Методологічні основи юридичної психології
Будучи прикордонної наукою між психологією та правознавством, юридична психологія залишається психологічною дисципліною, - її теоретична основа полягає в закономірності й особливості психіки людини; специфічно лише додаток, облік і використання цих закономірностей і особливостей людської поведінки: юридична психологія розглядає їх стосовно до сфери правового регулювання. Однак ця специфіка настільки значна, що вся система юридичної психології, її категоріальний (понятійний) апарат структурується в залежності від логіки правового регулювання, правових факторів. Предмет юридичної психології - юридична психологія досліджує і систематизує психологічні основи правотворчої, правовиховної, правозастосовної, правоохоронної та пенітенціарної діяльності.
Вищевказана двояко обумовлена ​​сутність юридичної психології визначає і її методологічні принципи: вони обумовлені і психологією, і правознавством.
До принципів юридичної психології ми відносимо:
1) обумовленість правозначімого поведінки особистості умовами її життєдіяльності;
2) фактори, детермінінірующіе правозначімое поведінку, системний, комплексний; аналіз цієї поведінки носить імовірнісний характер;
3) реалізація правозначімого поведінки визначається генезисом (Онтогенетическим формуванням) особистості; основний спосіб наукового аналізу правозначімого поведінки - метод функціонально-генетичного аналізу;
4) психічні фактори поведінки особистості не повинні абсолютизуватися: поведінка людини визначається єдиним генетико-психосоціальним фактором;
5) дослідження в галузі юридичної психології синтетичні - психічні закономірності тут співвідносяться з правовими постулатами, нормами матеріального і процесуального права;
6) як і будь-яка наука, юридична психологія покликана відповідати принципом науковості: вона використовує науково апробовані методи й методики, загальновизнані науково-методологічної концепції (2, 5, 6, 17, 18).
Досліджуючи структуру юридичної психології, ми визначаємо її складові частини, розділи, їх взаємозв'язок, семантику (смисловий зміст) кожної частини, її співвідношення із суміжними галузями знань. Так методологічний розділ юридичної психології співвідноситься із загальною науковою методологією, гносеологією, методикою наукового дослідження. Правова психологія співвідноситься з проблемами соціалізації особистості, основами правотворчості, правосвідомістю, з психологічними основами саморегуляції поведінки. Кримінальна психологія взаємопов'язана з формуванням девіантної поведінки, психічними та генетичними аномаліями, загальною теорією мотивації поведінки. Криміналістична психологія пов'язана з теорією евристики, знаковою теорією, психологією пізнавально-пошукової діяльності у проблемних ситуаціях, психологією міжособистісної взаємодії. Аналогічні взаємозв'язки характерні і для судового розгляду. Пенітенціарна психологія пов'язана з теорією ресоціалізації, виправлення особистості, з проблемами каяття, ціннісної переорієнтацією особистості, з методикою формування соціально позитивного поведінки. Особливо тісно вона пов'язана з пенологія - наукою про покарання.
Вже короткий аналіз структурних одиниць юридичної психології свідчить про їх відносну самостійність - вони пов'язані зі своїми науковими зонами і, поряд з цим, вони структурно взаємопов'язані між собою.
Завданням нашого дослідження було виявлення структурних самодостатніх утворень юридичної психології та визначення їх семантичного змісту. Схематично це завдання ми реалізуємо в наступній таблиці. (Див. Табл. 1 В«Структура (система) юридичної психологіїВ»). Далі ми переходимо до системи категорій юридичної психології, аналізуючи їх у межах вище наміченої структури.
Табл. 1. Структура (система) юридичної психології
Методологічні основи юридичної психології
Правова психологія
Кримінальна психологія
Судова психологія
Виправна психологія
Предмет, принципи, завдання та методи, зв'язок із суміжними науками; історичний розвиток, сучасний стан і структура юридичної психології.
Правова психологія як відображення в свідомості суспільства та індивіда правозначімих явищ; психологія правової соціалізації особистості, правотворчості і правоісполнітельного поведінки; соціально-психологічні механізми правового регулювання.
Психологія особистості злочинця; типологічна характеристика злочинців; психологічна структура злочинного діяння; психологія освіти, структурування та функціонування злочинних груп; психологія організованих злочинів. Психологія віктимної поведінки.
1.ПСІХОЛОГІЯ ПОПЕРЕДНЬОГО СЛІДСТВА.
Психологія учасників кримінального процесу; психологія слідчої діяльності; евристична діяльність слідчого в проблемних ситуаціях; психологія взаємодії слідчого з учасниками кримінального процесу; прийоми правомірного психічного впливу; психологія окремих слідчих дій; психологія оперативно-розшукової діяльності.
2.ПСІХОЛОГІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ
3.СУДЕБНО-ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА
Пенітенціарна психологія
як наука про самоосуждение провинилася особистості; психологічні аспекти пенологіі; психологія засудженого і ресоціалізірующей діяльності; соціально-психологічні явища в місцях позбавлення волі; психологічна корекція та тренінг соціально позитивної поведінки; пенітенціарна експертиза; психологічні проблеми соціальної реадаптації відбули кримінальне покарання.
Короткий нарис історичного розвитку юридичної психології. Розвиток зарубіжної юридичної психології
Розвиток юридичної психології історично спочатку здійснювалося як розвиток правової психології - правового світогляду.
З виникнення права, закону стала розвиватися сукупність поглядів, ідей, що виражають відношення людей до права, законності, правосуддя, формувалися загальнолюдські уявлення про справедливість і правомірності.
Розвиток правосвідомості в історичному плані пов'язано з розвитком праворозуміння, історичними етапами в трактуванні сутності права.
Основи теоретичного осмислення сутності права та правосвідомості були закладені видатними давньогрецькими філософами. Вже тоді ефективність закону пов'язувалася з природними (психологічними) законами поведінки людей.
Глибоко психологічними були вже погляди Демокріта (460 - 370 рр.. до н. е..) про сутність законоісполнітельного поведінки. Закон, на думку Демокріта, спрямований проти тих, хто в силу моральних і розумових вад добровільно не спонукає до чесноти внутрішнім потягом. В«... Той, хто утримується від несправедливості, тільки підкоряючись закону, буде, ймовірно, грішити в таємниці; той же, кого спонукають надходити належним чином його переконання, навряд чи стане робити що-небудь неналежне, все одно таємно або явно В». 1
Раціоналістичні ідеї про природу людського веління були висловлені Сократом (469-399 рр.. до н. е..). Його ідеї про необхідність збігу справедливого, розумного і законного були розвинені Платоном і Аристотелем.
Платон (427-347 рр.. до н. е..) вперше геніально розпізнає два психологізовані явища, що лежать в основі розвитку суспільства, - потреби і здібності людей. Закон повинен відповідати потребам суспільства, а організація суспільства повинна бути здійснена у відповідності зі здібностями членів суспільства. Державні форми, з...
