Конвенція), обов'язковий для держави. Це скоріше звичай міжнародної торгівлі, який визнається білоруським законодавством в якості джерела права (п. 1 ст. 1093 Цивільного кодексу Республіки Білорусь (далі - ГК РБ)). За загальним правилом, щоб Принципи застосовувалися (повністю або частково), під зовнішньоекономічному договорі має міститися посилання на них. Формулювання може бути наступною: "Цей договір буде регулюватися Принципами УНІДРУА (2004) [за винятком статей ...] ". Сторони, які бажають передбачити субсидіарне застосування права певної держави, можуть використовувати наступні слова: "Цей договір буде регулюватися Принципами УНІДРУА (2004) [за винятком статей ...], доповненими, в разі необхідності, правом держави [Х] ".
Білоруська судова практика поділяє такий підхід. Так, постанова Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь від 02.12.2023 № 31 "Про практику розгляду господарськими судами Республіки Білорусь справ за участю іноземних осіб "(п. 40) говорить, що" при вирішенні спорів господарський суд вправі застосовувати звичаї міжнародного ділового обороту, не суперечать законодавству Республіки Білорусь, у тому числі що містяться в ... Принципах міжнародних комерційних договорів (далі - Принципи УНІДРУА), в тому випадку, коли учасники угоди прямо домовилися про їх застосування ".
Однак в преамбулі Принципів перераховані і деякі інші випадки, коли вони будуть застосовуватися. Зокрема, це випадки, коли сторони не вибрали право, застосовне до їх договору, або ж випадки тлумачення та заповнення національного законодавства або міжнародних договорів (конвенцій).
Глава 1 Принципів "Загальні положення" містить такі базові положення приватного права, як свобода договору, свобода його форми, обов'язковість договору та ін При цьому слід звернути увагу, що ст. 1.2 Принципів "Свобода форми" в корені розходиться з законодавством Республіки Білорусь: Принципи не містять вимог щодо обов'язкової письмовій формі зовнішньоекономічного договору, тоді як згідно з п. 3 ст. 163 ЦК РБ недотримання простої письмової форми зовнішньоекономічної угоди тягне її недійсність, причому посилання на показання свідків не допускаються. Колізія між цими двома нормами повинна вирішуватися на користь ст. 163 ЦК: згідно як ст. 1100 ГК РБ, так і ст. 1.4 Принципів "Обов'язкові (імперативні) положення", імперативні норми національного законодавства будуть мати пріоритет над Принципами.
Крім того, зовнішньоторговельні договори в сенсі Указу Президента Республіки Білорусь від 04.01.2024 № 7 "Про вдосконалення порядку проведення та контролю зовнішньоторговельних операцій "повинні містити такі обов'язкові реквізити, як наявність дати і місця укладання договору, предмета договору, кількості, якості та ціни товару, умов розрахунку і поставки, валюти платежу, строків поставки товарів, відповідальності сторін, порядку вирішення спорів, а також назв, юридичних адрес та банківських реквізитів сторін (П. 15 Положення про порядок контролю за проведенням юридичними особами та індивідуальними підприємцями зовнішньоторговельних операцій, затверджених Указом № 7). Це необхідно враховувати при тлумаченні ст. 1.1 Принципів "Свобода договору "1.
Оскільки Принципи застосовуються, як правило, при наявності посилання на них у договорі, то згідно зі ст. 1.5 "Виключення або зміна сторонами" сторони вправі вільно змінювати окремі положення або застосовувати їх вибірково.
При укладенні, виконанні або припинення договору у багатьох випадках необхідно повідомлення іншої сторони. У ст. 1.10 Принципів "Повідомлення" не встановлює небудь спеціальної форми для такого повідомлення, отже, воно може бути і усним. Однак якщо повідомлення вчиняється в письмовій формі (в т.ч. з використанням різних електронних засобів зв'язку), тобто в режимі off-line, виникає питання про визначення моменту, коли таке повідомлення вважається зробленим. Теоретично можливі 4 варіанти для настання дійсності заяви: 1) виявлення; 2) відправка; 3) доставка (Приймання); 4) фактичне впізнавання (сприйняття) 2. Однак Принципи зупиняються на третьому варіанті: повідомлення вважається дійсним у момент, коли воно досягає адресата.
Правила ст. 1.12 Принципів "Обчислення строків, встановлюваних сторонами" в цілому аналогічні тим, що містяться в ГК РБ. Однак звернемо увагу на норму, з цілком зрозумілих причин в ньому відсутню: "якщо інше не випливає з обставин, до уваги береться той часовий пояс, в якому знаходиться підприємство сторона, яка накладає термін "(п. 3 ст. 1.12). Цю ситуацію краще пояснити на прикладі. Припустимо, укладено договір позики між білоруською та американської компаніями. Крайній термін погашення позики білоруським позичальником, встановлений американським займодавцем, - 20 жовтня. Даний термін, згідно Принципам, спливає 20 жовтня в 24-00 не по мінському, а, наприклад, по нью-йоркським часом (тобто вже в 07-00 21 жовтня по мінському).
Специфіка укладання зовнішньоекономічних договорів, якому присвячена глава 2 та її перший розділ, зокрема, є вибір способу такого висновку. Справа в тому, що звичайний (складання єдиного документа, підписаного сторонами), по зрозумілих причин, далеко не завжди доцільний і можливий. Тому Принципи (Ст. 2.1.1) називають два способи укладення договору: 1) акцепт оферти; 2) в Внаслідок поведінки сторін (т.зв. конклюдентні дії).
Статті 2.1.1-2.1.13 Принципів регламентують процедуру укладення договору між відсутніми, тобто шляхом обміну офертою і акцептом. Зауважимо, що принципових відмінностей від ГК дані норми не містять. Більш того, у багатьох випадках вони навіть чисто текстуально збігаються з тими, що передбачені широко Найпоширенішою Віденською конвенцією про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. (ст. 14-24).
Стаття 2.1.15 (п. 2) Принципів "Недобросовісні переговори" спрямована на обмеження недобросовісної ділової практики в формі вступу в переговори без наміру досягти результатів. Наведемо приклад: фірми "А" і "У" є олігополістами. Фірма "А" веде переговори з фірмою "С" на предмет укладання контракту. Одночасно і фірма "У" вступає в переговори з фірмою "С" з єдиною метою: зірвати підписання контракту між фірмами "А" і "З". У таких випадках Принципи дозволяють фірмі "С" стягнути збиток з фірми "В" від зриву контракту з фірмою "А". Зауважимо, що фірма "А" відповідно до Принципів таким правом не володіє, оскільки не складається з фірмою "В" у договірних відносинах. Однак таке право може бути надане фірмі "А" національним законодавством про обмеження недобросовісної конкуренції.
Інший мірою, спрямо...
