Правотворча діяльність держави
Зміст
Введення
1. Види та принципи правотворчості
2. Законодавча процедура і її основні стадії
3. Систематизація законодавства
Висновок
Література
Введення
Правотворчість являє собою одну з найважливіших сторін діяльності держави, форму його активності, що має своєю безпосередньою метою формування правових норм, їх зміни, скасування чи доповнення. У кожному державі правотворчість володіє своїми особливостями, але скрізь воно направлено на створення і вдосконалення єдиної, внутрішньо узгодженої і несуперечливої вЂ‹вЂ‹системи норм, що регулюють склалися в суспільстві різноманітні відносини.
За своєю соціальною суттю правотворчість виступає як процес зведення державної волі в закон, її оформлення в різних юридичних актах, нарешті, як процес надання містяться в них правил поведінки - державним велінням загальнообов'язкового характеру. Воно охоплює собою безпосередню діяльність уповноважених на те державних органів по виробленню, прийняттю, зміні або доповненню нормативно-правових актів.
Основними функціями правотворчості є:
- оновлення законодавства, видання нових нормативно-правових актів;
- усунення (скасування) застарілих юридичних норм;
- заповнення прогалин у праві.
Метою контрольної роботи є вивчення правотворчої діяльності держави.
Завдання контрольної роботи: ознайомлення з видами і принципами правотворчості, законодавчою процедурою та її основними стадіями, вивчення систематизації законодавства.
1. Види та принципи правотворчості
Правотворча діяльність держави здійснюється в різних видах і формах. У кожній країні існують свої особливості цієї діяльності. У Великобританії, наприклад, правотворча діяльність здійснюється в таких її видах, як законодавча діяльність парламенту, приймаючого закони (статути); правотворча діяльність судових органів, створюють прецеденти (судова практика); правотворча діяльність центральних органів державного управління та місцевих органів державної влади (самоврядування), які видають свої власні нормативно-правові акти і мають справу з правовими звичаями. [7 стор 403]
В ідеальній державі, цілком справедливо міркують англійські автори, законодавча влада В«імовірно повинна була б залишатися виключним привілеєм парламенту - законодавців, безпосередньо підзвітним виборцям В». Теоретично ця посилка справедлива і для державного механізму сучасної Англії, але в реальному житті парламенту В«Доводиться передавати частину своїх законодавчих повноважень підлеглим йому правовстановлюючим органам В». Міністри корони, органи місцевого управління, незалежні корпорації, англіканська церква, приватні компанії, комісії та Рада Європейських співтовариств - В«вага вони наділені парламентом повноваженнями по виданню правових актів В». І все ж, укладають автори, суверенітет парламенту в правовій сфері зберігається, так як жоден з нижчестоящих органів не може законодавствувати інакше, як на основі законів, що виходять від парламенту, а також за дорученням та з дозволу парламенту.
У Росії, згідно з Конституцією, правотворча діяльність здійснюється вищими (на рівні федерації та її суб'єктів) і місцевими органами державної влади і управління; безпосередньо самим народом, шляхом проведення референдуму як В«вищого безпосереднього вираження влади народуВ»; суб'єктами федерації - республіками, краями і областями, містами федерального значення - Москвою та Санкт-Петербургом, автономної областю і автономними округами шляхом укладання між ними договорів, що містять загальнообов'язкові положення і веління. [3 стор 157]
Відповідно до Конституції передбачається, наприклад, висновок правових договорів про розмежування предметів ведення і повноважень між федеральними органами державної влади Росії, з одного боку, і органами державної влади суб'єктів федерації, з іншого. Визнається також нормативно-правовий характер договорів, що укладаються між ними та з інших питань.
Порівнюючи різні види правотворчої діяльності, здійснюваної в Росії, з правотворчої діяльністю державних органів Великобританії та інших країн, неважко помітити, що між ними є як загальне, так і особливе. Останнє проявляється, зокрема, в наявності у тій і іншого боку своїх особливих видів правотворчої діяльності (у Великобританії - судова правотворча діяльність, в Росії - правотворчість за допомогою референдуму і шляхом укладення правових договорів), в існуванні різної процедури ухвалення та набрання чинності нормативно-правових актів, у встановленні особливого порядку законодавчого закріплення правотворчої діяльності державних органів та ін
Говорячи про спільність правотворчої діяльності різних держав, варто звернути увагу, перш за все на спільність організаційно-технічних та інших цілей, що полягають у прагненні законодавця кожної країни створити на своїй території єдину та ефективну правову систему, а також на схожість засобів та основоположних принципів здійснення правотворчої діяльності. [7 стор 405]
У науковій і навчальній літературі в зв'язку з цим абсолютно справедливо вказується на те, що правотворча діяльність сучасних цивілізованих держав повинна здійснюватися на базі ряду загальних, основоположних принципів, що представляють собою організаційні засади, які визначають істота, характерні риси і загальний напрямок цієї діяльності.
Правотворча діяльність в демократичній державі будується на наступних принципах:
а) принцип гласності, подразумевающем, що правотворча діяльність компетентних органів повинна здійснюватися в відкритою і доступною для всіх формі. Тільки В«прозорістьВ» правотворчих процедур дозволяє уникнути негативних наслідків лобізму;
б) принцип демократизму, що відбиває участь населення у правотворчості, врахування громадської думки при розробці та прийнятті нормативно-правових актів, відображення в них думок і побажань тих, кого торкнуться норми прийнятого акта;
в) принцип науковості, змістом якого є адекватне відображення в нормативних актах реальної дійсності і перспектив розвитку суспільства, залучення наукових установ, вчених, експертів, фахівців-практиків до процесу право творчості, обов'язковість прогнозу наслідків прийняття нормативного акта;
г) принцип законності, що представляє собою вимогу неухильного дотримання встановлених законом вимог до порядку і процедурі правотворчості, суворий облік ієрархії правових норм і актів, дотримання компетенції органу, що приймає правовий акт;
д) принцип исполнимости, подразумевающем фінансове забезпечення нормативно-правових рішень, підготовку відповідних кадрів і необхідних для реалізації закону підзаконних актів;
е) принцип професіоналізму, згідно з яким правотворча практика вимагає професійної підготовки її суб'єктів, використання спеціальних прийомів і засобів юридичної техніки. Вона повинна забезпечити логічну послідовність викладу основних положень нормативно-правового акту, відсутність внутрішніх протиріч у тексті, компактність нормативного матеріалу, ясність і доступність мови закону, точність і визначеність його формулювань. Правильне використання юридичної техніки забезпечує точне вираження волі законодавця, цілеспрямоване використання нормативних актів у практичній роботі, сприяє підвищенню ефективності права. [1 стор 114]
У викладі текстів законів Росії та інших країн, за загальним правилом, використовується особливий, офіційно-діловий стиль. Він істотно відрізняється як від стилю художніх літературних творів, так і від стилю повсякденного розмовної мови. У текстах законів та інших нормативно-правових актів не допускається загальних міркувань і викладу яких би то не було наукових положень, художніх порівнянь, декларацій, закликів, текстових дліннот, невиправданих скор...
