Зміст
Введення
1. Поняття терміна В«іноземецьВ»
2. Правовий статус фізичних осіб як суб'єктів міжнародного приватного права
2.1 Трудові відносини
2.2 Правове регулювання сімейно-шлюбних відносин
3. Конституції зарубіжних країн про режим іноземців
Висновок
Бібліографічний список літератури
Введення
Чітке визначення статусу іноземних громадян має важливе значення для становища в країні перебування. Визначення правового статусу людей, що знаходяться на території даної держави, і забезпечення дотримання прав і свобод, а також обов'язків конкретної людини в залежності від його правового статусу є одним з основних завдань держави, яка вирішується з урахуванням внутрішніх проблем і базових міжнародно-правових документів.
Процеси інтеграції та інтернаціоналізації збільшують частку іноземців, що проживають на території тієї чи іншої країни, що змушує держави приділяти їм все більше уваги. Накопичено багатий досвід, як в міжнародній, так і в національних правових системах щодо законодавчого регулювання правового положення різних категорій іноземців. Більшість західних держав мають досить повно розроблене законодавство, що стосується інституту громадянства, правового статусу іноземців та, зокрема, правового статусу біженців та осіб, що шукають притулку.
Приклад ряду зарубіжних держав, таких як США, Канада, Німеччина, показує позитивну роль керованої (організованої) міграції в соціально-економічному та демографічному розвитку країни, в перерозподілі населення по території країни з метою збалансованості попиту та пропозиції на ринку праці. У той же час залучення іноземної робочої сили нерідко супроводжується незаконним працевлаштуванням іноземців
Будучи невід'ємним чинником соціального середовища країн прибуття, іммігранти та їхні спільноти у вигляді відносно ізольованих компактних поселень, культурних, політичних і професійних організацій та об'єднань можуть надавати, як безпосереднє, так і опосередкований вплив на соціально-економічні і політичні процеси.
1. Поняття терміна В«іноземецьВ»
Термін В«іноземецьВ» в юридичній літературі та нормативних актах використовується по-різному. У цьому зв'язку для визначення правового становища іноземця в державі перебування слід з'ясувати саме поняття В«іноземецьВ». У повсякденній промові він найчастіше ототожнюється з людиною з іншої країни, але таке визначення не розкриває юридичного змісту і значення даного терміна. Крім того, іноземці - це специфічна категорія осіб, які перебувають в особливого роду відносинах в державі перебування.
Основною ознакою поняття В«іноземецьВ» є перебування особи на території держави, громадянином якої він не є і має громадянство іншої держави. У цьому сенсі поняття В«іноземецьВ» використовується в Конституціях Казахстану (п.4 ст. 12), Киргизстану (п.2 ст.14), Молдови (п.4 ст.17; п.1 ст.19), Російської Федерації (п.З ст.62; п.1 ст.63), Естонії (Ст.19), Узбекистану (ст.23) та інші.
Під В«іноземцемВ» в міжнародно-правових актах розуміється іноземний громадянин або особа без громадянства. Наприклад, у статті 1 Декларації про права людини від 13 грудня 1985 року, у відношенні осіб, які не є громадянами країни, в якій вони проживають термін В«іноземецьВ» означає В«... будь-яка особа, яка не є громадянином держави в якому воно знаходиться В». Крім того, у ст. 18 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. і ст.25 Конвенції Співдружності Незалежних Держав про права і основні свободи людини від 26 травня 1996 року, використовується термін В«ІноземецьВ» замість термінів В«іноземні громадяниВ» і В«особи без громадянстваВ».
Нормами міжнародного приватного права регулюються майнові, особисті немайнові, сімейні, трудові та процесуальні права іноземців. Іноземець підпорядковується як би двом правопорядку: вітчизняного та держави, в якому він знаходиться. У цій подвійності - своєрідність правового становища іноземця.
Основоположне значення для визначення правового положення іноземців в будь-якій країні повинні мати загальновизнані принципи і норми загального міжнародного права про права і свободи людини.
Загальновизнані принципи і норми міжнародного права містяться у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права.
В«Право іноземцівВ» - це комплекс норм, що визначають спеціальний статус іноземців, це не норми колізійного характеру, а виключно матеріально-правові, що регулюють відповідні відносини по суті. Зазвичай В«право іноземцівВ» визначає правовий статус іноземців, як у вузькому, так і в широкому сенсі.
У вузькому сенсі це норми в основному адміністративно-правового характеру; вони стосуються відмінностей правового статусу іноземця від правового статусу вітчизняних громадян. У широкому сенсі - це комплекс усіх норм, що визначають статус іноземця в будь-якому відношенні: як встановлюють відмінності, так і визнають рівний режим з вітчизняними громадянами, в тому числі необхідних для здійснення діяльності іноземця як такого в межах даної держави.
У більшості країн вихідним є принцип національного режиму в питаннях загального правового статусу іноземців. Іноземні громадяни рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять та інших обставин.
При цьому використання іноземними громадянами своїх прав і свобод в країні перебування не повинно завдавати шкоди інтересам цієї держави, правам і законним інтересам її громадян та інших осіб.
2. Правовий статус фізичних осіб як суб'єктів міжнародного приватного права
2.1 Трудові відносини
Міжнародний праця - це відносини, ускладнені іноземним елементом. Іноземний елемент може бути присутнім як в суб'єктивному складі (суб'єкт відносини - іноземний працівник), так і в об'єкті (праця працівника протікає за кордоном, хоча учасники відносини можуть належати до однієї держави). Для громадян, які виїжджають за кордон на заробітки, особливу значення мають міжнародні правила, закріплені в конвенціях про правах трудящих-мігрантів, прийнятих ООН та МОП.
Конвенція ООН про захист прав трудящих-мігрантів і членів їх сімей (1990 р.) містить наступні найважливіші положення :
- заборонена дискримінація мігрантів у сфері праці та трудових відносин; встановлено, що вони користуються не менш сприятливим зверненням, ніж, те, яке застосовується до громадян держави роботи за наймом. Це відноситься як до індивідуальних, так і до колективних трудових прав;
- трудящі-мігранти мають право створювати профспілки в державі роботи за наймом;
- в країнах, де прийом на роботу працівників-мігрантів сполучений обмеженнями, ці останні повинні перестати застосовуватися до трудящим-мігрантам, які проживають в країні працевлаштування більше 5 років;
- трудящий-мігрант не повинен позбавлятися права на проживання або отримання роботи або надсилатися з держави прийому тільки на підставі невиконання зобов'язань, що випливають з трудового договору, якщо тільки виконання такого зобов'язання не являло собою одну з умов отримання дозволу на роботу;
- після закінчення перебування в країні роботи за наймом працівник- мігрант і члени його сім'ї мають право перевести, всі свої заробітки і заощадження на батьківщину і вивезти своє особисте майно та речі.
Висилка з країни не позбавляє працівника-мігранта належної йому заробітної плати та інших виплат;
- держави роботи за наймом повинні в разі потреби видава...
