ЗМІСТ
3
1. Види виборчі системи ............................................... ................... 4
2. Особливості виборчої системи Німеччині ..................................... 11
19
Бібліографічний список ............................................. ............................. 20
Введення
Державне право в кожній країні є основною, головною галуззю національної системи права. Як і всяка інша галузь права, воно являє собою сукупність юридичних норм, що виражають волю або правлячих політичних еліт, або певних соціальних груп суспільства. Конституційне (державне) право закріплює основні принципи про народний суверенітет, верховенство парламенту, рівність усіх перед законом, панування права і т.д. Конституційне право закріплює також механізми політичної влади, її організацію і форми здійснення, економічну основу суспільства, форму правління і форму державного устрою, визначає організацію, компетенцію і порядок діяльності вищих і місцевих органів державної влади і управління, права та обов'язки громадян і підданих, виборче право і виборчу систему.
Актуальність теми викликана тим, що вибір виборчої (електоральної) системи - це не технічне рішення, оскільки наслідки цього вибору можуть мати значний вплив на всю політичну систему.
Завданнями даної роботи є розгляд видів існуючих виборчих систем, їх порівняльний аналіз. Метою роботи є вивчення особливостей виборчої системи ФРН.
В процесі теоретичного дослідження ми користувалися нормативними актами, спеціальною літературою з конституційного права зарубіжних країн, а також спеціальними роботами по цій темі, опублікованими в періодичних виданнях та на Інтернет-сайтах.
1. Види ізберательних систем
Демократичний режим - характеризується політичною свободою громадян. Свободою вибирати і бути обраним. Свободою висловлювання думок, як під час виборів, так і після. Гарантією держави, на рівні умови при виборах. У виборах завжди присутня елемент змагальності і боротьби.
Демократія невіддільна від виборів, так як влада народу в сучасній державі не може здійснюватися ніяк інакше як через виборних представників, а тому і називається представницької.
Вибори - це воістину необхідна умова демократії.
Виборче право - це сукупність юридичних норм, що регулюють участь громадян в виборах, їх організацію та проведення, взаємовідношення між виборцями та виборними органами або посадовими особами, а також порядок відкликання не виправдали довіру виборців обраних представників. Цей термін може вживатися і в іншому, вужчому значенні, а саме як право громадянина брати участь у виборах, як в якості виборця (активне виборче право), так і в якості обирається (пасивне виборче право). [1]
Володіння як активним, так і пасивним виборчим правом законодавство різних країн пов'язує з певними вимогами, яким повинен відповідати громадянин. Вони іменуються виборчими цензами.
В даний час у більшості країн активне виборче право надано громадянам з 18 років. Є приклади більш низького вікового цензу:
в Корейській Народно-Демократичній Республіці громадяни мають право голосу з 17 років, на Кубі і в Нікарагуа з 16 років.
Пасивне виборче право передбачає, як правило, більш високий віковий ценз. В Росії право балотуватися на пост депутата Державної Думи мають громадяни, які досягли 21 року. Сенатором в США може стати громадянин не молодший 35 років. Зазвичай досить високий віковий ценз встановлюється для особи, який балотується на пост президента. У Росії, США, Португалії, Індії і ін президентом може стати особа не молодше 35 років, у Німеччині не молодше 40 років, в Італії не молодше 50 років.
У багатьох країнах існує ценз осілості. Для активного виборчого права він становить, як правило, від 1 місяця до 2 років. Це означає, що громадянин, щоб отримати доступ до виборчих урн, повинен постійно проживати в межах даної адміністративно-територіальної одиниці встановлений проміжок часу, що передує голосуванню.
Для пасивного виборчого права можуть вводитися і більш жорсткі вимоги. Так, у США громадянин, чия кандидатура виставляється на пост президента, повинен постійно прожити на території країни не менше 14 років, які передують виборам.
Прямі вибори означають, що члени даного органу обираються безпосередньо громадянами. Наприклад, в Росії на основі прямих виборів обираються депутати органів місцевого самоврядування, Державної Думи, Президент. У США члени Сенату і Палати представників; у Франції Президент і члени парламенту і т.д.
Існують два різновиди непрямих виборів: непрямі і багатоступеневих. Непрямі вибори передбачають, що члени представницького органу або одноособовий виборний орган обираються виборщики особами, спеціально обраними для здійснення виборів у відповідний орган. Наприклад, в США громадяни обирають виборщиків, які, в свою чергу, обирають президента країни. Вони перестають бути вибірниками одразу після голосування.
В ході багатоступеневих виборів обирається спочатку один орган, який потім вже сам обирає орган іншого рівня. Наприклад, в Угорщині громадяни обирають членів районних рад, які потім вибирають членів обласних рад. У Китаї також члени деяких місцевих представницьких органів обираються на основі багатоступеневих виборів.
Принцип таємного голосування покликаний забезпечити виборцеві повну свободу волевиявлення на виборах.
Поняття виборчої системи складається з усієї сукупності правових норм, регулюють порядок надання виборчих прав, проведення виборів і визначення результатів голосування.
Визначення достоїнств і недоліків конкретних виборчих систем, які, як показує досвід багатьох країн, виявляються лише в ході декількох виборчих циклів, дозволяє мінімізувати ризик серйозних потрясінь у політичному та суспільного життя, який можливий у зв'язку з різкими змінами виборчої системи, особливо в політично нестабільній ситуації. Майже трьохсотлітньої шлях становлення і розвитку застосовуваних сьогодні в різних країнах виборчих систем дає можливість аналітикам виявити недоліки двох основних форм участі громадян у формуванні органів державної влади: мажоритарної та пропорційної виборчих систем, а також проаналізувати і виявити природу виникнення тенденції об'єднання виборчих систем в сучасних демократичних державах.
Застосовувана сьогодні в таких країнах як США, Канада, Австралія, Індія, мажоритарна система є історично першою виборчою системою, в основу якої ліг принцип більшості при визначенні результатів голосування. Саме з неї почали проводитися вибори в парламенти. Вона сприяє створенню стабільного уряду, що спирається на партію більшості. [2]
За досить довгий історичний термін застосування мажоритарної системи склалися три її варіанту, три види більшості: кваліфіковане, абсолютне і відносне. [3]
Дана система має свої переваги такі як, простота, можливість участі виборців у процедурі висування кандидатів, поіменне знання всіх кандидатів. Однак вибори по подібній системі виключають вплив малочисельних партій у парламенті, оскільки сприяють утворенню системи великих взаємозалежних, порівняно стабільних партійних блоків. Відбувається витіснення багатьох політичних сил за межі активної парламентської діяльності. Політичним наслідком застосування такої системи є постійне чергування при владі двох великих затвердилися в державі політичних партій, тоді відповідальність за управління фактично несе правляча партія, а програла партія переходить в опозицію. Ще одним істотним недоліком мажоритарної системи є те, що значна частина виборців країни може виявитися не представленою в органах влади, чим порушуються як основні принципи виборчого права, так і демократії. [4] Існує думка, що мажоритарна система найбільш зручна для маніпулювання політичною волею виборців, і це насправді частково ...
