Реферат на тему: ПРАВО НА ВІДПОЧИНОК І ЙОГО ГАРАНТІЇ
По курсу: Трудове право
ЗМІСТ
Введення. Поняття часу відпочинку.
Види часу відпочинку ...................................................... 2
Частина I. Перерви в роботі.
Вихідні і святкові неробочі дні .............................. 5
Частина II.Отпуска ............................................................ 14
Висновок ................................................................... 25
Література .................................................................... 26
Стаття 37 Конституції Російської Федерації закріплює право кожного громадянина на відпочинок.
У трудовому кодексі Російської Федерації, прийнятому Державною Думою 21 грудня 2001 року були вперше сформульовані загальні поняття часу відпочинку.
Час відпочинку - час, в протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов'язків і який він може використовувати на свій розсуд.
Положення Кодексу забезпечують реалізацію права працівників на відпочинок шляхом встановлення максимальної тривалості робочого часу, обмеження роботи понад нормальної тривалості робочого часу, законодавчо закріплюють види часу відпочинку та їх мінімальну тривалість, визначають порядок чергування робочого часу і часу відпочинку.
Особливості регулювання часу відпочинку працівників конкретного регіону можуть бути відображені в регіональному законодавстві про працю. При цьому рівень трудових прав і соціальних гарантій працівників не може бути знижений у порівнянні з відповідним рівнем, встановленим федеральним трудовим законодавством.
Додаткові гарантії працівникам, що стосуються часу відпочинку, можуть бути передбачені в колективних договорах, угодах та локальних нормативних актах конкретних організацій. Однак вони не повинні містити норм, що обмежують трудові права працівників в порівнянні з Кодексом, федеральними законами та іншими нормативними правовими актами.
Надання додаткових пільг у сфері часу відпочинку може бути передбачено й безпосередньо в трудовому договорі з конкретним працівником, але при цьому його положення не може бути погіршене у порівнянні з трудовим законодавством, колективними договорами та угодами, локальними нормативними актами організації.
Час відпочинку надається для відновлення сил і працездатності працівника. Використання часу відпочинку цілком залежить від самого працівника. Це може бути як відпочинок, так і інші сфери діяльності: навчання, надомна робота, творча діяльність і т.д.
Види часу відпочинку (Стаття 107)
Видами часу відпочинку є:
перерви протягом робочого дня (зміни);
щоденний (Міжзмінного) відпочинку;
вихідні дні (Щотижневий безперервний відпочинок);
неробочі святкові дні;
відпустки.
У статті 107 міститься перелік основних видів часу відпочинку.
Кодекс передбачає два види перерв:
перерви для відпочинку і харчування , які не включені в робочий час і не оплачуються (ст. 108 Кодексу);
перерви, які представляються окремим категоріям працівників . Вони включені в робочий час і підлягають оплаті. До числа таких перерв відносяться спеціальні перерви, обумовлені технологією і організацією виробництва і праці, спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку (ст. 109 Кодексу), перерви для годування дитини (ст.258 Кодексу).
- 4 -
Щоденний (Міжзмінного) відпочинку представляє собою період часу з моменту закінчення робочого дня (зміни) і до її початку на наступний день. Конкретна тривалість цього виду відпочинку встановлюється правилами внутрішнього розпорядку, графіками змінності і залежить від режиму роботи, тривалості робочого дня, тривалості обідньої перерви. Мінімальна тривалості щоденного (міжзмінного) відпочинку Кодексом не передбачається. При визначенні мінімальної тривалості зазвичай виходять з того, що вона разом з часом перерви для відпочинку і харчування повинна складати не менше подвійної тривалості робочого часу у попередній відпочинку робочий день (зміну). Так, після дванадцятигодинний зміни міжзмінний відпочинок повинен тривати не менше доби.
При многосменной роботі зазначений норматив може бути дотриманий тільки в тому випадку, якщо перехід працівників з однієї зміни в іншу здійснюється після вихідного дня.
Для окремих категорій працівників тривалість щоденного міжзмінного відпочинку передбачена відповідними положеннями про робочий час і час відпочинку. Так, в Відповідно до п. 3.3 Положення про робочий час і час відпочинку працівників плаваючого складу суден морського флоту часом щоденного відпочинку членів екіпажів вважаються проміжки між вахтами або періодами виконання суднових робіт. Тривалість щоденного відпочинку повинна бути не менше 12 годин.
Аналогічні правила діють в Положеннях про робочий час і час відпочинку для працівників річкового флоту, водіїв автомобілів та інших категорій працівників.
- 5 -
Частина I. Перерви в роботі.
Вихідні і неробочі святкові дні (Глава 18)
П е р е р и в и д л я о т д и х а й п і т а н і я
Кодекс визначив мінімальну і максимальну тривалість перерви для відпочинку і харчування. У колишньому законодавстві мінімальна тривалість робочого дня не вказувалася.
Протягом робочого дня (Зміни) працівнику має бути надана перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин і не менше 30 хвилин, який в робоче час не включається (Стаття 108)
Зазвичай перерва для відпочинку і харчування надається не пізніше ніж через чотири години після початку роботи. Дане правило було закріплено в КЗпП, але не передбачено новим Кодексом. На практиці, однак, у більшості випадків використовується саме цей варіант, оскільки він представляється найбільш доцільним і зручним для працівника.
Час надання перерви і його конкретна тривалість встановлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку організації або за угодою між працівником і роботодавцем.
На роботах, де за умовами виробництва (роботи) надання перерви для відпочинку і харчування неможливо, роботодавець зобов'язаний забезпечити працівникові можливість відпочинку і прийому їжі в робочий час. Перелік таких робіт, а також місця для відпочинку і прийому
- 6 -
їжі встановлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку організації. (Стаття 108)
Конкретна тривалість обідньої перерви залежить від того, які умови для харчування працівників створені в даній організації.
Час обідньої перерви не включається в робочий час і не оплачується, тому працівник може використовувати його на свій розсуд, в т.ч. і відлучатися з місця виконання роботи. У всіх випадках, коли робочий день (зміна) тривають не більше шести годин і працівник трудиться неповний робочий день, обідня перерва може не встановлюватися.
Проте можливі випадки, коли перерва для харчування за умовами роботи встановити неможливо. Так у пункті 3.2 В«Положення про робочий час і час відпочинку працівників плаваючого складу суден морського флоту В»говориться:В« У тих випадках, коли за умовами роботи члену екіпажу
перерву для прийому їжі встановити не можна, при цьому йому повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу;
час для прийому їжі включається у робочий час, якщо працівник на цей період не звільняється від виконання покладених на нього обов'язків В»
...
