Зміст
Введення
1. Загальне поняття про зобов'язаннях в цивільному праві
1.1 Поняття зобов'язання
1.2 Види зобов'язань в російському цивільному праві
1.3 Суб'єкти зобов'язання
2. Підстави виникнення і припинення зобов'язань
2.1 Підстави виникнення зобов'язань
2.2 Підстави припинення зобов'язань
Висновок
Бібліографія
Введення
Досить великою і різноманітною є судова практика у справах, пов'язаних зі вступом до зобов'язальні правовідносини. Однак багато теоретичні та практичні питання продовжують залишатися дискусійними, неоднозначно трактуються в літературі і як наслідок негативно позначаються на правозастосовчій практиці, що говорить про актуальність теми даної курсової роботи.
Незважаючи на легальне закріплення поняття В«зобов'язанняВ» ряд вчених визнає дане класичне визначення не досконалим. Дискусійним є питання з приводу того, чи повинно зобов'язання мати виключно майновий характер. Також не вироблено єдиної думки серед науковців щодо концепції двостороннього зобов'язання.
Даному правовому інституту присвячена велика юридична література. Питання, пов'язані з зобов'язальними правовідносинами глибоко досліджувалися Іоффе О.С., Анненкова К. Авторами останніх робіт з даної проблеми є Рожкова М.А., Нешітінская Л.Н., Рибалов А.О., Щенникова Л.В., Бєлов В.А. Сергєєв А.П., Алексєєв С.С. та ін
Мета даної курсової роботи полягає в дослідженні існуючих теоретичних положень, правових норм, а також матеріалів практики, що стосуються питань визначення загального поняття про зобов'язання в російському цивільному праві.
Поставлена мета визначила наступні завдання.
1. Дослідити питання термінологічного характеру, а саме проаналізувати поняття зобов'язання.
2. Вивчити види зобов'язань в російському цивільному праві.
3. Досліджувати коло суб'єктів зобов'язальних правовідносин.
6. Проаналізувати підстави виникнення та припинення зобов'язань.
7. На основі проведеного дослідження внести конкретні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення цивільного законодавства про зобов'язання в російському цивільному праві.
Об'єктом дослідження виступає складний комплекс цивільно-правових відносин, що виникають при вступі в зобов'язальні правовідносини.
Предметом дослідження в курсовій роботі є теоретичні і практичні проблеми, що випливають з вступу в зобов'язальні правовідносини.
Методологічною основою роботи є загальнонаукові методи дослідження: системний, аналітичний, класифікаційний, а також юридичні: порівняльно-правовий, формально-юридичний та інші.
Теоретична і практична значимість курсової роботи полягає в тому, що дане дослідження проведено з урахуванням сучасного російського законодавства і сформованої за останні роки судової практики, сформульовано визначення зобов'язання, розглянуто ряд спірних питань та запропоновані відповідні рішення, з метою вдосконалення практики застосування законодавства про зобов'язання.
1. Загальне поняття про зобов'язання в цивільному праві
1.1 Поняття зобов'язання
Визначення зобов'язання у Росії є законодавчим, оскільки міститься в ст. 307 ГК РФ. Хотілося б відзначити, що не у всіх країнах воно відображено в законі. Зокрема, Французький цивільний кодекс не дає терміну В«зобов'язанняВ» легального визначення, воно виводиться доктриною з легального поняття договору. Немає загального поняття зобов'язання, яке мало б нормативний характер, також у законодавстві та прецедентному праві Англії та США. Не включає визначення зобов'язання і швейцарський зобов'язальний закон. Німецьке цивільне укладення виходить із загального визначення зобов'язання [1].
У нашій країні законодавче визначення зобов'язання має довгу історію. До революції слово В«зобов'язанняВ» у законодавстві вживалося в різних значеннях в багатьох статтях Зводу законів цивільних Російської імперії. Радянський період, починаючи з Цивільного кодексу 1922 р., незмінно характеризувався наявністю в законодавстві загального цивільно-правового визначення зобов'язання. Різниця в трактуваннях, що пропонувалися Цивільними кодексами 20-х, 60-х і 90-х рр.. минулого століття, була незначною. Так, визначення зобов'язань кодифікованих законів 60-х і 90-х рр.. збігаються абсолютно, а дефініція 1922 відрізняється лише тим, що робить акцент не на обов'язку боржника, а на праві вимоги кредитора [2].
Легальна конструкція зобов'язання визначена в п. 1 ст. 307 ГК РФ: В«Зобов'язання - це цивільні правовідносини, в силу якого одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а інша сторона - кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку В»[3].
Однак ряд вчених визнає дане класичне визначення не досконалим. Наприклад, О.С. Іоффе не вважав за потрібне включати в нього приблизний перелік дій боржника, на які має право претендувати кредитор (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші). Сама природа загальних понять, підкреслював О.С. Іоффе, не допускає використання ні зразкового, ні вичерпного переліку. Крім того, він не схвалював втілення в науковому понятті альтернативи: вчинення дії або утримання від нього. Він вважав її неточною, бо боржник, на його думку, завжди зобов'язується або тільки до активних дій, або також до стриманості від певних дій, але неодмінно супутнього активної діяльності, а не замінює її [4].
На сьогоднішній день ряд авторів або в своїх визначеннях буквально відтворюють законодавчу формулювання. Інші уточнюють, що зобов'язання є відносне цивільні правовідносини. На думку третіх, дії боржника пов'язані з переміщенням майна та інших майнових результатів праці, або товарним обміном. Нові класичні роботи в області зобов'язального права і так необхідні в нових умовах динаміки ринкових відносин сучасної Росії, на жаль, чомусь не формулюються.
Представляється необхідним сформулювати загальне доктринальне визначення зобов'язання.
перше, воно повинно констатувати наявність цивільно-правового зв'язку кредитора та боржника як конкретних учасників цивільного обороту. Так буде відзначено, що цей зв'язок санкціонована цивільним законом.
друге, акцент слід зробити на праві вимоги кредитора, оскільки саме в цьому праві полягає істота зобов'язання. Не випадково дореволюційна цивілістика пропонувала іменувати зобов'язання правом вимоги або правом на чужі дії. Також важливо, що саме кредитор володіє формальною можливістю вимагати певної поведінки від боржника. Дані обставини, пов'язані з істотою зобов'язання, повинна обов'язково враховувати його дефініція.
третє, думається, варто відмовитися як від перерахування можливих дій, яких кредитор вправі вимагати, так і від самого терміна В«діяВ». Кредитор вимагає від боржника задоволення свого інтересу. При цьому бажано виключити з формулювання альтернативу, яку так не схвалював О.С. Іоффе (дія або утримання від дії) [5], оскільки надання може полягати як в активних діях, так і одночасно в утриманні від них. Надання, на яке може розраховувати кредитор, завжди цілком виразно. Ф.К. Савіньї, розглядаючи поняття зобов'язання, писав про двох ознаках зобов'язальних дій: їх обсязі і тривалості. Отже, у визначенні можна підкреслити, що надання для кредитора характеризується певним обсягом і тривалістю.
Якщо ми вкажемо в дефініції, що кредитор вимагає надання, то цим підкреслимо право на зобов'язальні діяльність боржника. Боржник же надає в підсумку виконання, забезпечуючи досягнення мети зобов'язання.
четверте, у визначенні бажано вирішити давній спір цивілістів з приводу того, чи повинно зобов'язання мати виключно майновий характер...
