Зміст
Введення. .................................................................................... 3
1. Історична мотивація для виникнення державного суду ....... 5
2. Загальна характеристика легіcакціонного, формулярного і екстраординарного процесів. ........................................................... 7
3. Еволюція судочинства. Аналогія з сучасним судочинством. ....................................................................... 11
Висновок .................................................................................. 14
Література ................................................................................. 16
Введення.
Дана робота присвячена римському судочинству періоду його найбільшого розвитку (Починаючи з VII в, до н.е.). Римське приватне право розвивалося на грунті здійснення судового захисту права. На мові сучасних юридичних дисциплін цю сферу можна описати як цивільний процес. Відповідно, мета цієї роботи - дати характеристик ку римському судочинству, що діяв в даній державі і виражається законом цієї держави.
Ця тема вельми значуща, оскільки покликана освітити найцінніший досвід правового розвитку з притаманними йому реальними труднощами, протиріччями і досягненнями, зафіксований протягом тривалого відрізка часу в рамках політичного освіти, яким є Римська держава
Своїми завданнями автор даної роботи ставить, перш за все вказати основні риси історичного підходу до трактування суспільно-правового явища; досліджувати структуру предмета і показати його еволюцію в ході зміни правового регулювання та політичного режиму держави; провести аналогію з сучасним цивільним процесом.
Ще римські стоїки розвинули поняття, що людина є вже не органічною частиною групи, а індивідом всередині загального держави і суб'єктом загального права. Права індивіда визначаються не його функцією, але завжди і скрізь застосовним законом. Ми в змозі відкривати закони і проголошувати те, що ми відкрили, але ми не можемо винаходити закони. Зазначені принципи були взяті на озброєння римськими правознавцями і закладені в основу юридичної науки. Ця методологія досить значима для юридичної освіти в цілому.
Метою даної роботи є засвоєння процесу становлення права і судочинства, простежити, як оформлялися найрізноманітніші відносини, забезпечуючи волю кожного учасника обороту і їх незалежність один від одного. При цьому необхідно вказати основні риси історичного розвитку інститутів зберегли своє значення до досліджуваного періоду і постаратися виявити залежність зміни юридичного процесу від зміни виробничих відносин.
1. Історична мотивація для виникнення державного суду.
Римляни тричі скоряли світ. Перший раз - легіонами другий - християнством, і третій раз - правом. З'явившись на сцені історії, Рим об'єднав під своєю владою майже всю культуру і став синонімом світу.
Право стало самим характерним і довговічним вираженням сутності римського духу. Як Греція стоїть в історії символом свободи, так Рим - символом порядку; Греція заповіла прийдешнім поколінням демократію та філософію в якості підстави особистої свободи - Рим залишив нам закони, традиції управління в якості фундаменту соціального порядку. З'єднати ці відмінні один від одного заповіти, гармонізувати їх плідну протистояння - це фундаментальна задача державного мистецтва.
По мірі зростання добробуту і ускладнення життя народні збори, сенат, магістрати і принцепса брали нові закони; правової корпус роc також стрімко, як і сама Імперія, і завжди спрямовувався до нових меж. Освіта юристів, спостереження за діяльністю суддів, захист прав громадян вимагали надати законодавству таку стрункість і конкретність, які дозволили б йому стати упорядкованим доступним. І до тих пір, поки принципату не вдалося остаточно зміцнитися в Римі, спочатку силою зброї, а потім силою звички, нове законодавство не знаходило повного визнання ні у мислителів, ні у практикуючих юристів. Другого і третього століть нової ери випала честь дати римському праву остаточне формулювання на Заході - досягнення, за своєю значимістю порівнянне з формулюванням наукових і філоcовcкіх проблем, що мала місце в Стародавній Греції.
Безсумнівно, серед усіх давніх народів римляни були самим схильним до сутяжничеству, незважаючи на те, що їх процесуальне право було здатне остудити чий завгодно запал своєї заплутаністю, витонченістю, іноді навіть просто надуманістю. Чим старше цивілізація, тим довше тягнуться судові процеси. Спочатку зацікавлена ​​особа здійснювало самосуд, попросту розправляючись з порушником права. Однак, щоб уникнути свавілля, існували межі застосування самоуправства, яке, по суті, було лише засобом захисту проти неправомірного нападу, спрямованого проти особи або його майна.
Зі Згодом, від самоуправства переходять до захисту прав через організований апарат панівного класу. Процес боротьби сторін перетворився на розгляд спорів органами держави.
Судове розгляд організовувалося тільки в Римі, між громадянами Риму, з участю одного судді. Суддя призначався претором. Ці загальні правила застосовувалися і у всіх римських провінціях.
Відповідач мав право просити перенести процес на місце свого проживання.
Право поділялося на публічне і приватне; відповідно розрізнялися indicia publica (суд у справах про порушення державних інтересів) і iudicia privata (суди у справах про приватних правах громадян),
В період принципату і республіканського періоду римський цивільний процес поділявся на дві стадії виробництва: ius-перед магістратом, і iudncium - перед суддею. На першому етапі спірну справу підготовляли до вирішення; процес закінчувався тільки у разі визнання позову відповідачем. В іншому випадку, перевірка обставин справи і винесення рішення проходили в другій стадії.
2. Загальна характеристика легісакціонного, формулярного і екстраординарного процесів.
Історично першою розвиненою формою судочинства за приватними позовами у римській юстиції став легісакціонний про-процес. Своє походження його найменування вело від позовів строгого права, тобто заснованих виключно на приписах закону - legis actiones. Сторони користувалися усними формулами, за чим стежив претор. Будь-яке відхилення від встановленої форми судочинства могли зробити результати процесу недійсними. В«Так, - говорить Гай, - якийсь чоловік, що привернув до суду того, хто вирубав його виноградники, і в ході слідства називав їх В«виноградникиВ», програв свою справу тому, що йому слід було говорити про В«деревахВ», бо Дванадцять Таблиць говорять про дерева взагалі, не згадуючи виноградників В». [1]
Кожна з тяжущіхся сторін довіряла магістрату відому суму грошей (sakramento), яка переходила від переможеної сторони у власність державної скарбниці. Сторони будів-го формально висловлювали претензії один до одного, при розгляді legis action sakramento in rem стверджували своє право на річ. Потім слідували визначення застави, передача речі на зберігання до рішення суду, угоду про свідків. Цим закінчувалася перша стадія процесу.
Претензія на річ завжди означає, що одна з них не має підстави, отже, поведінка одного з осіб протиправно. Таким чином, далі процес розвивається як при особистому позові - legis action sakramento in personam.
Сторони, встановивши предмет спору, могли витребувати у магістрату суддю legis actio per uidicis postulationem. У цьому виді процесу формули мали тільки непряме відношення до суті спору, тим самим змушуючи його учасників звертатися до суду для закріплення тих чи інших правомочностей. Процес пере-ходив на нову стадію, в результаті якої суддя або виправдовував відповідача, або присуджував до виконання.
При невиконанні судового рішення або несплаті боргу застосовувалас...
