Конституційно-правовий статус депутата Парламенту РК
План
Введення
1. Правової статус депутатів
2. Імперативний депутатський мандат
3. Придбання депутатського статусу
4. Форми депутатської діяльності
5. Головна задача депутатів
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Напередодні парламентських виборів актуальним є не тільки питання проведення виборчої кампанії до Парламенту Республіки Казахстан, але й питання правового статусу майбутніх обранців народу. Актуальність цього питання полягає в тому, що для розвитку демократії необхідна сильна і незалежна гілка законодавчої влади, члени якої повинні володіти реальними гарантіями своєї діяльності, що в першу чергу визначається їх правовим статусом. Слово В«статусВ» латинського походження і в перекладі означає В«положення, стан В». [1] В юридичній науці поняттяВ« статус В»досліджується головним чином в окремих своїх проявах, пов'язаних насамперед із різними його носіями. Наприклад, конституційний статус особистості, правовий статус громадянина, конституційний статус Президента, статус громадського об'єднання, статус судді і т.д.
В той же час в вітчизняній науковій літературі останніх років в основному докладно розглядаються питання правового статусу Президента, суддів, прокурорів, а по питання правового статусу депутатів Парламенту аналогічних наукових розробок майже немає, [2] що також робить справжній питання актуальним.
1. Правовий статус депутатів
Сьогодні правовий статус депутатів Парламенту Республіки Казахстан регламентується Конституцією Республіки Казахстан, Конституційним законом від 16 жовтня 1995 року № 2529 В«Про Парламенті Республіки Казахстан і статус його депутатів В»(зі змінами та доповненнями) та низкою інших нормативних правових актів. При цьому слід мати на увазі, що в Конституції закладені базові вихідні початку визначення правового і соціального становища депутата. Закріплюючи основи статусу депутата, Конституція відображає найбільш важливі елементи цього інституту, такі як загальнонаціональний характер депутатського мандата, терміни повноважень, права і обов'язки, а також гарантії депутатської діяльності.
В той же час конституційні положення про статус депутата більш повний розвиток знаходять в Конституційному законі про Парламенті і статус його депутатів. У ньому, Зокрема, отримали свій розвиток питання діяльності депутата в Парламенті, в його палатах, інших органах, взаємини депутатів з іншими посадовими особами і виборцями. При цьому процесуальні питання депутатської діяльності і правила депутатської етики знайшли своє детальне розкриття в регламентах Парламенту і його палат.
Аналіз вищеназваних нормативних правових актів дозволяє зробити висновок, що вони надають членам Парламенту особливу право-і дієздатність, щоб парламентарій міг брати участь у законотворчості та здійсненні інших функцій законодавчого органу. [3] Тим часом статус депутата охоплює не тільки діяльність обранця народу в Парламенті, масліхатів, але і його положення в суспільстві в цілому. Наприклад, багато питання роботи депутата у депутатській групі, в партійній фракції, на депутатському посту, а також взаємовідносини з громадськими об'єднаннями не врегульовані нормами права. У зв'язку з цим депутат керується звичаями, традиціями, сформованою практикою та правилами громадських об'єднань, що містяться в їх статутах і положеннях.
Все це дозволяє укласти, що в широкому сенсі під статусом депутата слід розуміти обумовлене соціально-політичної сутністю суспільства фактичне положення депутата, регламентований правовими та іншими соціальними нормами і забезпечуване відповідними гарантіями. У вузькому сенсі статус депутата складається з упорядкованої сукупності елементів, всебічно характеризують сутність і зміст правового становища депутата, а саме з їх прав, обов'язків і відповідальності.
Говорячи про статус депутатів Парламенту Республіки Казахстан слід пам'ятати, що термін В«депутат Парламенту В»є узагальнюючим, тоді як в реалії мова йде про статус депутатів Мажилісу і про статус депутатів Сенату. Безумовно, статуси депутатів обох палат багато в чому схожі, але між ними є й відмінності, які визначаються вже тим, що депутати Мажилісу обираються населенням на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні, а депутати Сенату - виборщики, тобто на основі непрямого виборчого права при таємному голосуванні. Депутати Мажилісу обираються на п'ять років, а депутати Сенату - на шість. Депутатом Сенату може бути громадянин Республіки Казахстан, складається у громадянстві не менше п'яти років, який досяг тридцяти років, має вищу освіту і стаж роботи не менше п'яти років, постійно проживає на території відповідної області, міста республіканського значення або столиці республіки не менше трьох років. Депутатом Мажилісу може бути громадянин республіки, що досяг двадцяти п'яти років. Однак, незважаючи на зазначені відмінності, депутати Мажилісу і Сенату мають рівні повноваження, які дозволяють їм виступати від імені народу, тобто всієї сукупності громадян нашого держави, а не від групи виборців (вибірників), які їх обрали. Це обставина свідчить про наявність у депутатів казахстанського Парламенту так званого вільного мандата. У свою чергу слід зазначити, що депутати Верховної Ради Казахської РСР були наділені імперативним мандатом.
У світлі сказаного може виникнути запитання, навіщо акцентувати увагу на двох видах мандатів, коли нині чинна Конституція Республіки Казахстан в пункті 1 статті 52 прямо закріплює положення про те, що В«депутат Парламенту не пов'язаний небудь імперативним мандатом В».
2. Імперативний депутатський мандат
Проте останнім час окремі депутати Парламенту [4], а також деякі вчені-юристи у своїх виступах і наукових статтях пропонують відмовитися від вільного мандата і замінити його імперативним. На їхню думку, імперативний депутатський мандат є формою інституту прямої (безпосередньої) демократії, яка представляє громадянам великі можливості для формування дієздатного і авторитетного складу представницьких органів, а також підсилює позитивну відповідальність депутатів внаслідок того, що виборці можуть поставити питання про їх відкликання. [5] Кілька подробней проаналізуємо дану пропозицію, оскільки від виду мандата безпосередньо залежить зміст правового статусу депутата: можливість або неможливість діяти тільки у відповідності зі своїми переконаннями, нести або не нести відповідальність перед своїми виборцями.
Перш за все слід зазначити, що пропозиція про введення імперативного мандата не є новим. Воно бере свій початок з декрету ВЦВК від 21 листопада (4 грудня) 1917 року В«Про право відкликання делегатів В». [6] Ідея ж цього декрету була запозичена з документів Паризької комуни. Входили до складу Паризької комуни обранці народу В«повинні були строго дотримуватися mandat imperatif (точної інструкції) своїх виборців і могли бути змінені повсякчас В». [7]
В той же час заради справедливості слід зазначити, що принцип імперативного мандату йде ще з часів представницьких середньовічних установ, коли основні політичні права належали графствам, містах, комунальним спілкам. Тому депутати від названих суб'єктів відстоювали тільки їх інтереси. Як правило, такий представник отримував від його обрала спільності В«наказВ», інструкцію, якою він зобов'язаний був слідувати. У разі невиконання В«наказуВ» вищеназвані суб'єкти могли не тільки відкликати свого депутата, але і стягнути з нього заподіяну майновий збиток.
З плином часу, з появою загального виборчого права і збільшенням числа представників, принцип імперативності депутатського мандата показав свою неефективність, так як В«наказиВ» гальмували діяльність законодавчого органу, а іноді робили ...
