Контрольна робота
з історії держави і права зарубіжних країн
Варіант 6
1. Що являє собою східна деспотія
Східна деспотія була породжена порівняно низьким рівнем розвитку суспільства, скутістю особистості за наявності міцної сільської громади з нерозвиненістю товарно-грошових відносин і пануванням релігійної ідеології, а також необхідністю керувати великими масами населення, що проживало на великих територіях, і проводити великі громадські роботи.
Східна деспотія характеризується найвищим рівнем централізації влади, вся повнота якої зосереджувалася в одній особі (фараона, імператора). Глава держави володіючи, як світської (законодавчої, виконавчої, військової, судової), так та релігійної владою. Особистість глави держави обожнювався, його воля і влада мали релігійний, сакральний характер і були незаперечні. Веління глави держави здійснювалися за допомогою громіздкого, складного вайлуватого бюрократичного апарату.
Людина цінувався невисоко, навіть будучи формально вільним, він був В«рабом порядкуВ», релігії, традицій. Східна деспотія - наслідок раннього стану суспільства і, зокрема, панування общинних відносин. Східна деспотія могла зосередити сили народу на вирішенні найважливіших завдань - створення іригаційних систем, веденні воєнних дій. Але вона ж гальмувала розкріпачення особистості, часом деформувала суспільні цілі і була однією з причин В«застійногоВ» характеру розвитку країн Стародавнього Сходу.
викладається характеристика східної деспотії є, однак, лише узагальнене зображення реального. Східна деспотія типова для багатьох державних утворень країн Сходу. Але, наприклад, в імперії Маур'їв (Давня Індія) ряд рис деспотії відсутній. Та й в історії Єгипту мали місце випадки гострих конфліктів світської і духовної влади, повалення фараона жрецтвом [1].
2. Як була організована громадська влада у додержавному суспільстві
У сучасній науці використовуються різні періодизації найдавнішої історії людства (Культурологічна, археологічна і т.д.). Але для розуміння соціальних та економічних передумов виникнення держави і права принципове значення має виділення в первісному суспільстві двох основних стадій: привласнюючого господарства і виробляє господарства, межа між якими припадає на епоху неоліту (так звана неолітична революція). Її зазвичай відносять до VIII - III тисячоліття до н.е.
Неолітична революція і перехід до виробляє економіці забезпечили не просто виживання людей, але й створення регулярного виробництва продуктів харчування. Це підготувало перехід до осілого способу життя і до встановлення контролю сімейно - кланових груп над певною територією. Таким чином, рання родова громада споживачів (Мисливців, збирачів і. Т.д.) змінюється більш міцними, чисельно розрослими, як правило, пов'язаними з певною територією громадами виробників.
У сімейно - кланової громаді складалася строго фіксована система праці, розподілу їжі та шлюбно-сімейних відносин. У ній отримали подальший розвиток принципи рівності та еквівалентності. Це не виключало того, що в міру зростання виробництва розподіл видобутку і споживання їжі здійснювалися з урахуванням рольових функцій (За принципом статі, віку і т.д.). На певні переваги в сімейно-клановому колективі (в родовій громаді) міг претендувати і лідер групи, особливо якщо він успішно здійснював владно - управлінські функції та забезпечував надійне існування групи. За принципом еквівалентного внутрішньогрупового обміну лідер отримував у такому випадку безумовну підтримку членів групи, які за надані їм від вождя блага визнавали його авторитет і владу. Сам вождь, як і інші члени, сімейно - кланової общини, повинен був керуватися колективними традиціями і дотримувати практику реципрокного завдань. Існуюча в родовому суспільстві егалітарність, в тому числі виборність і змінюваність вождів, не дозволяє ще говорити в категоричній формі про існування родової демократії. У сімейно - кланових громадах існувала жорстка дисципліна праці та поведінки, духовний конформізм. В сімейно - родових громадах на базі культів, обрядів, традицій і т.п. склалися нескладні правила поведінки, дотримання яких було обов'язковим для всіх членів групи. Ці родові норми, які мали міфологічно-символічну оболонку і були часто пов'язані з містичними ритуалами, відображали природні умови життя первісної общини. Вони були пройняті духом колективізму, передбачали взаємну підтримку членів родової громади, регулювали господарську діяльність і шлюбні відносини, встановлювали різні табу (Заборони) та жорсткі рамки поведінки для членів громади. Суворої регламентації піддавався порядок розподілу видобутого громадою продукту, а також і сам ритуал його споживання, поділ у зв'язку з цим всіх членів групи на ранги. До найважливіших функцій вождя відносилася практична реалізація розподільних норм. Общинно - родові норми мали синкретично характер і містили в собі одночасно релігійні, моральні та інші соціальні імперативи. У міцних сімейно-кланових групах общинні норми відображали самоналагоджувальні соціальні відносини, які підтримувалися силою інтересів, релігійних уявлень і інших нормативно - ціннісних установок. Це не виключало владного характеру цих норм і випливає з цього примусовості. У разі небажання підкорятися правилам життя сімейно - кланової групи, вчинення тяжкого проступку порушник міг бути підданий побиттю, вигнання або навіть смертної страти за волею сімейно - родового колективу [2].
3. Що стало основою британської В«неписаної конституціїВ»
Сформований лад конституційної парламентської монархії був юридично оформлений і закріплений низкою законодавчих актів, прийнятих на Протягом 1689-1709 рр.. Разом з деякими історичними актами вони склали частини неписаної англійської конституції (в тому сенсі, що конституція не представлена ​​якимсь єдиним документом, розробленим і прийнятим у відповідної політичної та юридичної процедури).
Найважливішим із конституційних актів нового ладу став Білль про права 1689 р. (в первісному вигляді виданий як В«Декларація про права і свободах підданих і про спадщину корони В»). У ньому встановлювалося: 1) законодавче верховенство - вилучення з-під дії законів, їх призупинення оголошувалося його прерогативою, маючи на увазі, що і видання законів неможливо без парламенту; верховенство парламенту поширювалося на регулювання оподаткування і на організацію збройних сил у мирний час; 2) незалежність і свобода парламенту як державного органу: вибори мають відбуватися В«Достатньо частоВ», бути вільними, тобто підконтрольними монарху; 3) невід'ємні громадянські права: право обирати представників до Палати громад, право звертатися з петиціями до короля, право для протестантів носити зброю; гарантіями цих та інших цивільних прав повинно було стати заборона стягувати надмірні застави, накладати загальні штрафи та застосовувати В«жорстокі і незвичайні покарання В»; за парламентом визнаваласяВ« свобода слова, дебатів і всього того, що відбувається в парламенті В»- все це було непідсудна звичайної юстиції; тим самим встановлювався в загальній формі парламентський імунітет; 4) незалежність суду присяжних, який тільки й визнавався вправі, зокрема, вирішувати В«Долю людини у справах про зрадуВ».
Другим найважливішим документом був Акт про улаштуванні 1701 р. У ньому регулювалися в головному майбутнє становище англійської корони, порядок престолонаслідування і основні питання діяльності урядової влади. Приводом для його видання послужили кончина бездітного Вільгельма і запрошення на престол ганноверської герцогині Анни.
Акт про улаштуванні встановлював: 1) підзаконність королівської влади і навіть особистості монарха. Визначалося, що володіти англійською короною може лише належить до англіканської цер...
