План
Введення
1. Основи мусульманського права
1.1 Походження мусульманської правової системи
1.2 Джерела мусульманського права
1.3 Структура мусульманського права
2. Мусульманське право в світі і в Росії
2.1 Функціонування мусульманської правової системи в країнах ісламу
2.2 Дія мусульманської правової системи на території Північного Кавказу
2.3 Концепція війни і миру в ісламі
Висновок
Бібліографія
Введення
На сьогоднішній день іслам є третьою релігією після християнства і буддизму за кількістю віруючих, сповідують цю релігію. Це не тільки громадяни тих країн, де іслам має статус державної чи офіційної релігії. Значна кількість мусульман проживає на території держав, які дотримуються інших релігійних і філософських поглядів, що має величезне значення для мирного і благополучного розвитку міжконфесійних взаємин. Релігія і право у мусульман мають загальні (єдині) джерела, які, в кінцевому рахунку, регулюють як обрядову, так і побутову сторону життя суспільства, регламентуючи практично всі сфери суспільних взаємин. Такими джерелами є священна книга для мусульман - Коран; збори хадисів - перекази про вчинках і словах Мухаммеда, його найближчих родичів, а також сподвижників; іджма - соборна думка богословів, а також думку авторитетних релігійних діячів і органів.
Мусульманське право - це не тільки одна з найстаріших і найбільш поширених в світі релігійно-правових систем, але й значна частина світової правової культури, тому вивчення проблем мусульманського права є досить актуальним питанням науки порівняльного правознавства, що вимагає різнобічного підходу до його вивчення. В даний час в світі відбуваються процеси інтеграції та взаємодії між країнами, а, значить, інтерес до вивчення правових систем інших країн не згасає, а навпаки, все більше посилюється. У повній мірі це відноситься і до країнам ісламського світу.
На думку Р. Давида характерними рисами цього права є архаїчність, казуистичность, відсутність писаних систематизованих норм, які багато в чому згладжені прийняттям в новітнє час законів кодексів - продуктів діяльності держави. [1] На відміну від інших правових систем, де релігійно-моральний аспект не є основним, а скоріше виступає в якості другорядного, мусульманське право спочатку релігійно по своїй природі.
Питання мусульманського права є достатньо вивченими в науці і відрізняються великою своєрідністю. Такі автори як Л.Р. Сюкияйнен, Л. Петров та інші, висвітлили і проаналізували дану тему у своїх творах. Слід особливо відзначити роботу Буянского С.Г. - Одного з дослідників, що займається питаннями мусульманського права, який у своїх статтях займався описом особливостей мусульманського права, а також роботу французьких дослідників Р. Давида і К. Жоффре-Спінози, які в своїй книзі В«Основні правові системи сучасності В»в числі вивчення інших сімей права дали характеристику джерел, структури і системи мусульманського права в цілому.
Мета даної роботи полягає в тому, щоб показати всю складність, багатогранність, специфічність такого феномена, як мусульманська правова система. Вона являє собою сукупність положень деколи незрозумілих і чужих православному світорозумінню. Ще одна особливість полягає в тому, що головним джерелом мусульманського права є Коран - священна книга ісламу і всіх мусульман.
Виходячи з даної мети, можна поставити такі завдання:
1. Розглянути історію освіти і розвитку мусульманського права;
2. Проаналізувати джерела і виділити структуру мусульманського права;
3. Досліджувати функціонування даного права не тільки в Росії, але і в деяких країнах ісламу;
4. виявити специфіку В«Священної війниВ» для мусульман.
Внаслідок наростаючих процесів глобалізації у всіх сферах людської життєдіяльності, у тому числі і в мусульманському праві, взаємодія між ісламської і європейської правовою традицією стає все більш інтенсивним.
Таким чином, слід говорити про поступово збільшується ролі ісламського права і, відповідно, про необхідність все більш серйозної уваги до його змісту і джерелам.
1. Основи мусульманського права
1.1 Походження мусульманської правової системи
Мусульманське право - шаріат (Араб. шаріа - прямий, правильний шлях, закон, приписи, встановлені в Як обов'язкові) являє собою загальне вчення про ісламський образі життя, комплекс приписів, обов'язкових для виконання мусульманином і закріплених переважно в Корані і Сунні. У цих розпорядженнях, перш все, зачіпаються питання догматики й етики, що визначають переконання і релігійну совість мусульманина, обов'язки віруючого по відношенню до бога, уряду, членам сім'ї, іншим особам, у тому числі і соціально незахищеним (Бідним).
Мусульманське право - це не тільки одна з найстаріших і найбільш поширених в світі релігійно-правових систем, але й значна частина світової правової культури. Воно є архаїчним правом, остаточно сформованими в Х в і не витерпить скільки-небудь значних змін по даний час. Витоки мусульманського права пов'язують з пророком Мухаммедом (571-632 рр.. нашої ери), який в своїх публічних проповідях виклав систему релігійних і правових поглядів, отриманих ним, нібито, безпосередньо від Аллаха. Інша частина юридично значущих норм склалася в результаті життєдіяльності, поведінки Мухаммеда. Пізніше й ті й інші норми знайшли відображення в первинних джерелах мусульманської релігії і права. В«Однак їх було мало для системного регулювання всієї сукупності правових відносин мусульманської громади, а тому після смерті Мухаммеда його нормотворчу діяльність продовжили найближчі сподвижники В«праведніВ» халіфи Абу-Бакр, Омар, Осман і Алі. Спираючись на Коран і Сунну, вони формулювали нові правила поведінки, відповідні на їх погляд, волі Аллаха і Мухаммеда В». [2] У випадки жеВ« мовчання В» Корану і Сунни норми встановлювалися спільним розсудом або одноосібно кожним халіфом.
У другій половині VIII в. виділилася група богословів-законознавців, що взяли на себе створення системи мусульманського права. На ранньому етапі становлення мусульманської юриспруденції виділилися 2 школи. Перша - Мекканська - отримала найменування. Прихильники священного перекази В» (Аскабаль-хадис), так як вона робила наголос на Коран і Сунну. Друга, діяла переважно на території Ірану, називалася В«прихильники самостійного судження В»(асхаб ар-рай). Або був розроблений метод аналогійний дедукції (кійяс, араб. зіставлення, порівняння), який дозволив спростити аналіз правових явищ. Значення цього принципу було настільки велике, що він був прийнятий в якості одного з коренів-джерел мусульманського права, поряд з Кораном і Сунной. Поряд з принципом судження по аналогією був висунутий принцип іджма, що позначав згоду, одностайну думку або рішення авторитетних осіб з обговорюваного питання. У відповідності з встановленим порядком вирішення конкретних питань, окреме тлумачення отримало силу закону при схваленні мусульманської громади. Іджма, таким чином, виходила з конкретної авторитетної групи теологів і юристів. Іджма, як і Кійяс, визнається багатьма мусульманськими правознавцями канонічним джерелом права VIII-IX ст, являли собою блискучий період розробки питань богословні-правового комплексу. До Х істотний вплив на розвиток мусульманського права надали ісламські правознавці й мусульманські судді-каді. Їх роль у формуванні мусульманської правової системи була настільки значущим, що деякі дослідники стали визначати мусульманське право як право юристів. У цей період зароджуються головні гілки (толки) ісламу, восполняются правові проблеми, на основі тлумачення Корану формулюється безліч нових приписів. У X в. мусульманське правознавство остаточно склалося як самостійна дисципліна, яка відноситься до категорії релігійних наук. Предмет ісламського правознавства включає в себе ви...
