Предмет і завдання патопсихології та судової патопсихології
1. Поняття патопсихології
В даний час у науці відбувається надзвичайно інтенсивний процес формування міждисциплінарних і прикладних областей. Цей процес торкнувся і психології, що свідчить про зрілість цієї науки і її практичної значущості: існує інженерна, дитяча, педагогічна, медична, соціальна психологія, нейропсихологія, патопсихологія і окремо починає виділятися така наука, як судова (кримінальна) патопсихологія. Процес відбруньковування прикладних областей знань обумовлений багатьма причинами і перш всього все зростаючою роллю людського чинника в різних сферах діяльності. Відокремившись від основної науки, міждисциплінарні та прикладні області знання залишаються, однак, з нею тісно пов'язаними, вони підпорядковуються основним її закономірностям. Це стосується і такої галузі, як патопсихологія: її проблематику, її перспективи та здобутки можна розглядати у відриві від розвитку та стану загальної психології.
Таким чином, патопсихологія - це галузь психологічної науки, що відноситься до прикладних областей знання. Визнання положення, що патопсихологія є психологічною дисципліною, визначає її предмет і завдання в їхньому специфічному відмінності від предмета і завдань психіатрії. Психіатрія, як і всяка галузь медицини, спрямована на з'ясування причин психічної хвороби, на дослідження симптомів і синдромів, типових для тих чи інших захворювань, на лікування і профілактику хвороби. Патопсихологія як психологічна дисципліна виходить із закономірностей розвитку і структури психіки в нормі. Загальна теорія медицини нерозривно пов'язана з загальними психологічними концепціями. І тій, і іншій науці притаманні загальні проблеми: співвідношення біологічного та соціального в діяльності людини, зв'язок між психікою і діяльністю мозку, психосоматичні і соматопсихічні кореляції, проблеми норми і патології, співвідношення між свідомістю й неусвідомлюваними формами психічної діяльності. Поняття патопсихології іноді без підстав ідентифікується з поняттям психопатології, хоча вони зовсім не тотожні, незважаючи на їх зовнішнє схожість і єдність утворюють ці слова коренів. Предметом патопсихології, по визначенням Б. Зейгарник (1969), є вивчення закономірностей розпаду психічної діяльності і властивостей особистості в зіставленні з закономірностями формування і протікання психічних процесів у нормі, вивчення закономірності спотворення відбивної діяльності мозку. Психопатологія, тобто загальна психіатрія, займається описом ознак психічного захворювання в динаміці, у перебігу хвороби. А.В. Снєжнєвський (1970) бачить основну відмінність психопатології від психології в тому, що перша оперує поняттями медичними (Етіологія, патогенез, симптом, синдром) і використовує загальнопатологічні критерії (виникнення хвороби, результат хвороби). Патопсихологія також використовує ці клінічні критерії, так як без постійного співвіднесення з ними вона б втратила своє практичне прикладне значення. Дані патопсихологічного дослідження в обов'язковому порядку повинні співвідноситися з психічним статусом хворого, зі стадією перебігу захворювання, з його динамікою.
О.П. Росін (1974) вважає, що патопсихологія так само, як і психопатологія, вивчає закономірності і стереотип розвитку психічної хвороби, але предметом її дослідження є не закономірність зміни симптомів і синдромів, а певна ланка в структурі симптомообразования, тобто те, що передує психопатологічним утворенням в патогенезі хвороби. Тобто патопсихологія - це необхідна ланка в загальній патології психічного. Психопатологія, так само як патопсихологія, є наукою, вивчає розлади психіки, але користуються вони при цьому різними методами. Якщо патопсихологія вивчає психічні розлади методами психології, то психопатологія, в основному, вдається до методу клініко-описовому. Приводом для тверджень про те, що психопатологія, або психіатрія, і патопсихологія є однією і тією ж наукою, іноді, очевидно, служить та обставина, що і патопсихологія, і психопатологія мають справу з одним і тим же об'єктом - порушеннями психічної діяльності.
Ці порушення психічної діяльності, або як їх ще називають, психічні аномалії, об'єднують велике коло нервово-психічних відхилень, різноманітних за клінічними проявами, ступеня вираженості та нозологічної природі. Спільним для них є неглибокий рівень психічних розладів, які межують з областями норми і здоров'я. Таку послідовність непомітних, поступових переходів від норми до психічних аномаліям можна представити в наступному вигляді:
Рівні психічних розладів
Осудність
Здоров'я
Зменшена осудність
Прикордонні стану. Непсихотичний рівень психічних хвороб
Неосудність
психотичних рівень
При цьому необхідно пам'ятати, що, вивчаючи ті ж прояви психічної патології, наприклад розірваність мислення або резонерство, патопсихологи досліджують їх психологічну структуру, а психопатологи дають клінічний опис цих ознак, простежують особливості їх виникнення та зв'язок з іншими спостережуваними в клініці розладами мислення. У цьому зв'язку розглянемо, яке практичне значення має патопсихологія як самостійна наука.
1.1 Прикладне значення патопсихології та судової патопсихології
Однією з важливих у практичному відношенні завдань патопсихології є проведення спеціальних експериментально-психологічних досліджень, які допомагають виявити багато приховані для простого спостереження ознаки психічних порушень і можуть бути використані в диференційно-діагностичних цілях. В психологічних лабораторіях накопичені експериментальні дані, характеризують порушення психічних процесів при різних формах захворювань.
Наприклад, необхідно відмежувати астенічний стан органічної природи від стану шизофренічної млявості. При органічному захворюванні виявляється уповільнення психічних процесів, погане запам'ятовування, відтворення пред'явленого матеріалу. При шизофренії инактивность хворого супроводжується непослідовністю суджень при хорошій пам'яті. Такі дані патопсіхологічекого дослідження носять допоміжний характер, і їх цінність виявляється при зіставленні з результатами клінічного спостереження і в ряді випадків з результатами інших лабораторних досліджень (наприклад, електроенцефалографія).
Зрозуміло, що патопсихолог не може ставити перед собою завдання нозологічної діагностики в кожному окремому випадку у зв'язку з одержуваними ним даними психологічного дослідження. Нозологічний діагноз - це завдання клініциста-психіатра, який для вирішення її якраз і повинен правильно оцінювати результати патопсихологічного дослідження. В той же час патопсихолог повинен пам'ятати про те, що кінцева мета комплексного обстеження, в якому він бере участь, - це постановка діагнозу і виявлені ним особливості психічної діяльності хворого саме в цьому відношенні становлять особливий інтерес.
Іншим важливим завданням патопсихології є аналіз структури дефекту, установлення ступеня психічних порушень хворого, його інтелектуального зниження.
Нерідко патопсихологическое дослідження сприяє ранньому виявленню симптомів психічного захворювання і встановлює їх своєрідність. Так, при клінічній картині захворювання, зовні іноді оформляється по неврозоподібних типом, патопсихолог при спеціальному дослідженні знаходить характерні для шизофренії розладу мислення та емоційності. Цим полегшується рання діагностика атипично дебютує шизофренічного процесу і з'являється можливість своєчасного початку активної терапії. Або ж при початкових ознаках мозкового органічного захворювання патопсихолог іноді виявляє зміни психічних процесів, що дозволяють ран...
