РЕФЕРАТ
за курсом В«Міжнародне правоВ»
по темі: В«Міжнародне трудове правоВ»
ЗМІСТ
Введення
1. Міжнародне правове регулювання праці: поняття, джерела, принципи
2. Суб'єкти трудових відносин в міжнародне приватне право
2.1 Трудові права російських громадян
2.2 Трудові права іноземних громадян та емігрантів у РФ
Висновок
Список використаних джерел
ВСТУП
Інтернаціоналізація виробництва, посилення взаємозалежності національних економік об'єктивно зумовили зростання міграції робочої сили як товару.
В результаті утворився і функціонує міжнародний ринок праці, що охоплює різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні кордони.
ТНК сприяють з'єднанню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або переміщують свій капітал у трудоізбиточние регіони.
Виділяються кілька напрямків міжнародної міграції робочої сили:
В· з розвиваються і колишніх соціалістичних в промислово розвинені країни;
В· в рамках промислово розвинених країн;
В· в рамках країн, що розвиваються;
В· з промислово розвинених в країни, що розвиваються.
Регулювання міжнародного ринку праці здійснюється, в першу чергу, на основі міжнародного трудового права.
1. МІЖНАРОДНЕ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ: ПОНЯТТЯ, ДЖЕРЕЛА, ПРИНЦИПИ
Договірними джерелами В«Міжнародного трудового праваВ» є: двосторонні договори про дружбу і співробітництво, договори про торгівлю і мореплавання, договори про поселення, договори про імміграцію, про професійну освіту, про соціальне забезпеченні, про сезонних робітників, про уникнення подвійного оподаткування та ін
Значне число актів діє на регіональному рівні. Під егідою Ради Європи прийняті: Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, Європейська конвенція про поселенні 1955 року, Європейська соціальна хартія від 18.10.61 р., Європейський кодекс соціального забезпечення 1964 року, Європейська конвенція про соціальне забезпеченні 1972 року, Європейська конвенція про правовий статус трудящих-мігрантів від 24.11.77г.
Свобода пересування осіб - один з проголошених принципів ЄС. Римський договір про заснування ЄЕС 1957 року передбачає (ст. 3с, 48, 51, 52) скасування перешкод вільному переміщенню осіб, послуг, капіталів; вільне пересування трудящих; свободу поселення резидентів ЄС в країнах-учасницях. Основні параметри свободи руху працівників були визначені наступним чином:
право працівника приймати реально пропоновану роботу;
право вільно пересуватися по території держав-членів;
право знаходитися в одному з держав-членів і займатися трудовою діяльністю відповідно до законними розпорядчими та адміністративними положеннями, регулюючими зайнятість громадян даної держави;
право залишатися на території одного з держав-членів після завершення трудової діяльності в цій державі;
право на підсумовування всіх періодів роботи, що враховуються законодавством різних країн, в цілях соціального забезпечення;
право на отримання соціальних допомог на території країн-учасниць.
Свобода руху працівників поширювалася на всі сфери зайнятості, крім державної служби. Обмеження допускалися тільки з міркувань громадського порядку, громадської безпеки, охорони здоров'я людей.
Знадобився значний перехідний період, щоб держави-учасники підготувалися до практичної реалізації проголошується свободи, а саме: налагодили взаємодію між службами зайнятості; усунули перешкоджали адміністративні процедури (наприклад, кваліфікаційні строки прийому на роботу); скасували дискримінаційні умови вибору роботи; створили механізми взаємозв'язку між попитом і пропозицією робочої сили.
За Маастрихтського договору країн ЄС 1992 громадяни держав-членів отримали також статус громадян Європейського Союзу. В даний час держави ЄС відповідно до Римським договором йдуть по шляху полегшення умов перебування мігрантів з третіх країн на своїй території.
Разом з тим, ці держави посилюють заходи, які могли б поставити імміграцію під контроль, в тому числі шляхом узгодження відповідних квот, уніфікації правових норм, перешкоджають нелегальній імміграції; норм, що визначають порядок возз'єднання сімей, які стосуються запрошення іммігрантів на тимчасову роботу, і т. п.
Серед інших регіональних міжнародно-правових актів з питань трудової міграції слід згадати Конвенцію між латиноамериканськими державами-членами Андського пакту про міграції трудящих 1977 року та діючу під егідою ЛАД Арабської конвенцію про переміщенні робочої сили 1968 року.
Росія є учасницею Європейської угоди про надання медичного обслуговування особам, тимчасово перебувають на території іншої країни від 17.10.80 р.
У СНД діє Угода про співробітництво в галузі міграції і соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.4.94 р. (Угода набула чинності для Росії з 1.9.95 р.).
За Угодою, порядок залучення працівників і вимоги до них встановлюються державою працевлаштування з урахуванням міжнародних угод, взаємно визнаються без легалізації дипломи, свідоцтва про освіту, свідоцтва про рівень кваліфікації.
Передбачено оформлення трудової діяльності працівника трудовим договором (контрактом) з роботодавцем. Чи не допускається подвійне оподаткування зароблених працівниками коштів. Переклад цих коштів здійснюється відповідно до законодавства держави працевлаштування та міжнародними угодами.
Медичне обслуговування здійснюється за рахунок роботодавця на основі національного режиму. Пенсійне забезпечення працівників у рамках СНД регулюється Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.3.92 р. і/або двосторонніми міжнародними угодами.
Прийнято також міжурядові угоди від 9.9.94 р.: Угоду про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків і Угода про переказ грошових коштів громадянам за соціально значимими неторговельних платежів.
У ряду універсальних джерел міжнародно-правового регулювання праці знаходяться Пакти про права людини 1966 року і Конвенції про статус біженців від 28.7.51 р., про статус апатридів від 28.11.54 р., - витікаючі з надання національного режиму зазначеним категоріям осіб.
Універсальним центром правового регулювання питань В«міжнародного трудового праваВ» стала Міжнародна організація праці, створена ще в 1919 році і яка є з 1946 року спеціалізованою установою ООН.
Вищим органів МОП є Генеральна конференція (Міжнародна конференція праці). Вона скликається щорічно, складається з делегацій держав-членів. Кожен член МОП представлений двома делегатами від уряду і по одному делегату від підприємців і трудящих. Кожен делегат незалежний від інших членів делегації та вправі приймати самостійні рішення. Конференція обговорює доповіді Адміністративного ради, держав-членів про застосування конвенцій та рекомендацій МОП, розглядає проекти конвенцій; кожні два роки затверджує програму і бюджет МОП, визначає основні напрями майбутньої політики та принципи діяльності МОП.
Виконавчим органом МОП є Адміністративна рада, яка обирається строком на три роки. Він складається з 56 членів (28 представляють уряди, по 14 - підприємців і трудящих), засідає три рази на рік; готує порядок денний для Конференції, здійснює заходи щодо реалізації її рішень, обирає Генерального директора.
Постійний секретаріат МОП - Міжнародне бюро праці - управляється Генеральним директором, поєднує в собі функції адміністративного органу, центру ...
