Зміст
Введення
1. Поняття довіреності
2. Особи, які можуть видавати довіреність
3. Складання і видача довіреності. Форма довіреності
4. Вимоги, пред'являються до довіреності
5. Види довіреності
6. Передоручення
7. Припинення довіреності
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Представництво застосовується в різних областях суспільних відносин, у тому числі в цивільному обороті. Звертаються до нього як фізичні, так і юридичні особи. Громадяни користуються послугами представників, коли з різних причин не можуть самі здійснити свої права і обов'язки, придбати і реалізувати нові. Через представника вони набувають і відчужують майно, можуть прийняти спадщину, подати заявку на видачу патентів на винаходи та корисні моделі, одержати заробітну плату, здійснити інші угоди та юридичні дії. Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи. Однак коло правовідносин, суб'єктами яких можуть бути юридичні особи як учасники цивільного обороту, настільки широкий, що без послуг представників їм не обійтися. У ряді випадків представники діють на підставі довіреності. Таким чином, очевидна актуальність порушуваної мною проблеми в цій роботі. Предметом роботи є довіреність, її види, порядок видачі та припинення. Мета роботи - найбільш повне і всебічне вивчення поняття довіреності, а також проблеми, що виникають при її практичному застосуванні. Для цього в роботі використані праці вітчизняних і зарубіжних авторів, а також наводяться посилання на діючі нормативні правові акти.
1. Поняття довіреності
Відповідно до ч.1 ст.186 Цивільного кодексу Республіки Білорусь (далі - ГК РБ) довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається одні особою іншій для представництва перед третіми особами, засвідчену в установленому законом порядку. [1] Як відзначають різні автори, аналогічним чином визначається поняття довіреності і в російському законодавстві. [2]
Аналіз наведеного вище легального визначення довіреності свідчить про те, що чинне цивільне законодавство розглядає довіреність передусім як юридичний документ, покликаний забезпечити зовні утримання представництва. У довіреності як документі, адресованому третім особам, які вступлять в правовідносини з представником, фіксуються вказівки акредитуючої, утворюють таким чином коло прав і обов'язків представника. При цьому для третіх осіб значення мають лише ті вказівки акредитуючої, які знайшли закріплення в довіреності.
В той же час довіреність опосередковує собою односторонню угоду, оскільки для її видачі необхідно і достатньо вираження волі тільки однієї сторони - акредитуючої. [3] Згоди представника не потрібна. Представництво засноване на особливо довірчих відносинах довірителя і повіреного (це фідуціарний правочин), тому просто не має сенсу видавати довіреність всупереч волі особи, якому ти маєш намір доручити ведення своїх справ. [4] Будучи цивільно-правовою угодою, довіреність повинна відповідати всім вимогам, що пред'являються до угод законом.
2.Ліца, які можуть видавати довіреність
Довіреність може бути видана тільки дієздатними громадянами, а також юридичним особами в рамках їхньої спеціальної правосуб'єктності.
Виходячи з положень ст. 27 і 30 ГК РБ слід зробити висновок, що оскільки від імені малолітніх і громадян, обмежених судом у дієздатності, представництво перед третіми особами здійснюють їх опікуни, піклувальники як законні представники, виступаючі згідно ст. 34 ЦК РБ у відносинах з будь-якими особами і організаціями, в тому числі в судах, без спеціального повноваження, то допускається представництво перед третіми особами від імені малолітніх і осіб, обмежених судом у дієздатності, за дорученням, виданим опікуном, у встановленому законом порядку. [5]
Неповнолітні в віком від 14 до 18 років відповідно до ст. 25 ГК РБ можуть видавати довіреності в межах тих прав, які можуть здійснювати самостійно (Наприклад, в частині розпорядження своїм заробітком, стипендією або іншими власними доходами, здійснення прав автора твору науки, літератури або мистецтва, винаходи чи іншого що охороняється законодавством результату своєї інтелектуальної діяльності, розпорядження вкладом, внесеним таким неповнолітнім у кредитна установа). На здійснення всіх інших угод і юридичних дій неповнолітні у віці від 14 до 18 років вправі видати довіреність з письмової згоди своїх законних представників - батьків, усиновителів, опікунів. Дане обмеження не стосується неповнолітніх, які придбали дієздатність в повному обсязі в результаті вступу в шлюб або емансипації (п. 2 ст. 20 ГК РБ). [6]
Довіреність може бути видана лише на вчинення правомірних юридичних дій. Воля представляється на видачу довіреності має бути сформована вільно і бути адекватної його вказівкам, що знайшли відображення в довіреності. Довіреність, видана громадянином, не здатним розуміти значення своїх дій та керувати ними, під впливом помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника з третіми особами або внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана судом недійсною за позовом потерпілого. [7]
3.Составление і видача довіреності. Форма довіреності
Складання і видача довіреності підпорядковується цілій низці спеціальних правил, недотримання яких може спричинити за собою недійсність довіреності.
Одне з основних вимог - це форма довіреності. У визначенні довіреності, даному в ст.186 ГК РБ, зазначена вимога виражено терміном В«письмове уповноваженняВ». Таким чином, в усній формі довіреність існувати не може. [8]
За загальним правилом, для дійсності довіреності достатньо, щоб вона була одягнена в просту письмову форму. При цьому не обов'язково складання окремого документа, позначеного як довіреність. Довіреність може мати форму письма, телеграми, телетайпограми, факсу, частини договору (наприклад, частини договору доручення, експедиції) і т.п. Головне, щоб в документі містилися всі реквізити, необхідні для довіреності, зокрема дані представляемом, представника, зміст повноважень представника, термін дії довіреності. У випадках, прямо зазначених у законі, до форми довіреності пред'являються підвищені вимоги. Так, довіреність на вчинення правочинів, потребують нотаріальної форми, повинна бути нотаріально посвідчена, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами. [9]
В залежності від ситуації, пов'язаної з певним статусом і місцезнаходженням акредитуючої, в п. 3 ст. 186 ГК РБ передбачені випадки, коли довіреності, засвідчені спеціально уповноваженими на те посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених:
1) Довіреності військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками таких закладів, їх заступниками з медичної частини, старшими або черговими лікарями;
2) Довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і установ освіти здійснюють підготовку кадрів за спеціальностями військового профілю, яких немає державних нотаріальних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреності працюють в цих частинах, з'єднаннях, установах цивільних осіб, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань або установ;
3) Довіреності осіб, які перебувають в установах, що виконують покарання у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі, довічного ув'язнення, або місцях тримання під вартою, посвідчені начальниками відповідних установ, виконують покарання, або керівниками адміністрацій місць утримання під...
