Введення
У числі основних конституційних прав громадян Республіки Білорусь передбачено право на відпочинок. [1] Правове регулювання часу відпочинку має велике значення. Це час працівник використовує в своїх інтересах: для відновлення витрачених сил, підвищення культурного і освітнього рівня. Повноцінний відпочинок є основою для збереження високої продуктивності праці, доброго здоров'я на довгі роки. Право на відпочинок забезпечується встановленням для робітників і службовців робочого тижня, скороченим робочим днем ​​для ряду професій і виробництв, скороченою тривалістю роботи в нічний час: наданням щорічних оплачуваних відпусток, днів щотижневого відпочинку, а також мережі культурно-просвітніх і оздоровчих закладів, розвитком масового спорту фізичної культури і туризму; створенням сприятливих можливостей для відпочинку за місцем проживання та інших умов раціонального використання вільного часу.
Робота без відпочинку протягом повного робочого дня негативно впливає на здоров'я працівника, тому законодавство передбачає подання різних перерв. Вони даються всім працівникам (обідня перерва) або, на додаток до них, інші перерви для окремих категорій працівників (наприклад, зайнятим у шкідливих умовах праці) і служать різним цілям (відпочинок, обігрівання). У нашій країні працівникові дається можливість повноцінно використовувати свій вільний час.
Тому мета даної роботи полягає у розкритті поняття В«час відпочинкуВ», дослідженні й характеристиці його видів допомогою вивчення нормативно-правової бази з урахуванням останніх нововведень, а також наукових підходів дослідників, що звернулися до даної проблеми.
Для досягнення мети, були поставлені наступні завдання:
1) вивчення чинного законодавства Республіки Білорусь, безпосередньо закріпляючого положення про час відпочинку різних категорій працівників;
2) розкриття сутності часу відпочинку;
3) характеристика видів часу відпочинку;
При написанні курсової роботи використовувалися: новітнє законодавство, правозастосовча практика, а також спеціальна література. Найбільш повно дану тему розглядають: Семенков В.І., Василевич Г.А., Шишко Г.Б. в підручнику В«Трудове право В»автори з максимально можливою послідовністю виклали погляди на стан і перспективи розвитку механізму правового регулювання праці та галузі трудового права. Розглянуті такі питання, як правове регулювання заробітної плати, робоче час і час відпочинку, аналізуючи правові форми соціального захисту працівників, включаючи охорону праці, матеріальну відповідальність працівників. Греченко А.А. в довідковому посібнику В«Трудове правоВ» поняття В«час відпочинкуВ» розглядає у двох основних аспектах: як інститут Особливої вЂ‹вЂ‹частини трудового права і як частина календарного часу, протягом якого працівник повинен бути звільнений від виконання трудових обов'язків і який він може використовувати на свій розсуд. Також ця тема була розглянута такими авторами: Важенкова Т.Н., Гущин Л.Я., Абрамчік С.В., Круглов В.А., Скрипченко Д.Г., Смирнов О.В., Толкунова В.М., Гусов К.Н. і ін
Особливо актуальне значення мають і публікації вчених і практичних працівників як: Лебедєва О., Островський Л.Я., Масловська В.В., Логвина Л.В., Кенік К., Ерохова В.А., Греченко А.
1. Поняття часу відпочинку
Стаття 24 Загальної Декларації прав людини проголошує як невід'ємного права кожної людини право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку. Право громадян на відпочинок закріплено в ст. 43 Конституції Республіки Білорусь. Це право забезпечується як законодавчим обмеженням тривалості робочого часу, так і чітким регулюванням видів часу відпочинку і умов його надання. Правове регулювання часу відпочинку здійснюється Трудовим кодексом, іншими актами законодавства, локальними нормативними актами, трудовими договорами.
Час відпочинку похідним від тривалості робочого часу: чим менше робочий час, тим триваліша час відпочинку, і навпаки, чим довший робочий час, тим менше у працівника часу на відпочинок.
Чинне законодавство не містить легального визначення часу відпочинку. Однак, всі автори, вивчаючи цю тему, однозначно визначають час відпочинку як частина календарного часу, протягом якого працівник в відповідність до законодавства вільний від виконання своїх трудових обов'язків і вправі використовувати цей час на свій розсуд. [2] Отже, в трудовому праві часом відпочинку визнається позаробочий час, який працівник вправі використовувати за своїм розсудом. Тому до часу відпочинку не буде ставитися час, який працівник не міг використати таким чином (наприклад, час виконання державних або громадських обов'язків). Разом з тим не всі час, що вважається часом відпочинку, працівник використовує безпосередньо для відпочинку (зокрема, час проїзду до місця роботи і назад, час домашньої праці і т.п.).
Відмінними ознаками часу відпочинку є:
1) час, протягом якого законодавство звільняє працівника, як від трудових обов'язків, так і від державних доручень;
2) час, який працівник може використовувати на свій розсуд з метою задоволення своїх інтересів та відновлення працездатності. [3]
У тих випадках, коли працівник не міг використати позаробочий час на свій розсуд (при виконанні, наприклад, державних чи громадських обов'язків), держава зберігає за ним заробітну плату у визначеному законодавством розмірі або надає за виконання громадських доручень певні пільги, наприклад додаткову оплачувану відпустку, звільнення від роботи, і, отже, не вважає ці періоди часом відпочинку.
Все інше календарний час, вільний від виконання трудових обов'язків, вважається часом відпочинку, хоча в нього включається час проїзду до місця роботи і назад, задоволення фізіологічних (сон, харчування) та естетичних потреб і т.д.
З метою забезпечення охорони праці, відновлення працездатності, а також компенсації більших, порівняно з нормальними, витрат праці на роботах із шкідливими і важкими умовами праці законодавство регламентує чергування робочого часу і часу відпочинку, розподіл вільного часу між періодами робочого часу, що необхідно для забезпечення охорони праці та відновлення працездатності працівників.
У той же час, Трудовий кодекс Республіки Білорусь не використовує термін В«нормуванняВ» стосовно до часу відпочинку, але воно має місце. Нормування тривалості часу відпочинку - це встановлення його нормативів і норм, воно схоже з нормуванням робочого часу. Нормування часу відпочинку здійснює наймач з урахуванням обмежень (нормативів і норм) і умов, встановлених Трудовим кодексом Республіки Білорусь, іншими нормативними актами та трудовими договорами.
Законодавство передбачає два способи регулювання тривалості часу відпочинку:
- прямий - законодавче закріплення конкретних видів відпочинку;
- непрямий - законодавче обмеження тривалості робочого часу.
Виходячи з цього, встановлено такі види часу відпочинку:
1. перерви протягом робочого дня;
2. щоденного (міжзмінного) відпочинку;
3. щотижневі вихідні дні;
4. святкові дні;
5. відпустки.
2. Види часу відпочинку
2.1 Перерви протягом робочого дня та щоденні перерви
До перерв протягом робочого дня відносяться перерви для відпочинку і харчування, а також додаткові спеціальні перерви на окремих видах робіт.
Перерви для відпочинку і харчування надаються всім працівника незалежно від форми власності підприємства. Перерви для відпочинку і харчування, передбаченому ст. 134 Трудовим кодексом Республіки Білорусь, властиві такі особливості:
1) встановлена ​​його мінімальна і максимальна тривалість - не менше двадцяти хвилин і не більше двох годин (на практиці в більшості випадків перерва триває від тридцяти хвилин до...
