Зміст
Матеріальна відповідальність роботодавця перед працівником
Задача 1
Задача 2
Задача 3
Задача 4
Задача 5
Список використаної літератури
Матеріальна відповідальність роботодавця перед працівником
Реалізація взаємних прав і обов'язків сторін трудового договору забезпечується (у разі їх порушення) мірами юридичної відповідальності: дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної.
Матеріальна відповідальність сторін трудового договору передбачена в розділі XI ТК РФ [1]. У ньому містяться три розділи, норми яких регламентують загальні положення (глава 37), матеріальну відповідальність роботодавця перед працівником (глава 38), матеріальну відповідальність працівника. Для правової характеристики та застосування норм, що регламентують матеріальну відповідальність роботодавця, необхідно враховувати не тільки ті з них, які містяться в спеціальній чолі 38 ТК РФ, але й норми, включені в загальні положення зазначеного розділу [2].
В загальних положеннях містяться дві статті, в яких закріплено обов'язок сторони трудового договору відшкодувати збитки, завдані нею іншій стороні цього договору (ст. 232) та визначено умови настання матеріальної відповідальності сторони трудового договору (ст. 233) [3].
Стаття 232 ТК РФ передбачає: В«Сторона трудового договору (роботодавець або працівник), заподіяла шкоду іншій стороні, відшкодовує цю шкоду на відповідно до цього Кодексу та іншими федеральними законами.
Трудовим договором або укладаються в письмовій формі угодами, що додаються до нього, може конкретизуватися матеріальна відповідальність сторін цього договору. При цьому договірна відповідальність роботодавця перед працівником не може бути нижче, а працівника перед роботодавцем - вищою, ніж це передбачено цим Кодексом або іншими федеральними законами.
Розірвання трудового договору після заподіяння шкоди не тягне за собою звільнення сторони цього договору від матеріальної відповідальності, передбаченої цим Кодексом або іншими федеральними законами В».
Норми, безпосередньо відносяться до матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником, містяться у статтях, що визначають обов'язок роботодавця відшкодувати працівникові матеріальні збитки, завдані в результаті незаконного позбавлення його можливості трудитися (ст. 234), матеріальну відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну майну працівника (ст. 235), матеріальну відповідальність роботодавця за затримку виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику (ст. 236), відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові (ст. 237) [4].
Таким чином, Трудовий кодекс виділяє три випадки матеріальної відповідальності роботодавця.
До першого випадку належать випадки виникнення обов'язку роботодавця відшкодувати працівникові матеріальні збитки, завдані в результаті незаконного позбавлення його можливості трудитися (ст. 234 ТК). Матеріальний збиток заподіюється працівникові у зв'язку з вимушеним прогулом, викликаним незаконним відстороненням від роботи, звільненням або переведенням на іншу роботу; затримкою видачі трудової книжки; невиконанням рішення органу з розгляду трудових спорів або державного правового інспектора про поновлення на роботі.
Обов'язок роботодавця відшкодувати матеріальний збиток, заподіяний працівникові незаконним позбавленням можливості працювати, реалізується в наступних формах. Роботодавець визнає свою провину у виникненні у працівника вимушеного прогулу та неправомірного перекладу, відшкодовує працівникові завдану шкоду без звернення останнього в органи по розгляду трудових спорів або до державного правовому інспектору праці. Або вина роботодавця визнана органом з розгляду трудових спорів або державним правовим інспектором праці, і роботодавець також зобов'язаний відшкодувати працівникові виник у нього матеріальний збиток.
Роботодавець зобов'язаний відшкодувати працівникові матеріальну шкоду в розмірі середнього заробітку працівника за весь час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за всі час виконання нижчеоплачуваної роботи (ст. 394 ТК).
При стягнення середнього заробітку на користь працівника, відновленого на колишній роботі, або в разі визнання його звільнення незаконним виплачене йому вихідна допомога підлягає заліку. Однак при визначенні розміру оплати часу вимушеного прогулу середній заробіток, що стягуються на користь працівника за це час, не підлягає зменшенню на суми заробітної плати, одержаної в іншого працедавця, незалежно від того, працював у нього працівник на день звільнення чи ні, допомоги по тимчасовій непрацездатності, виплачені позивачу в межах терміну оплачуваної прогулу, а також допомоги по безробіттю, яку він отримував в період вимушеного прогулу, оскільки зазначені виплати чинним законодавством не віднесені до числа виплат, які підлягають заліку при визначенні розміру оплати часу вимушеного прогулу (п. 62 постанови Пленуму Верховного Суду Російської Федерації В«Про застосування судами Російської Федерації Трудового кодексу Російської Федерації В»[5]).
Другий випадок відповідальності встановлений ст. 235 ТК, яка передбачає повну матеріальну відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну майну працівника.
майна працівника в процесі здійснення ним трудової функції чи внаслідок впливу виробничих факторів, виникнення аварійних чи надзвичайних обставин (пожежа, обрушення будівлі, викид речовин) або в результаті дій роботодавця може бути заподіяний збиток.
При визначенні розміру шкоди застосовуються ринкові ціни, що діють в даній місцевості. Під цією місцевістю слід розуміти населений пункт за існуючим адміністративно-територіальним поділом. Законодавець встановив правило, згідно з яким застосовуються ринкові ціни на день відшкодування шкоди [6].
Роботодавець не несе відповідальність за шкоду майну працівника, заподіяну в результаті протиправних дій інших (відомих) осіб, у тому числі інших працівників. В даному випадку шкода відшкодовується цими особами в цивільно-правовому порядку. За шкоду майну працівника, який виник при виконанні ним трудових обов'язків, внаслідок випадку чи інших обставин, що виключають вину роботодавця (дія непереборної сили, вина потерпілого працівника), за загальним правилом, роботодавець відповідальності не несе. Якщо збиток майну працівника заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, використовуваним в інтересах роботодавця, його матеріальна відповідальність настає незалежно від вини (ст. 1079 ЦК [7]).
Якщо збитків завдано особистому майну, використовуваному працівником за згодою або відома роботодавця та в його інтересах, за яке працівникові виплачується компенсація за використання, знос і відшкодовуються витрати, пов'язані з його використанням, то роботодавець несе відповідальність лише за збитки, перевищує нормальне (Плановане або допускаемое) зменшення вартості цього майна в результаті даного використання (встановлену угодою сторін амортизацію). Розмір і порядок відшкодування такої шкоди визначаються у письмовій угоді, передбачає відшкодування витрат внаслідок використання особистого майна працівника. У будь-якому випадку нормальне зменшення вартості майна в Внаслідок даного використання не може бути більше виплат за його знос, тому максимально до заліку з збитком (при його перевищенні) можуть прийматися сукупні суми виплаченої на підставі угоди роботодавця і працівника компенсації за зношування.
Заява працівника, звернене до роботодавця, має бути письмовим. Якщо роботодавець у десятиденний строк прийняв рішення відшкодувати шкоду, завдану майну працівника, за угодою з ним визначається форма відшкодування. За згодою працівника шкода може бути відшкодована в натурі (надана річ такого ж роду і якості, виправлена ​​пошкоджена річ тощо).
При Не розглянуті заяви працівника у вказаний те...
