МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
ВОЛГОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
Курсова робота
ПО ДИСЦИПЛІНИ: Римське право
ТЕМА: Права на чужі речі в древньому Римі і сучасному праві
ВОЛГОГРАД-2009
Зміст
Введення. 3
Глава 1. Право на чужу річ у стародавньому Римі. 6
1.1 Поняття та види прав на чужі речі. 6
1.2 Сервітути. Поняття та види. 7
1.3 Емфітевзис і суперфіцій. 14
1.4 Заставне право. 16
Глава 2. Обмежені речові права в сучасному праві. 19
2.1 Поняття та класифікація обмежених речових прав. 19
2.2 Окремі види обмежених речових прав. 22
2.2.1 Сервітути .. 22
2.2.2 Обмежені речові права по використанню чужих земельних ділянок 23
2.2.3 Обмежені речові права по використанню чужих житлових приміщень 25
2.2.4 Забезпечувальні речові права. 26
2.3 Право оперативного управління та право господарського відання. 27
Глава 3. Порівняльна характеристика прав на чужі речі в древньому Римі і сучасному праві. 30
Висновок. 32
Список використаної літератури .. 33
Додаток. 35
Введення
У цивільному праві і його доктрині здавна виділяється велика і практично важлива група близьких по своїми ознаками прав у відношенні матеріальних благ, які отримали найменування речових прав. Термін відображає предмет таких прав: ними є різноманітні матеріальні цінності, починаючи з землі і природних ресурсів, виробничих об'єктів та будов і кінчаючи предметами повсякденного побуту і грошовими знаками.
Підставою для виділення речових прав є не тільки їх матеріальний об'єкт, предопределяющий практичне значення цих прав, а й важливі юридичні особливості. Речові права дозволяють безпосередньо впливати на їх предмет - матеріальні блага характеризуються тривалістю або навіть безстроково дії і дають носіям таких прав правовий захист проти всіх третіх осіб. Тому речові права входять в категорію так званих абсолютних прав [1].
Речове право регулює вольові відносини між людьми з приводу речей: форми приналежності речей окремим особам або групам осіб та способи встановлення загальнозначущого панування над речами. Модельним і найбільш повним правом на річ є право власності (dominium). Власника відрізняє абсолютна правова позиція по відношенню до речі: в процесі про речі (in rem) він сильніший за будь іншого власника прав на річ. Право власності тому виступає як абстрактна приналежність особі речі як такої - у всій повноті її якостей (proprietas). Сказати про річ, що вона належить йому (meum esse aio), може тільки власник. Тому prudentes не завжди строго розрізняють право на річ і володіння самою річчю.
Однак можливі форми приналежності не вичерпуються правом власності. Будь-яка річ володіє цілим рядом властивостей, і деякі сторони корисності речі можуть стати предметом прав на чужі речі, які, будучи також засновані на безпосередньому зв'язку з об'єктом (даними властивістю речі, даною функцією), є реальними (речовими - від слова "res") правами і значимі проти всіх (erga omnes). Ставлення суб'єкта такого права до даної стороні речі не залежить від його зв'язку з власником, тому тут він виявляється сильнішим навіть власника речі [2].
Права на речі з обмеженим змістом повноважень (права на чужі речі) виникли дуже рано, і поступово розвиваючись, утворили особливу групу повноважень різного змісту [3]. Це класична група обмежених речових прав, ряд з яких має вже багатовікову історію. До них насамперед належать сервітути (сервітутні права), які найчастіше можуть мати об'єктом земельну ділянку. Також до складу цієї групи входять інші права на чужі речі, що з'явилися в стародавньому Римі і до цих пір існують в сучасному законодавстві, які розглядаються в даній курсовій роботі.
Об'єкт курсової роботи - чужі речі.
Предметом є вивчення прав на чужі речі.
Мета курсової роботи полягає в зіставленні і порівнянні прав на чужі речі в древньому Римі і сучасному праві.
Завдання курсової роботи:
• вивчення ознак і основних видів прав на чужі речі в древньому Римі;
В· вивчення ознак і основних видів прав на чужі речі в сучасному праві;
В· порівняльний аналіз прав на чужі речі в Римському праві та сучасному праві;
• виявлення подібностей і відмінностей між Римським і сучасному праві на чужі речі.
Методологічною основою курсової роботи є праці вчених у галузі Римського права, Цивільного права, а також нормативні документи, законодавчі акти в галузі права на речі.
Глава 1. Право на чужу річ у стародавньому Римі
1.1 Поняття та види прав на чужі речі
Поряд з правом власності і володінням, у римському праві визнані спеціальні речові права, суб'єкти яких знаходяться в безпосередньому зв'язку з річчю і здатні у певному відношенні усунути будь-яку третю особу. На відміну від власності, спеціальне речове право має своїм предметом не річ як таку, а її окрему функцію. Ця функція може бути такий, що сам власник не здатний нею скористатися (як об'єктом сервітутного права), або, навпаки, може являти собою предмет одного з повноважень власника (як право користування або витягу плодів), який у такому випадку виявляється урізаний в своїх правах доти, поки спеціальне речове право, обтяжує його річ, не буде знято і власність не відновиться в повному обсязі відповідно з принципом еластичності (див. рис 1) [4]. Якщо об'єктом права власності є річ як така - res corporalis, то об'єктом спеціального речового права виступає res incorporalis - право на окрему господарську функцію речі [5].
Зіставлення з модельним речовим правом - із правом власності - вплинуло на поширення в цивілістиці трактування спеціальних речових прав як обмежених чи парціарних (Часткових), але ці права самокоштовні. Їхня специфіка полягає в тому, що вони не конкурують з правом власності (хоча і можуть обмежувати повноваження власника) і навіть припускають наявність власності іншої особи на ту ж річ, чому і називаються правами на чужі речі. У римській юридичній науці термін "iura in re aliena" застосовувався виключно до земельних сервітутів (iura praediorum).
Рис. 1. Поняття та види прав на чужі речі.
сервітутного права (Сервітути), що складалися в праві одного обличчя користатися (у якому-небудь певному відношенні або декількох відносин) річчю, що належить іншому особі. До прав на чужі речі відносилися також емфітевзис і суперфіцій (права речового спадкоємного користування чужою землею або будовою на чужій землі) і, нарешті, заставне право, яке встановлювалося у забезпеченні платежу по якому-небудь зобов'язанням, забезпеченим заставним правом, звернути стягнення на заставну річ [6].
I.2 Сервітути. Поняття та види
сервітут називають права користування чужою річчю, які встановлювалися або для створення певних вигод при експлуатації певної земельної ділянки або в користь певних осіб [7].
Необхідність цієї категорії прав була в особливості очевидна через існування права приватної власності на землю. Справа в тому, що нерідкі випадки, коли певний земельний ділянка не має всіх тих властивостей і якостей, які необхідні для нормального його використання; наприклад, на даній ділянці немає води чи ні пасовища і т.п. Для того щоб користування даними земельною ділянкою було можливо і господарсько доцільно, виникає потреба у користуванні (у відповідному відношенні) сусідньої землею. Такого роду питання були легко розв'язні в той час, коли земля перебувала у громадській власності (племені, роду, громади). Але з виникненням прав приватн...
