Спадкування в міжнародному приватному праві
Спадкові відносини являють собою ту область суспільного життя, в рамках якої виникає значна маса проблем юридичного характеру. У сучасних умовах з урахуванням інтенсифікації міграції населення, розширення сфери різноманітних міжнародних обмінів об'єктивно посилюється необхідність правової регламентації спадкування засобами міжнародного приватного права.
В Зокрема, у матеріалах порівняльного дослідження спадкового права в країнах ЄС, опублікованих Німецьким інститутом нотаріату в 2002 р., відзначається зростання актуальності проблем міжнародного спадкування, що обумовлено низкою обставин: в деяких країнах Союзу проживає значна кількість осіб - Громадян інших країн Союзу (наприклад, в Німеччині це 1,8 мільйона чоловік, а в Люксембурзі громадяни інших країн ЄС складають близько 20 відсотків населення); багато громадян країн, що входять в ЄС, мають банківські рахунки або нерухому власність в інших державах (за даними німецьких банків, більше 1 мільйони німців володіють за кордоном нерухомістю) і т.д.
Відносини по спадкуванню для цілей їх правового впорядкування по перевазі піддаються впливу внутрішніх, національних правових норм, що відображають специфіку соціальної, економічної і правової системи даної країни. Закономірним явищем внаслідок цього виступають численні і різноманітні колізії в разі, коли перехід майна у спадщину пов'язаний з декількома (Двома і більше) національними правопорядками. Отже, в якості основного засобу в згаданому юридичному інструментарії, на який, в Найбільшою мірою, лягає В«навантаженняВ» по регулюванню спадкових відносин міжнародного характеру, будуть служити відповідні нормативні приписи - колізійні норми.
Колізійні норми застосовуються в тих випадках, коли мова йде про регулювання відносин, виникають у сфері міжнародного господарського обороту в широкому сенсі слова, і саме в умовах, коли на регламентацію конкретного суспільного відносини претендують два або більше правопорядків різних. Колізійна норма по своїй суті являє собою відсильну норму, за допомогою якої можливо визначити право, яке виступає компетентним правопорядком стосовно до даного конкретного відношенню і містить необхідні відповіді на питання, що стосуються його істоти. Колізійна норма, таким чином, сама по собі не регулює відношення як таке, а діє у поєднанні з матеріально-правовою нормою відповідної правової системи (національного права певної держави або міжнародного договору).
Колізії законодавства в сфері спадкового права виникають тоді, коли окремі питання спадкування отримують неоднакове закріплення у праві різних країн. Такі колізії виникають і в області спадкового права. Наприклад, колізії в процесі спадкування за законом.
Інша серія колізійних питань обумовлена ​​здійсненням спадкування за заповітом (мова йде про питання заповідальне дієздатності і неадекватною регламентації визнання заповіту дійсним за формою і за змістом).
До третьої групи відносяться колізійні ситуації, зобов'язані своєю появою відмінностей, які існують у сфері внутрішньодержавного правового регулювання спадкування рухомого і нерухомого майна.
1 група
При спадкуванні за законом необхідно знайти такий правопорядок, який визначив б перелік передбачуваних обов'язкових спадкоємців і встановив черговість їх покликання до спадщини. Вибір заснований:
1) на принципі громадянства спадкодавця
2) на принципі доміцилію (місця постійного проживання) спадкодавця.
Критерій В«Закон останнього місця проживання спадкодавцяВ» характерний для законодавства Перу: місце знаходження майна не має значення для цілей спадкування, а процес спадкового правонаступництва буде здійснюватися згідно закону тієї країни, на території якої спадкодавець мав останнє місце проживання.
Також, для законодавства Великобританії і Франції характерно, що відносини по спадкоємства підкоряються закону місця останнього місця проживання спадкодавця. В«Закон останнього місця проживання спадкодавцяВ» також відомий англійської судовій практиці, США, Швейцарії (Аргентина, Данія, Ісландія, Колумбія, Норвегія, Чилі).
Інші країни в якості універсального колізійного принципу звертаються до В«закону громадянства спадкодавця В». Ця формула застосуються незалежно від характеру майна та від того, в якій країні воно знаходиться. Але застосування цього принципу можна назвати повністю безпроблемним. Неясно, законодавство якої країни буде застосовуватися у випадку, якщо у спадкодавця кілька громадянств або він є особою без громадянства. Це змушує країн створювати колізійні конструкції, наприклад, в Японії, якщо особа є біпатридів або апатридом, то застосовується правопорядок держави, де особа має звичайне місце проживання (Австрія, Албанія, Ватикан, Німеччина, Єгипет, Іран, Греція, Італія, Іспанія, Португалія).
2 група
Передача успадкованого майна від спадкодавця до спадкоємців за законом представляє собою досить значиму стадію спадкування. Однак ключовою формою розпорядження майновими правами залишається інститут заповіту. Спадкодавець за допомогою складання заповіту може визначити юридичну долю свого майна. Однак при цьому виникають питання обов'язкової частки, захисту прав пережив чоловіка і т.п. Природно, держава зацікавлена ​​у виборі найбільш зручних форм правового регулювання у вигляді однакових колізійних почав, які дозволили б встановити, чи володів індивід самою можливістю висловити свою останню волю, віддавав чи він собі звіт у своїх діях, відповідав чи за свої вчинки, словом, визначити його заповідальне дієздатність. Тут, застосовуються ті ж вищезгадані принципи. Враховується перш за все право тієї країни, де спадкодавець знайшов останнє місце проживання на момент складання заповіту, а також право держави, громадянином якої спадкодавець є.
Законодавства держав не можуть не надавати великого значення самої форми заповіту або його змістом. Це продиктовано необхідністю забезпечити відповідність між вираженим у заповіті попередньому волевиявленні і останньою волею спадкодавця. Форма заповіту могла б бути встановлені відповідно до нормами того закону, який регламентує спадкові правовідносини в цілому. Однак в умовах міжнародно-правових питань спадкування застосування саме цього закону не завжди можливо. Вибір права, що підлягає застосуванню, застосовується, виходячи з колізійного принципу: закону місця вчинення акта. Проте звернення до такого принципу можливо лише в тому випадку, коли в законодавстві однієї держави міститься матеріально-правова норма, визнає дійсним заповіт, який складено за законодавством іншої держави. Так ГК РФ говорить, що заповіт або його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недотримання форми, якщо вона задовольняє вимогам права місця складання заповіту або акта його скасування або вимогам російського законодавства.
Аналіз російського законодавства показує, що при визначенні форми заповіту закон місця постійного проживання є основною колізійної прив'язкою, а інші колізійні принципи відносяться до числа додаткових, застосовуваних у силу сформованої необхідності.
Юристи Німеччині тривалий час досліджували проблему вибору права, яким слід керуватися заповідачеві, і намагалися визначити, чи повинно спадкове право бути примусовим, або йому слід підкорятися розсуд заповідача. З Вересень 1986 року набрав чинності Закон В«Про міжнародне приватне правоВ», який поклав край існуючим розбіжностям. Тепер при визначенні права, застосовуваного в процесі спадкування за заповітом, слід керуватися законом громадянства спадкодавця. Таким чином, якщо та чи інша особа отримало громадянство ФРН, то заповіт підпорядковується законодавству ФРН.
Законодавство Швейцарії виходить з того, що до спадкування повинен застосовуватися право того держави, де особа знайшло останнє місце проживання. Таким чином, якщо ін...
