ЗМІСТ
ВСТУП. 3
ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА ЖИТТЯ 6
1.1. Право на життя в системі основних прав і свобод людини, її властивості 6
1.2. Смертна кара в Російській Федерації. 20
ГЛАВА 2. ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА ЖИТТЯ 33
2.1. Визначення моменту початку та закінчення права на життя. 33
2.2. Евтаназія. 47
ГЛАВА 3. ПРАВО НА ЖИТТЯ В УМОВАХ ДІЇ особливий правовий режим .. 61
ГЛАВА 4. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ЖИТТЯ. 77
ВИСНОВОК. 98
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .. 101
ВСТУП
Право на життя традиційно вважається В«царицею правВ», природним і невід'ємним правом будь-якої людини. В різні епохи проблема прав людини, незмінно залишаючись політико-правовою, набувала або релігійна, або етичне, або філософське звучання в Залежно від соціальної позиції знаходилися при владі класів. Це в Значною мірою навіть не правова, а філософська категорія, над якою працювали цілі покоління філософів і правознавців всього світу.
У різні епохи проблема прав людини, незмінно залишаючись політико-правовою, набувала або релігійне, або етичне, або філософське звучання в залежності від соціальної позиції знаходилися при владі класів.
Універсальність даного питання така, що в рамках даної роботи вдасться проаналізувати лише частину аспектів теми. Однак автор постарався загострити увагу на самих, мабуть, цікавих і дискусійних В«складовихВ» сучасного конституційно-правового регулювання найважливішого з усіх прав людини.
Звичайно ж, це, в першу чергу загальне поняття права на життя і його властивості, закріплених Конституцією РФ [1] і численними законодавчими актами. При цьому будуть, по можливості, враховані і міжнародно-правові норми, які є, безсумнівно, базовими для закріплення основних прав і свобод людини в сучасному світі.
друге, значний інтерес представляє розгляд питання про страти і її нормативному регулюванні в нашій країні. Питання це важливий хоча б тому, що навіть Конституція містить норму про смертну кару в тій же самій статті 20, яка і закріплює право на життя.
Наступне, на чому хотілося б загострити увагу - це співвідношення права на життя і деяких так званих В«соматичнихВ» прав. Проблема ця набула актуальності буквально в Останніми роками, що викликано, в першу чергу, значним проривом в біотехнологіях. Дійсно, буквально з нічого виникли такі гострі питання як штучне переривання вагітності, евтаназія, право на життя ембріона, трансплантація органів, і навіть клонування. Звичайно, розглянути всі перераховані теми не вдасться (оскільки тільки з цих питань можна написати повноцінну дипломну роботу, і не всі вони вписуються в рамки даного проекту), тому автор зосередить увагу на двох перших темах.
Нарешті, останні події в нашій країні і в світі показали актуальність такого питання як межі обмеження основних прав і свобод людини в умовах дії різних В«надзвичайнихВ» правових режимів, сполучених з особливими повноваженнями спецслужб та інших надзвичайних підрозділів. Практика показує, що в подібних ситуаціях далеко не завжди право на життя буває захищено, нерідкі випадки свавілля.
Нарешті, не можна не розглянути, хоча б і коротко, питання про забезпечення права на життя в сучасних умовах в нашій країні. Адже де б це право не було записано, хоч в Конституції, хоч у міжнародних документах, до тих пір поки держава не виконуватиме певних заходів, спрямованих на його реалізацію, воно так і залишиться на папері.
При розгляді всіх даних питань автор буде спиратися, в основному, на відповідні наукові роботи вітчизняних і зарубіжних вчених (причому не тільки конституціоналістів, але і філософів, представників інших галузей права), наприклад, Акопова В. І., Воєводіна Л.Д., Матузова Н. І., Алєксєєва С. С., Кутафина О. Є. та ін, аналіз чинного законодавства як Росії, так і (для порівняння) зарубіжних держав, а також, у міру можливості, на судову практику як російських судів (Конституційного Суду, Верховного Суду), так і на практику Європейського суду з прав людини.
В кінці кожної з глав наводяться короткі висновки автора щодо кожної з розглянутих проблем. Багато з питань, що відносяться до даної теми, такі як екологічний аспект права на життя, захист від нещасних випадків на виробництві, забезпечення державного захисту від терористичних актів і т.д., залишаться за межами дослідження. Обумовлено це, перш за все, обмеженим обсягом роботи. Втім, це не повинно позначитися на загальній картині, оскільки розглядувані теми в повній мірі охоплюють специфіку права на життя як конституційного права.
ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА ЖИТТЯ
1.1. Право на життя в системі основних прав і свобод людини, її властивості
Найважливішим кроком у розвитку прав людини були буржуазно-демократичні революції XVII-XVIII в.в., які висунули не тільки широкий набір прав людини, але і принцип формальної рівності, який став основою універсальності прав людини, який додав їм справді демократичний характер.
Подальшим етапом поглиблення і розвитку каталогу прав людини стала друга половина XX ст. Після Другої світової війни, супроводжувалася грубими масовими порушеннями прав людини, вони вийшли за межі внутрішньодержавної проблеми і стали предметом постійної уваги міжнародного співтовариства. Визнання Загальної декларації прав людини, [2] Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, [3] Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, [4] Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, [5] Конвенції про попередження злочинів геноциду і покарання за нього, [6] Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації [7] і ряду інших найважливіших міжнародно-правових актів стало неоціненним внеском в розвиток цивілізації і культури XX в.
Що ж стосується конституцій, то вони, підлаштовуючись під певний етап життя суспільства постійно доповнювалися правами і свободами людини, але, при цьому забезпечували повноправну життя не всьому суспільству в цілому, а лише певної частини суспільства, що є В«правлячою верхівкоюВ» такого суспільства.
Значення Конституції визначається тим, що норми, встановлені в ній, повинні виступати як форма втілення державної волі народу, тобто ті завдання, які ставить перед собою суспільство, вказуються принципи його організації та життєдіяльності.
Конституція закріплює найбільш важливі та соціально значимі для окремої людини, суспільства та держави права і свободи. Для людини вони є необхідними умовами забезпечення його гідності та честі, властивою людської особистості; природного права на участь у вирішенні питань устрою та управління тим суспільством, членом якого він є; соціальних і економічних умов, необхідних йому для задоволення життєво важливих для нього матеріальних і духовних потреб. Тому основні фундаментальні права, зафіксовані в конституції держави і найважливіших міжнародно-правових актах, є правовою базою для похідних, але не менш важливих прав.
Предметом конституційного права є не взяте окремо те або інше основне право, а всі вони, разом узяті, в єдності, в комплексі. Оскільки вони регулюють однорідні правові відносини між людиною і держава (Співтовариством держав), він і утворюють єдиний правовий інститут. [8] Даний висновок має важливе теоретичне значення. По-перше, він дозволяє поглянути на основні права людини як на щось цілісне. По-друге, визнання основних прав інституційним утворенням означає, що воно, як і всяке інше явище реальності, володіє рядом об'єктивних характеристик. [9] Найважливіша з таких - властивості. Властивості не тільки об'єднують основні права в єдину правову категорію, але і дають можливість відмежувати від інших записаних в різних нормативних актах прав, глибше зрозуміти їх зміст і соціальне призначення.
<...
