Криміналістичні версії та планування розслідування
Зміст
Введення
1. Поняття і значення планування
1.1 Роль версій у плануванні
1.2 Принципи та умови планування
2. Елементи, етапи, види планування
2.1 Планування окремих слідчих дій
2.2 Форми планів і допоміжної документації
Висновок
Список літератури
Введення
Початок розробки вчення про криміналістичної версії та планування судового дослідження відноситься до двадцятих років і пов'язане з роботами В.І. Громова. Видана в 1925 р. під редакцією і з передмовою Н.В. Криленко його робота В«Дізнання і попереднє наслідок (теорія і техніка розслідування злочинів) В»містила перші в радянській літературі рекомендації по плануванню розслідування та побудови умовиводів при роботі з доказами.
Підкреслюючи значення планування розслідування як істотного елементу наукової організації праці слідчого, В.І. Громов писав, що якщо складання плану розслідування (він іменує його пам'яткою) В«не має особливого значення по дрібним і нескладних справах, то по справах з великими і неопрацьованими матеріалами дізнання це представляється безумовно необхідним, так як сподіватися на свою пам'ять без записів по таких справах вельми ризиковано В». [1]
Запропонована ним форма письмового плану розслідування містила, крім вказівки порядкового номера, такі графи: В«Які дії передбаченопередбачено або призначені В»,В« На який день В»,В« Відмітки про виконання В». Крім того, В.Г. Громов рекомендував слідчому вести календарний місячний щоденник, який відображає послідовність і зміст його роботи за всіма справах, що перебувають у нього у провадженні. [2]
Описуючи логічну сторону процесу розслідування, В.І. Громов вказував, що слідчий користується індуктивним і дедуктивним методами суджень. На його думку, індуктивний висновок приймається слідчим за безсумнівну істину. Дедуктивний висновок дозволяє висунути припущення, В«висловлюючи загальне більш-менш ймовірне судження, яке при подальшому дослідженні, повинно підтвердитися на обстежуваному факті В». [3]
Оцінюючи вельми невисоко роль вірогідних умовиводів в доведенні, ставлячи їх на одну дошку з припущеннями, В.І. Громов писав: В«Будувати висновок або вживати ті чи інші заходи при розслідуванні, виходячи з імовірних припущень і здогадів, можливо лише в тих випадках, коли немає можливості побудувати висновки з точно встановлених фактів і коли для цих припущень є які-небудь непрямі реальні дані ... Але у всіх цих випадках, перевіряючи виникло припущення, особливо спрямоване до викриттю якогось тільки передбачуваного, В«можливогоВ» винуватця, слідчий не повинен відходити і закривати очі на факти і моменти, які вже точно встановлені дізнанням чи наслідком і які не повинні заперечуватися новими фактами і їм суперечити В». [4]
За змістом міркувань В.І. Громова можна зробити висновок, що він вважав що згадуються їм гіпотези логічною основою планування розслідування. [5]
Термін В«версіяВ» був вперше використаний авторами підручника по криміналістиці 1935 Вони не розглядали логічну природу версії і обмежилися вказівками на те, що версії лежать в основі плану розслідування і висуваються на другому етапі розслідування - після проведення первинних слідчих дій, якщо з їх допомогою слідчий В«все ж не отримує певних вказівок про особистості та місцезнаходження злочинця В». [6]
На думку авторів підручника, перелік слідчих дій, необхідних для перевірки версій, і утворює собою план розслідування. [7]
Зрозуміло, всі ці положення ще не складали приватної криміналістичної теорії. Це була сума практичних рекомендацій, грунтуються на відомому узагальненні накопиченого на той час досвіду слідчої роботи. Ставилися вони не до всього судового дослідженню, а лише до його частини - слідчої діяльності.
Наступний крок на шляху розробки проблематики версій і планування розслідування був зроблений С.А. Голунскім. У підручнику по криміналістиці 1938 його перу належав уже спеціальний розділ, названий В«Планування розслідуванняВ», в якому він сформулював основні мети, умови і принципи планування розслідування і виклав вказівки про особливості планування при розслідуванні різних категорій кримінальних справ та на різних етапах розслідування.
На думку С.А. Голунского, основні цілі планування розслідування полягають у тому, щоб забезпечити правильну спрямованість, влучність, високу ефективність, повноту, всебічність і максимальну швидкість розслідування. Умовами правильного планування розслідування є правильне орієнтування в тій політичній обстановці, в якій було скоєно злочин, правильна оцінка значення самого злочину, знання того, що потрібно встановити у справі, які докази слід шукати, знання процесуальних форм, технічних і тактичних прийомів доказування, вміння користуватися версіями розслідування. [8]
Ні в одній зі згаданих робіт не міститься ні визначення версії, ні визначення планування розслідування. Перше визначення версії було запропоновано Б.М. Шавером в 1940 р. і виглядало таким чином: В«Під версією розуміється засноване на матеріалах справи припущення слідчого про характер розслідуваної злочину, мотивах, в силу яких воно вчинене, і осіб, які могли скоїти злочин В». [9]
Як і його попередники, Б.М. Шавер розглядав питання, що відносяться до підстав і змістом версії, в нерозривному зв'язку з рекомендаціями з планування розслідування і вважав розробку версій початком залишення плану розслідування.
Таке було стан розглянутої проблематики на першому і на початку другого етапу розвитку радянської криміналістичної науки.
Автор глави В«План слідства по конкретній справіВ» в В«Настільною книзі слідчогоВ» (1949) Т.М. Арзуманян по-своєму виклав принципи планування, до числа яких він відніс динамічність, гнучкість і реальність. Він визначив версію як засноване на фактах припущення слідчого, дослідження якого може забезпечити розкриття злочину і викриття злочинця. [10]
У 1952 р. П.І. Тарасов-Родіонов запропонував інший перелік принципів планування, включивши в нього індивідуальність планування, його своєчасність, динамічність і найсуворіше дотримання законності із забезпеченням об'єктивності, всебічності, швидкості, ініціативності та активності розслідування.
Розглядаючи версії як елемент планування розслідування, П.І. Тарасов-Родіонов класифікував їх на версії по суті злочинної події та характеру злочину; за способом і обставинам вчинення злочину; по особам, які вчинили злочин; по характером провини та з мотивів скоєння злочину. [11]
З середини 50-х рр.. інтерес радянських криміналістів до проблеми версією помітно посилився, але як і раніше ця проблема досліджувалася переважно у зв'язку і в рамках питань планування попереднього розслідування, хоча вже висувалися пропозиції про її самостійному вивченні.
У 1954-55 рр.. в літературі починають фігурувати терміни В«судова версіяВ» [12], В«Слідча версіяВ» [13]. Обгрунтовується думка, що версія є різновидом гіпотези, пропонуються нові визначення версії і класифікації її видів.
Актуальність теми дослідження полягає в тому, що Російська Федерація вступає в Європейське і світове співтовариство з усвідомленням необхідності посилення боротьби зі злочинністю. У цьому напрямку зроблено вже чимало: з урахуванням міжнародних стандартів модернізовано кримінальне, кримінально-процесуальне, кримінально-виконавче законодавство; на якісно іншому рівні вирішуються завдання міждержавної взаємодії з питань протидії та профілактики злочинності; глибокі перетворення торкнулися вітчизняної правоохоронної та судової системи.
Разом з тим, вченими і практиками не завжди адекватно оцінюється, здавалося б, очевидна закономірність: реалізація законодавчих, політичних, соц...
