Зміст
Введення
Глава 1. Поняття та форми захисту цивільних прав
1.1 Поняття захисту цивільних прав
1.2 Форми захисту цивільних прав
1.3 Поняття інституту несудових захисту права
Глава 2. Форми несудових захисту права
2.1 Нотаріат як форма несудових захисту права
2.1.1 Поняття нотаріату
2.1.2 Роль нотаріату в захисті прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб
2.2 Третейський суд як форма несудових захисту права
2.3.1 Медіація як нова форма несудових захисту права
2.4 Уповноважений з прав людини
Висновок
Список використаних джерел
Введення
Актуальність диплома. В силу безперечною значущості прав громадян встає питання про забезпечення їх ефективного захисту. Аналіз правових норм, присвячених захисту прав людини, дозволяє зробити висновок, що держава, захищаючи права особистості, більшою мірою вказує на можливість судової їх захисту, не приділяючи належної уваги несудових форм захисту. Судова захист прав людини розглядається в науковій літературі як найбільш універсальна, але, з практичної точки зору, вона має і низкою недоліків, компенсувати які дозволяють саме несудові форми захисту.
Необхідність розвитку таких форм можна пояснити наступними положеннями: по-перше, у суспільній свідомості поки не склалася думка про ефективності і швидкості розгляду спірних питань судом, зручніше звертатися в адміністративні органи, по-друге, рівень загальної культури, правової свідомості, юридичної обізнаності громадян недостатній для використання судових засобів захисту і, по-третє, це пов'язано з тим, що забезпечення і охорона прав громадян, є однією з функцій виконавчих органів. Йдеться про можливість компетентного органу розглянути звернення, усунути порушення або перешкоди на шляху здійснення особистістю свого права, застосувати заходи стягнення до винних. Однак необхідно відзначити, що швидкість і оперативність можлива тільки у відносно нескладних ситуаціях, в інших же випадках вона не дає можливості об'єктивно вирішити проблему.
Об'єктом дослідження є сфера суспільних відносин, пов'язана з несудових захистом прав людини.
Предметом дослідження виступають форми і способи несудових захисту прав людини, а так само правові норми, їх закріплюють.
Цілі і завдання. Мета дослідження є аналіз сутності, змісту, особливостей, складових несудових захист прав і свобод людини і громадянина на сучасному етапі розвитку російського суспільства.
Ця мета досягається за допомогою вирішення наступних завдань:
вивчити основні положення теорії захисту прав і свобод особистості, виявити її сутність, форми і юридичну природу;
охарактеризувати способи несудових захисту прав особи, виявити особливості їх застосування;
розглянути правове регулювання несудових захисту прав людини;
проаналізувати діяльність спеціально уповноважених органів і осіб по здійсненню несудових захисту, її специфіки та різновидів;
виявити проблеми та шляхи вдосконалення нормативного забезпечення інституту несудових захисту прав людини.
Методологічна основа дослідження. При дослідженні несудових захисту прав і свобод людини автором використовувалися як загальнонаукові методи діалектичної філософії, такі як системний аналіз, історичний та логічний методи пізнання, так і спеціальні та приватноправові.
Діалектичний підхід пізнання дозволив всебічно і об'єктивно дослідити інститут несудових захисту прав особистості і його теоретичну розробленість в юридичній науці. Дослідження засноване також на вимозі конкретності і повноти пізнання, єдності аналізу та синтезу. Широко використані такі методи теоретичного пізнання як сходження від конкретного до абстрактного.
Застосування методу сходження від конкретного до абстрактного дозволило вивчати нові явища, досліджувані в роботі, які ще не мають теоретичного обгрунтування. Виявлення структури, властивості та елементів інституту несудових захисту особистості відбувалося шляхом аналітичного визначення складових його конкретних понять.
Пізнання інституту несудових захисту особистості як цілісного освіти здійснювалося за допомогою системно-структурного методу. Взаємозв'язок інституту та його елементів виражена в тому, що з одного боку, він грає визначальну роль до своїх компонентів, модифікує їх стосовно до власною природою, наділяє специфічними властивостями. З іншого боку, елементи інституту несудових захисту особистості мають відносну самостійністю і надають зворотний вплив на інститут.
У процесі написання диплома при дослідженні окремих питань застосовувалися такі методи наукового пізнання як порівняльно-правовий, формально-юридичний метод тлумачення норм права, які дозволили виробити практичні рекомендації щодо вдосконалення правових актів та окремих норм в сфері захисту прав і свобод особистості.
Достовірність одержаних результатів зумовлена репрезентативністю джерельної бази дослідження, яку утворюють: Конституція Російської Федерації, федеральні закони, що закріплюють способи захисту суб'єктивних прав і законних інтересів громадян, а також регулюючі діяльність уповноважених органів і осіб по застосуванню передбачених способів захисту, акти Президента Російської Федерації та Уряду Російської Федерації.
Структура роботи визначається цілями і завданнями дослідження. Диплом складається з вступу, двох розділів, висновків, бібліографічного списку і додатків. У першому розділі розглядається поняття захисту права, поняття форм захисту права, міститься класифікація форм захисту, а так само розкривається поняття інституту несудових захисту права. У другому розділі детально аналізуються форми несудових захисту права, розглядається їх правове регулювання.
Глава 1. Поняття та форми захисту цивільних прав
1.1 Поняття захисту цивільних прав
Нормальний цивільний оборот передбачає не тільки визнання за суб'єктами певних цивільних прав, а й забезпечення їх надійної правової охороною. У відповідності зі сформованою в науці традицією поняттям "охорона цивільних прав" охоплюється вся сукупність заходів, забезпечують нормальний хід реалізації прав. До нього включаються заходи не тільки правового, але й економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, спрямовані на створення необхідних умов для здійснення суб'єктивних прав. [1] Що стосується власне правових заходів охорони, то до них відносяться всі заходи, з допомогою яких забезпечується як розвиток цивільних правовідносин у їх нормальному, непорушеному стані, наприклад закріплення цивільної право-, дієздатності суб'єктів, встановлення обов'язків і т.п., так і відновлення порушених чи оскаржених прав та інтересів.
Поряд з таким широким розумінням охорони в науці і законодавстві використовується і поняття охорони у вузькому сенсі слова. У цьому випадку в нього включаються лише ті, передбачені законом заходи, які спрямовані на відновлення або визнання цивільних прав і захист інтересів при їх порушенні або оспорювання. З метою уникнення термінологічної плутанини охорону у вузькому значення цього слова прийнято іменувати захистом громадянських прав.
У загальному вигляді право на захист можна визначити як надану уповноваженій особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення порушеного чи оспорюваного права. Згідно традиційної концепції право на захист є складовою частиною самого суб'єктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб. На думку ряду вчених, забезпеченість суб'єктивного права можливістю державного примусу - це його невід'ємне якість і така можливість існує не паралельно з іншими, закріпленими у суб'єктивному праві можливостями, а властива їм самим, т.к без цього вони не...
