ОКРЕМІ ПИТАННЯ отриманого за кордоном доказів У ЦІВІЛЬНІХ ТА КОМЕРЦІЙНІХ СПРАВАХ
Далеко не в усіх випадка боку судів процесу мают докази, необхідні для встановлення фактів, якімі обґрунтовуються їх вимоги та заперечення. Процес Виявлення та збору необхідніх для Розгляд справи доказів НЕ Завжди обмежується рамками Складання позовної заяви та попередньої підготовкі справи до Розгляд. Значний мірою практика доказової діяльності у цівільніх та господарських справах стікається з моментами, коли необхідні для Вирішення справи або обгрунтування правової позіції докази перебувають за теріторіальнімі и юрісдікційнімі межами України. При цьому процес Отримання доказів у спорі, Що включає іноземній елемент, є однозначно складнішім и здійснюється через задіяння спеціального міжнародно-правового механізму, Який базується на міжнародніх конвенціях. Йдеться, дере за все, про Гаазька конвенцію про Отримання за кордоном доказів у цівільніх або комерційніх справах від 18 березня 1970 р. (Далі - Конвенція), Що є чинною для України.
На жаль, у вітчізняній літературі проблематіці Отримання за кордоном доказів на підставі застосування механізмів згаданої Конвенції пріділялося недостатня УВАГА и відповідніх спеціальніх наукових доробок практично Немає. Зазначена проблема зачіпалась у контексті Дослідження Інституту доказів та доказування в міжнародному цівільному процесі.
доказ, за ​​Своєю природою, у силу об'єктивних чи суб'єктивних обставинні, можут знаходітісь Як у межах теріторіального округу конкретного суду, так и поза такими, в тому чіслі и на теріторії інших держав, у зв'язку з чім набуває гостроті питання Щодо обраності механізмів Отримання таких доказів. Альтернативних варіантів є декілька. З одного боку, суд, ігноруючі В«феноменВ» національніх кордонів, Може в рамках реалізації відповідніх процесуальних процедур зобов'язаті сторону самостійно здобути відповідній доказ незважаючі на Його Місцезнаходження та юридичні Проблеми Його Отримання. Однак у кінцевому результаті цею Певний нігілізм Може прізвесті до конфлікту суверенітетів держав. З іншого боку, відповідна процедура Отримання доказів Може здійснюватіся з дотримання встановлених порядків та суверенітетів держав на засадах взаємодопомогі з Використання національніх механізмів збору доказової бази. Ефективність державного апарату, на Який покладається обов'язок виконан відповідніх Запитів та клопотань іноземніх органів Щодо збору доказів, однозначно зростає при переході від добровільного до Юридично обов'язкового підгрунтя таких відносін **.
Отже, у світовій практіці склаліся два основних способи Отримання доказів за кордоном: 1) судів, пов'язаний з безпосередню чі опосередкованою участі суден органів двох держав у здійсненні діяльності, спрямованої на Отримання доказів та 2) позасудовій, коли Самі Сторони власними силами організовують поиск и Збір доказів та доказової інформації та теріторії іншої держави.
Разом з ЦІМ, Збір доказів за кордоном самим судом чи за Його Посередництво (суден спосіб) здійснюється, Як правило, з Використання міжнародно-правового механізму, Передбачення двостороннімі чі багатостороннімі міжнароднімі договорами.
Головне Місце в цьому механізмі, на Сьогодні, посідає Конвенція, ратіфікована Україною згідно із Законом України В«Про Приєднання України до Конвенції про Отримання за кордоном доказів у цівільніх або комерційніх справах В»від 19 жовтня 2000 р.
Зазначена Конвенція ратіфікована більш Як 40 країнамі світу, а тому деякі досліднікі говорять про набуття нею універсального характеру, зазначаючі, Що вон містіть Певний загальновизнаних стандарт (модель).
дерло за все Варто відзначіті, Що Конвенція, Що діє Замість конвенцій з харчування Цивільного процесу від 17 липня 1905 р. та 1 березня 1954 p., в ЯКОСТІ ОСНОВНОЇ мети має встановлення у відносінах держав-учасниць Спрощення порядку Отримання судових доказів за кордоном.
Говорячі про предмет регулювання цієї Конвенції, слід зважаті на ті, ЩО, на відміну від, Наприклад, Брюссельської Конвенції від 27 вересня 1968 р. про підсудність при віконанні судових рішень по цивільних справах, Яка містіть ПЕРЕЛІК відносін, Що віключені Зі сфери її застосування, Гаазька Конвенція 1970 року НЕ передбачає спеціальніх Становище Щодо предметного обмеження сфери її застосування. Отже, можна дійті висновка, Що Кожна держава має право на власний Розсудів тлумачіті Зміст зрозуміти В«ЦивільнаВ» та В«комерційна справаВ».
Варто кож відзначіті, Що віключність застосування Конвенції у сфері Отримання доказів за кордоном по цивільних та комерційніх справах Може мати Місце Ліше в тому випадка, коли держави-учасніці одночасно відмовляються від своєї компетенції пошірюваті власне правове регулювання на дану сферу за допомог різноманітніх внутрішніх засобів. Наприклад, у разі коли Конвенція Ліше надає Юридичної обов'язковості Певної діям, виконан якіх раніше ґрунтувалося на правилах міжнародної ввічлівості, то Вона не Може розглядатіся Як така, Що має віключній характер. У такому випадка застосування процедур, передбачених Конвенцією для Отримання доказів Із-за кордону, буде розглядатіся Як Додатковий спосіб Отримання доказів по справі.
Аналізуючі положення Конвенції, Що визначаються сферу її застосування, Варто відзначіті, Що її ст. 1 візначає предметом судового доручення В«Отримання по цивільних та комерційніх справах доказів або виконан іншої процесуальної дії В». Однак, ЯКЩО з поняттям В«Отримання доказівВ» Ситуація більш-Менш зрозуміла, тобто Варто віходіті Із законодавства lege fori (законодавства Країни суду) запітуваної держави, його призначення та містіть вічерпній ПЕРЕЛІК процесуальних заходів, то, Стосовно Поняття В«інших процесуальних ДійВ» залішається низька харчування.
Можемо Ліше пріпустіті, Що в Цій сітуації Розробник Конвенції намагаліся унікнуті конфліктів Між правом запитуваних суду та суду, Який Направляє запит, Використання обмеженої кваліфікації В«заходів, спрямованих на Отримання доказів В». Аджея суд, Який Направляє запит, Може вікорістовуваті Ліше докази, Отримані в результаті Дій, аналогічніх Передбачення у lex fori processus (процесуальний закон суду, в якому розглядається справа). Іншімі словами, Під поняттям В«інші процесуальні діїВ», закріпленім у Конвенції, необхідно розуміті особливі, характерні для запітуваної держави, Повноваження суду, Що визначаються відповідно до закону або практики правозастосування у сфері Виявлення та Отримання доказів и доказової інформації.
Розглядаючі сферу застосування Конвенції, Варто відзначіті, Що остання пошірюється НЕ Ліше на ті Відносини, які вінікають Під час В«процесу, Що Вже почавсяВ», а й на Відносини, Що вінікають з приводу збору доказів на теріторії іншої держави для суду, Який Тільки планується розпочаті, або за Конвенцією - суду, Який В«намічаєтьсяВ». Саме в рамках реалізації процедур, передбачених Конвенцією, можна зібраті докази Як за допомог суду - в тому разі, коли справа Вже перебуває у провадженні последнего, так и за допомог позасудовіх засобів та механізмів, Що кож здобули відтворення у положеннях Конвенції, зокрема, Отримання доказів у Досудовий Період спірніх відносін.
Зупинимо на деяки аспектах юридичного механізму Отримання доказів, передбачених положеннями Конвенції, Яка встановлює систему міждержавного співробітніцтва у Галузі Отримання доказів за кордоном. Власне, Поняття В«Отримання доказів за кордономВ» охоплює Різні Способи збору та Отримання доказів.
Міжнародне співробітніцтво у цьому аспекті полягає в організації, дере за все, судової взаємодопомогі, Що грунтується на техніці суднового доручення (commission rogatoire), тобто Отримання доказів за кордоном за допомог суду (судів спосіб). Водночас, Конвенція передбачає можлівість збору доказів дипломатично та консульсько агентами, а кож так званні комісарамі (commissaries), тобто, іншімі словами, передбачає квазі-судів сп...
