ВСТУП
Поняття і ознаки злочину є однією з ключових категорій кримінального права. Для здійснення стоять перед кримінальним законодавством завдань охорони захищаються кримінальним правом інтересів необхідне точне визначення поняття та ознак злочину. Дійсно, без цих визначень неможливо уявити існування всієї науки кримінального права, так як за допомогою цих понять дається відповідь на те, яке діяння є незаконним, яке умова повинні бути, щоб визнати діяння злочином, а особа, яка вчинила це діяння - злочинцем, які злочинні дії більш небезпечні для суспільства, які менш.
На ці поняття спирається законодавець, встановлюючи санкції за різні види злочинів. На даному етапі розвитку нашої держави, коли ми прагнемо стати частиною цивілізованого демократичного світу, необхідна перебудова всієї правової системи в цілому, а кримінального права зокрема, і потрібно щоб воно (кримінальне право), було захисником громадян, а не було сліпим каральним знаряддя держави, а для цього поняття злочину, як ключова категорія кримінального права, повинно бути конкретним, заснованим на принципах справедливості і рівності всіх перед законом.
Таким чином, у наявності значимість теми роботи, яка дозволяє не тільки визначити нові підходи до дослідження категорії поняття злочину, але і вивести в систему накопичені юридичною наукою знання і правозастосовчу практику.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Поняття злочину широко використовується в юридичній науці і правозастосовчій практиці.
Актуальність теми дослідження визначається, перш за все, своєю фундаментальністю, адже поняття злочин є основоположною категорією кримінально-правової науки, тому без з'ясування поняття, сутності та ознак злочину неможливо осягнути ази та інші категорії Кримінального права.
Для здійснення стоять перед кримінальним законодавством завдань охорони особистості, прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки, довкілля, конституційного ладу, миру і безпеки людства від злочинних посягань, а також запобігання злочинам, КК РБ визначає, які небезпечні для особистості, суспільства або держави діяння визнаються злочинами.
Поняття і ознаки злочину зазначені в ст. 11 КК РБ [2]. Згідно з цим визначенням таким поведінковим актом людини є діяння, яке може бути вчинено шляхом дії або бездіяльності. Думки людини, переконання, його переживання, якими б вони негативними ні були, за нашим законом злочином не визнаються.
В роботі використовуються роботи вчених у галузі кримінального права - це Кудрявцев В.Н., Пашин С., Філімонов В.Д., Базаров Р.А., Крилова Н.Є. та інші, а також підручники кримінального права, коментарі КК РБ та курси лекцій.
Нормативну базу склали: Конституція РБ [1], Кримінальний Кодекс РБ, інші нормативно-правові акти.
1. Поняття та соціально-правова природа злочину
Злочин - Це соціальне і правове явище. Злочинність з'явилася з розколом суспільства на різні соціальні класи. Норми про злочини і покарання стали виражати волю економічно і політично пануючих відносин, насамперед в охороні влади і власності.
В рабовласницькому суспільстві найчисленніший клас рабів не був об'єктом кримінально-правової охорони. Раби як В«розмовляючі речіВ» розглядалися в якості не суб'єктів, а предметів кримінально-правових відносин. Соціально-класова природа рабовласницького кримінального законодавства виражалася також у нерівність громадян перед законом залежно від кастової приналежності. Найдавніші пам'ятники права, наприклад, Закони Хаммурапі або Ману, жорстокими покараннями карали найменші наміри на владу фараонів, їх власність, особливо з боку нижчих станів.
Так, в давньоіндійському пам'ятнику права та епосу Законах Ману злочинність і караність відкрито зв'язувалися з кастовою приналежністю суб'єкта злочину і потерпілого. Наприклад, у ст. 365-374 зваба, перелюбство і обесчещіваніе не каралися зовсім або каралися штрафом, тілесним покаранням, кастрацією або стратою в залежності від приналежності винного до класів і станам брахманів, Вайшії. Останній при співжитті з благородною жінкою підлягав смертної кари. Для брахмана за таке ж злочин передбачалося покарання у вигляді обріванія голови. Стаття ж 380 прямо встановлювала, що В«ніколи не можна вбивати брахмана, навіть загрузнуло під всяких гріхах: треба вигнати його з країни зовсім майном без тілесних ушкоджень В».
Кодекс Юстиніана (834 р.) визнавав основним розподілом людей, що належать до їх прав, на вільних і рабів. Книга одинадцята, титул III В«Про зіпсованому рабіВ» передбачала за каліцтво раба компенсацію як за псування майна, і то, якщо діяння вчинено зі злим умислом. Якщо ж такий відсутній або каліцтво послідувало внаслідок забави (наприклад, смерть раба, що стрибнув у криницю по забаві вільного особи), взагалі ніякої відповідальності не настає.
В«Російська Правда В»(II століття) також оцінювала вбивство холопа як пошкодження майна. Пеня (штраф) суворо диференціювалася за ідентичні злочину в залежності від класово-станових статусів суб'єктів злочинів і потерпілих. За вбивство представників знаті - 80 гривень, смерда - 5 гривень.
Цікаво, що у введенні до Укладення царя Олексія Михайловича (1649 р.) принаймні, словесно проголошувалося якесь рівність перед судом і покаранням: В«Щоб Московські Держави всяких чинів людям від більшого до меншого чину, суд і розправа були при всяких справах вельми рівно В»[6]. Проте далі цієї декларації рівність не пішла і не могло піти. У класово-становому суспільстві і державі кримінальне право об'єктивно, не за чиїмось свавіллю не може не бути адекватно класово-становим. Дану закономірність історичного матеріалу слід спокійно констатувати і не намагатися критикувати. Тому і в цьому Укладенні покарання строго зважувалися по класах і станам - бояр, селян, холопів. Стаття 8 гл. XVIII, наприклад, свідчила: В«А буде чийсь людина помислити смертне вбивство на того, кому він служить, або проти його вимету яку зброю, хоча його вбити, йому за таку справу відсікти рука В».
Кримінальну законодавство феодального права відкрито і скрупульозно, з не меншою суворістю захищало інтереси королівських династій, дворянства, духовенства, заможних станів, знаті.
Специфічне для європейського Середньовіччя канонічне (церковне) право під виглядом переслідування єресі жорстоко придушував опір селянства і волелюбних верств городян. Одночасно воно звільняло від кримінальної відповідальності осіб духовного та інших В«благороднихВ» станів за велике число злочинів або істотно пом'якшувало покарання за них шляхом заміни покарань церковної карою.
Кримінально-судове уложення імператора Карла V Священної Римської імперії німецької нації середини XVI в. діяло більше 300 років на території Європи, Єрусалима, Індійських островів та інших країн. Це типовий правової пам'ятник пізнього феодалізму, відрізняється безпрецедентною жорстокістю в поєднанні з відвертим соціальним нерівністю. Наприклад, зрада трактувалася в ньому не тільки як державна, але і як зрада В«власним пануВ». Каралася така зрада стратою - четвертуванням для чоловіків і утоплением для жінок. В«Бунт простого народу проти владиВ» карався смертною карою або перетином різками і вигнанням з країни. Крадіжка переслідувалося смертної стратою, В«Калічать тілесними покараннямиВ» або іншим шляхом В«пропорційно становищу особиВ».
В відміну від рабовласницького і феодального законодавства, що не знали загального поняття злочину, буржуазне кримінальне законодавство таке поняття виробило. Кримінальні кодекси, починаючи з французької, стали визнавати злочином діяння, заборонені кримінальним законом під страхом покарання. Таке визначення, що виходив з заборони внезаконодательного і несудового покарання, з визнання злочинними лише діянь, а не напряму думок, з формальної рівності всіх громадян перед законом незалежно від їх класов...
