МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
Бєлгородський ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра державно-правових дисциплін
Дисципліна: Конституційне право зарубіжних країн
РЕФЕРАТ
по темі: В«Конституційно-правовий статус уряду В»
Підготував:
Студент 567 групи
факультету Юриспруденції
Огурцов А.А.
Білгород
2008 г
План
Вступна частина
1. Поняття та види уряду
2. Способи та порядок формування уряду
3. Структура уряду.
4. Компетенція уряду
5. Відповідальність уряду.
Заключна частина
Введення
У системі центральних державних органів зарубіжних країн важливе місце належить уряду як вищому виконавчо-розпорядчому органові. Порядок формування, склад уряду і його компетенція в значній мірі залежить від форми правління.
Однією з тенденцій розвитку сучасного конституційного права є посилення ролі виконавчої влади, що знаходить вираження в активній участі уряду у законотворчій діяльності, праві видавати акти, що мають силу закону, у володінні надзвичайними повноваженнями. Фактична роль уряду в державному механізмі ще більш значна, тому його голова в державах з парламентською формою правління виконує окремі функції глави держави, в тому числі тимчасово виконує обов'язки президента.
Актуальним є питання про відповідальність уряду, тому воно являє собою вищий управлінський орган, який повинен відповідати за проведений внутрішній та зовнішньополітичний курс.
Питання № 1. Поняття та види уряду. </p>
Закономірністю суспільно-політичного розвитку зарубіжних країн є концентрація найбільш важливих повноважень у вищих органів виконавчої влади. Це відбувається в результаті еволюції державності в умовах сучасної науково-технічної революції, яка супроводжується ускладненням соціальних процесів.
Органи виконавчої влади набувають чи не універсальне значення, здійснюючи не тільки виконавчі функції, але і багато в чому визначають зміст і характер законотворчого процесу.
Уряд - це вищий колегіальний орган виконавчої влади, який здійснює керівництво державним управлінням, до складу якого входять глави міністерств і центральних відомств. Найчастіше воно носить назву Ради Міністрів (Італія, Болгарія, Іспанія, Португалія, Польща) або Кабінету Міністрів (Японія, Ізраїль, Казахстан, Латвія). Зустрічаються й інші позначення: Державна рада (Норвегія, Фінляндія, Швеція, Китай); Федеральна рада (Швейцарія); Уряд (Колумбія, Угорщина, Румунія, Чехія, Росія); Федеральний уряд (ФРН, Австрія).
Поняття В«урядВ» відомо далеко не всім конституціям. Основні закони ряду держав не передбачають функціонування подібного органа і згадують лише про чолі держави і окремих міністрах (наприклад, конституція Нікарагуа 1987 р.). Більшість же конституцій регулюють діяльність зазначеного інституту, використовуючи при цьому різні найменування.
У деяких державах проводиться різниця між урядом, засідають під головуванням глави держави, і урядом, засідають під головуванням прем'єр-міністра. У Франції, Бельгії, а також ряді франкомовних країн Африки в першому випадку використовується термін В«рада міністрівВ», а в другому - В«рада кабінетуВ». В Скандинавських країнах зазвичай розрізняються державну раду, в якому головує глава держави, і рада міністрів, що засідає під головуванням прем'єр-міністра.
Статус і фактична роль уряду, порядок його формування та діяльності визначаються, перш за все, формою правління, а також особливостями політичного режиму та політичної практики, які склалися в даній країні.
Від інших державних органів уряд відрізняється, перш за все, предметом і сферою діяльності. Воно займається не прийняттям законів, як законодавчі органи, а організацією їх виконання, забезпеченням управління державним апаратом, економікою країни. І на відміну від органів законодавчої та судової влади уряд має свою територіальну систему підпорядкованих йому органів виконавчої влади, що дозволяє здійснювати управлінські функції та реалізовувати прийняті рішення.
Незважаючи на використання у конституційному праві різних країн неоднакових понять, термін В«УрядВ» є як би узагальнюючим. Конкретна його трактування багато в чому залежить від форми правління тієї чи іншої країни. У президентських республіках, а також у країнах, що поєднують риси абсолютної і дуалістичної монархії, уряд в основному розглядається як сукупність радників при главі держави, повноваження яких похідні від повноважень останнього. Уряд тут, таким чином, зазвичай не становить єдиного колегіального органу. Вельми показова в даному відношенні термінологія, застосовувана мексиканським конституційним правом, де уряд позначається терміном В«нараду Державних секретарівВ».
Конституції зазначених держав зазвичай закріплюють статус президента (монарха) в якості і глави держави, і глави уряду. Він відіграє вирішальну роль у визначенні програми урядової діяльності, у прийнятті важливих рішень. Кожен з міністрів уряду вважається, як правило, лише індивідуально уповноваженим здійснювати політику глави держави в довіреній йому сфері. У тих країнах, які функціонують переважно за президентським зразком, але де існує пост прем'єр-міністра, останній вважається помічником президента і наділяється такими повноваженнями, які останній побажає йому надати. Головне завдання прем'єр-міністра зводиться в основному до здійснення допоміжних, общекоордінаціонних функцій.
З точки зору партійного складу уряду можна підрозділити на партійні і безпартійні. Останні, зокрема, характерні для монархічних держав Арабського Сходу, де взагалі відсутні політичні партії (Оман, ОАЕ, Саудівська Аравія). Безпартійні уряду часто формувалися в умовах військових режимів країн В«третього світуВ».
Партійні уряди бувають як однопартійними, так і коаліційними. Перші можуть формуватися в країнах з парламентарними та змішаними формами правління, де будь-яка партія має більшість місць у парламенті (Великобританія, Канада), а також у президентських республіках, де міністрами найчастіше стають представники партії, перемогла на президентських виборах. Коаліційні уряди найчастіше створюються в країнах з парламентарними і змішаними формами правління, в яких жодна партія не має підтримкою парламентської більшості (Італія, Бельгія, Нідерланди, Данія).
В Залежно від підтримки уряду з боку різних парламентських фракцій виділяються уряди більшості та уряду меншості. Останні зазвичай формуються в ситуації, коли освіта правлячої коаліції, яка б охоплювала партії, в сукупності спираються на підтримку парламентської більшості, не представляється можливим. Уряд меншини перебуває при владі, як правило, завдяки підтримці інших партій, безпосередньо не входять в уряд. Формування подібних урядів характерно, зокрема, для скандинавських монархій (Норвегія, Данія, Швеція). Останнім часом така практика набула поширення і в Індії (внаслідок втрати колись домінуючих позицій на внутрішньополітичній арені партією Індійський національний конгрес). [1]
Питання № 2. Способи та порядок формування уряду.
Способи формування уряду залежать в першу чергу від форми правління і від участі парламенту в цій процедурі. Існує кілька механізмів формування уряду, в основі відмінностей яких лежить співвідношення обсягу повноважень глави держави і парламенту. Узагальнюючи, можна уявити аналізований процес у наступному вигляді:
- глава держави пропонує кандидатури голови і членів уряду - парламент призначає (Польща);
- глава держави пропонує кандидатури - парламент схвалює-глава держави призначає (ФРН, Іспанія);
- глава держави призначає главу і членів уряду - парламент схвалює (Греція, Італія);
...
