ВСТУП.
Розглянуті нами нижче поняття складні за своєю структурою і змістом і мають безліч спірних понять і визначень. За винятком, мабуть, дисципліни, яку в юридичній літературі коротко і чітко визначають, як форму поведінки і суспільних зв'язків людей. Дисципліна підрозділяється на безліч видів, які строго спираються на нормативно-правові, індивідуально-правові вимоги, а також на моральні й інші приписи. Структурі дисципліни властиві, з одного боку, стійкість (стабільність), що забезпечує необхідну впорядкованість суспільних відносин, з іншого - динамізм, здатність до розвитку.
Поняття ж правопорядку і законності чітко не визначені. З одного боку це схожі, взаємопов'язані один з одним поняття, з іншого - багато в чому різні. Різні їх зв'язку і Залежно: Якщо законність виступає як причина, то правопорядок - як слідство. При аналізі законності оперують кількісними та якісними характеристиками, при розгляді правопорядку - станами та їх якістю.
Якщо право і закони виступають як можливість регулювання суспільних відносин, то законність - реальність їх реалізації, а правопорядок - здійсненність, дійсність. Якщо законність - це якість нормотворчого та правореалізаціонного процесів, то правопорядок - одне з істотних проявів цих станів.
Кожна з форм вираження законності має свої певні наслідки. Їх не можна включати в поняття законності, як можна змішувати причину і наслідок. Вимоги законності в нормотворчому процесі обумовлюють струнку і розгалужену систему демократичного і справедливого законодавства.
Розглядаючи ці поняття не можна не звернути уваги на проблеми та основні шляхи зміцнення законності і правопорядку. Законність і правопорядок - найбільші соціальні цінності, основа нормального життя суспільства, його громадян. Тому їх зміцнення - одна з головних завдань, що стоять перед суспільством, один з основних напрямів діяльності держави, її функція. На жаль, стан законності і правопорядку в нашій країні підійшло до критичної межі. За останні роки різко зросла кількість правопорушень, у тому числі найбільш небезпечних з них - злочинів. Зміцнення законності, боротьба зі зростаючою злочинністю - життєво важливі завдання нашого сьогодні.
Існує досить поширена думка, що в зростанні правопорушень винні, насамперед, юристи, які нібито недостатньо активно ведуть боротьбу з порушниками законності. Практика показує помилковість подібних поглядів. Тільки в Останніми роками подолано уявлення, що коріння злочинності в нашій країні - Це пережитки минулого у свідомості людей. Юридична і політична практика довела, що причини правопорушення треба шукати не в В«пережиткиВ», не в минулому, а в дійсності. Вони породжені тими об'єктивними умовами (Економічними, політичними, соціальними), в яких знаходиться суспільство на конкретному етапі розвитку країни.
Проблема ліквідації порушень законності і правопорядку не тільки юридична проблема. Для її вирішення, перш за все, повинні бути усунені, зжиті ті об'єктивні чинники, які підтримують, В«оживляютьВ» злочинну активність, створюють умови для вчинення правопорушень, для відступів від вимог законів. Стабілізація економічних відносин, зростання матеріальної забезпеченості людей, їх моральне виховання, зміцнення соціальних зв'язків, розвиток демократії - необхідні передумови і найважливіші шляхи зміцнення законності і правопорядку.
Разом з тим було б неправильно розраховувати тільки на ці об'єктивні процеси. У суспільстві необхідна спеціальна юридична, державно-владна діяльність по забезпечення законності. Форми цієї діяльності вельми різноманітні. Основними з них є переконання, правове виховання, профілактика правопорушень, громадське вплив на порушників і застосування до них заходів державного примусу.
Зміцнення порядку в суспільстві неможливе без забезпечення законності в діяльності самого державного апарату, без усунення таких негативних явищ, як корупція. Підкреслюючи значимість подібної вимоги, Маркс в свій час писав, що В«навіть у англійців, у нації, найбільш шанованих закон, першим умовою дотримання законності з боку народу є те, що інші органи тримаються в рамках закону »¹.
Щоб мати більш повне уявлення про наявні та постійно виникаючих проблемах, тісно пов'язаних з цікавлять нас юридичними явищами, варто розглянути їх більш об'ємно, і розгорнуто, вивчити їх структуру і зміст, порівняти і виявити їх співвідношення.
1. ЗАКОННІСТЬ.
Розглядаючи з самих широких позицій, законність є комплексне політико-правове явище, відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави.
Законність невідмовну від загальнообов'язковості права. Саме цей момент отримав найбільшу відображення в науці, в більшості визначень законності. У такому випадку законність характеризує право, взяте під кутом зору його здійснення. Головне тут - вимога неухильного запровадження в життя законів і базуються на них нормативних актів. Іншими словами, законність у подібному розумінні вимагає відповідності поведінки суб'єктів суспільних відносин розпорядженням правових норм, тобто забезпечення реального правомірної поведінки всіх їх учасників. Дана сторона законності випливає з самого факту існування права як системи загальнообов'язкових правил. З цих позицій про законність можна говорити як про умови життя державно-організованого суспільства.
Інша грань досліджуваного явища ототожнюється з ідей законності, під якою розуміється формується в громадському правосвідомості ідея про доцільність і необхідність такого реального стану, коли не залишиться місця для свавілля, будуть фактично досягнуті загальність права, дійсна реалізація прав і свобод. Чи не випадково законність трактується як принцип права, який концентровано виражає основні особливості останнього, його властивості, що розглядаються в дії, в процесі реалізації. В результаті і право аналізується як сила, забезпечує організованість суспільних відносин. Будучи загальноправовим принципом, законність проникає в плоть правової матерії, визначає її формування, функціонування, розвиток і, зокрема, таку ознаку права, як верховенство закону і поднорматівного правозастосовних актів.
Розуміючи як метод державного керівництва суспільством, законність передбачає, що свої функції держава здійснює виключно правовими засобами - шляхом прийняття нормативних актів і забезпечення їх неухильної реалізації. А оскільки правове регулювання поширюється на різні сфери суспільного життя, необхідна достатня повнота її регламентації. При цьому держава не тільки формально закріплює правові норми, але й забезпечує (Політичними, організаційними, правовими засобами) їх реалізацію та захист прав.
У такій державі неприпустимий свавілля в діяльності посадових осіб, виключається прийняття суб'єктивних, волюнтаристських рішень, вирішення політичних питань силовими методами. Особливе місце в діяльності держави відводиться законодавчим і судовим органам.
У той же час законність Тобто принцип діяльності держави. Держава, всі його органи, організації і установи самі пов'язані правовими нормами, діють в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Законність, розглянута з цього боку, служить принципом не всякого, а лише демократичної держави. Інакше кажучи, законність є антипод сваволі і беззаконня, і, перш за все беззаконня самої державної влади, сваволі, що твориться органами держави і його посадовими особами. Така держава можна визначити як держава найсуворішої законності.
Разом з тим вимога реалізації права, неухильного втілення правових приписів у життя не формальна вимога, не самоціль, а умова нормального функціонування суспільства і держави, забезпечення порядку, організованості та дисципліни. Завдяки законності в суспільстві впроваджуються ідеї справедливості, гуманізму, особистої і суспільної свободи. Тому в широко...
