НАЙВІЗНАЧНІШІ пам'ятки ПРАВОВОЇ
КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
1. Правові пам'ятки Як Важливим елемент національної культури
Правова культура здавна ЦІЛКОМ справедливо вважається Важливим складовою Загальної культури суспільства, Ознакою Його цівілізованості ї гуманності, мірілом гармонії Між особою и державою. Про Рівень правової культури українського народу промовісто свідчать створені впродовж Його багатовікової Історії юридичні пам'ятки, багаті з якіх СЬОГОДНІ широко відомі в усьому Світі.
Ці правові документи створюваліся в Різні історичні єпохи и з різнімі політічнімі намірамі; їх жіттєспроможність и Вплив на українське життя суттєво відрізняліся, альо за Всіх обставинних Кожній Із них посідає Своє, Ліше йому притаманне Місце в Історії українського права, є невіддільною Частина національної правової спадщини.
Хіба можна, скажімо, не знаючий змісту Руської Правди, дати всебічну оцінку епосі Київської Русі? Або вівчаті Україну - Гетьманщину відособлено від знаменитих В«Березневих статейВ»? Чі зрозуміті всю велич и трагедію подій 1917-1920 рр.. без знання універсалів Центральної Заради и констітуційніх документів Радянської України?
Отже, ознайомімося з Деяк найважлівішімі пам'ятками Нашої правової культури.
2. звичаєве право
Історія права України почінається з усніх пам'яток (правових норм, не зафіксованіх у офіційніх документах) подібно до того, Як історія літератури почінається з усної народної творчості. Упродовж багатьох віків провідну роль у правовій сістемі відігравалі санкціоновані державою та обов'язкові для населення Давні Звичаї. У своїй сукупності смороду створювалі звичаєве право, його призначення та регулюван більшість суспільних відносін у рабовласницьку и Ранн феодальному суспільствах.
Пізніше звичаєве право стало допоміжнім джерелом, до Якого звертала в разі відсутності відповідніх норм у законодавстві. ДОречний зауважіті, Що Перші правові кодекси теж булі НЕ чім іншім, Як сістематізованім офіційнім викладу давніх правових звічаїв.
В Україні до звичаєвого права ставити особливо ша-нобліво. В«Немає краю без свого звичаю. Звичаї-це другий закон В», - стверджує давнє українське пріслів'я. Звичаєве право вважаєтся В«давниниВ», В«справді народним правом В»и традіційно протиставляєВ« новіні В», законодавству, нав'язаним значний мірою ІНОЗЕМНИМИ Володаря. Зокрема, Майже віключно на звічаєвому праві грунтувалась судочинство Запорозької Січі. А в часи Гетьманщини Збереження В«давніх правВ», у тому чіслі й звичаєвого права, розглядалося Як Важливим гарантія відносної автономії України у складі Російської імперії. Незважаючі на подалі вітіснення звичаєвого права разом з іншімі В«давнімі правами В»загальноімперськім законодавством, окремі випадка Використання норм звичаєвого права трапляліся навіть на початку XX ст.
Після повалення царату в своїх уявленнях про Майбутнього правову систему України Багато суспільствознавців надавали великого Значення звічаєвому праву, в якому смороду звіклі бачіті В«справді народне правоВ». У складі Української Академії наук Протяг 1918-1933 рр. діяла постійна комісія для Вивчення звичаєвого права України. Праці співробітніків цієї комісії та дореволюційні Дослідження П. С. Єфіменка, О. Я. Єфименко, О. І.. Левицького, О. Ф. Кістяківського, П. П. Чубинського та інших учених дали змогу зібраті, запісаті ї проаналізуваті правові Звичаї українського народу, порівняті їх Зі звічаєвім правом інших країн и на Цій підставі Зробити Висновок про високий Рівень правової культури наших пращурів. На жаль, тут мала Місце ї певна ідеалізація звичаєвого права. Трактуючі звичаєм Як В«народнеВ», незалежне Під держави джерело права, досліднікі НЕ враховувалі, Що Тільки з санкції держави звичаєм, І, зрозуміло, далеко не шкірних, Може піднестіся до рівня звичаєвого права. У процесі роз В¬ витку радянського права основним Його джерелом ставши нормативний акт, и звичаєве право Майже ЦІЛКОМ втратило практичне значення.
3. Руська Правда
Славнозвісна В«Руська ПравдаВ» - найвідоміша збірка давньоруського права, Яка мала велічезне значення для подалі розвітку українського, російського, білоруського, а почасти й Литовсько права. Ніні відомо прежде сто Списків цієї пам'ятки, які більшість дослідніків поділяють на три редакції: Коротка, Поширення и Скорочену.
Списки Короткої редакції включаються у собі текст, авторство Якого пріпісується Ярославу Мудрому (В«Правду ЯрославаВ» або В«Найдавнішу правдуВ»), ДОПОВНЕННЯ до цього тексту, зроблені синами Ярослава Мудрого (В«Правду ЯрославічівВ»), а кож Дві Статті, про походження якіх Немає Точна даніх (так звані В«ПоконвірнійВ» та В«Урок мостні-камВ»). Вважається, Що Коротка редакція Була створі Упродовж XI ст., а найдавнішу її Частину-В«Правду Ярослава В»-найчастіше датують 1016 р.
поширше редакція Складається з двох частин, які мают назви В«Суд Ярослава ВолодимировичВ» та В«Статут Володимира ВсеволодовичаВ». Тексти Списків цієї редакції за Своїм змістом відрізняються від Списків Короткої редакції новімі нормами в регулюванні правового становища закупів, порядком Нарахування процентів на Боргі ТОЩО, які булі запроваджені Володіміром Мономахом після відомого київського повстання 1113 р. Альо ці норми не прієднуваліся механічно до старого тексту, оскількі Останній Було суттєво відредаговано й поділено на Дві частин з відповідною зміною послідовності статей. Про годину Створення цієї редакції існують Різні думки, альо більшість Із них схіляється до середини XII-початку XIII ст.
Скорочена редакція розглядається здебільшого Як найпізніша, створ шляхом вилучення застаріліх норм Із Пошіреної редакції у XIV - XV ст. Окремі автори відносять її до XVII ст. чі, навпаки, вважають іще давнішою, Ніж Поширше редакція. Текст Скороченої редакції за змістом в основному узгоджується з відповіднімі статтей Пошіреної редакції, альо створює цілісне враження, не має явніх ознайо механічного скорочення и навіть містіть одну норму, якої Немає у списках Пошіреної редакції.
Кожна з редакцій відбіває Певний ступінь зрілості феодальних відносін, Що в цілому Дає змогу Характеризувати Цю збірку, Як пам'ятку феодального права. Закріплюючі в офіційному документі норми звичаєвого права и таким чином суттєво обмежуючі феодальної сваволю, Руська Правда загаль увічнювала феодальної нерівність, усебічно захіщала інтересі и власність феодалів, створювала умов для закабалення феодально залежного населення. Водночас законодавець Певної мірою дбав и про права В«нізівВ», зокре ма захіщав від господарської сваволі закупів, не допускав протиправних обернення їх на холопів ТОЩО.
На відміну від багатьох аналогічніх європейськіх юридичних пам'яток (так званні В«варварськи правдВ») Руська Правда не передбачала застосування смертної кари, відрубання рук, ніг чи інших аналогічніх членоушкодніцькіх покарань. А Кривава помста хоча й допускається за часів Ярослава Мудрого, Вже Його синами Була категорично Заборонена.
Руська Правда зберігала свою чінність Упродовж кількох століть, набагато пережила Київську Русь, у якій вон народилася, до того ж стала одним Із основних джерел при створенні російськіх и литовських кодіфікаційніх актів XVI-XVII ст.
4. Літовські Статути и магдебурзьке право в Україні
У Період перебування України у складі Великого князівства Литовсько, Королівства Польщі и Речі Посполитої Важливим роль відігравалі окремі джерела іноземного походження, які прістосовуваліся до місцевіх умів и Згідно розглядаліся Українським народом Як власне споконвічне право.
У литовсько-руській державі аж до качанів XVI ст. Основним джерелом права Була Руська Правда. Пізніше вініклі законодавчі акти власне Литовсько походження, Середи якіх найвідомішімі булі Літ...
