План
Введення
Компетенція Європейського Союзу
Загальні положення про розмежування компетенції ЄС та її принципи
Економічний і валютний союз
Спільна зовнішня політика і політика безпеки
Співробітництво в області внутрішніх справ і правосуддя
Висновок
Список літератури
Введення
Під впливом інтеграційних тенденцій все більше країн планети в добровільному порядку погоджуються на обмеження власного суверенітету, передачу суверенних прав в компетенцію наднаціональних утворень міжнародного характеру. В даному процесі федералізації міждержавних відносин найбагатший досвід має Європейський Союз (далі - ЄС). Європейський Союз спочатку був заснований на верховенстві закону і демократії [1]. Тому його особливість полягає в тому, що союз не є новою державою замість існуючих, його не можна порівняти і з іншими міжнародними організаціями. Тобто, історичне розмаїття країн, регіонів і культур має бути збережено. Ця мета чітко зафіксована в положеннях договору В«Про Європейському Союзі В».
Закріплення компетенції ЄС здійснюється в установчих договорах шляхом ієрархічності встановлення цілей, завдань і сфер діяльності кожного інтеграційного об'єднання [2]. Крім цього використовується правова підстава, яке є процедурним вимогою для прийняття актів ЄС, що визначає їх правову форму (регламент, директива, рішення тощо) і законодавчу процедуру прийняття (горизонтальне розподіл компетенції між інститутами ЄС).
Компетенція Європейського Союзу
Компетенція ЄС відповідно до Ніццького договору поширюється на наступні напрямки політики: торгова, сільськогосподарська, міграційна, транспортна, конкурентна, податкова, економічна, валютна, митна, промислова, соціальна, культурна політика, політика в галузі зайнятості та охорони здоров'я, економічного і соціального згуртування, захисту прав споживачів, розвитку транс'європейських транспортних і енергетичних мереж, досліджень і технологічного розвитку, навколишнього середовища, співробітництво в метою сприяння розвитку, економічного, фінансового та технічного сприяння з третіми країнами, а також на спільну зовнішню політику та політику безпеки та співробітництво в галузі внутрішніх справ і правосуддя.
При аналізі політики Європейського Союзу можна виділити три основоположні напрямки (В«три опориВ»):
- Економічний і валютний союз (ЕВС);
- Спільна зовнішня політика і політика безпеки ЄС (Спільна), в якій все більший вага отримує військова складова - Європейська політика безпеки і оборони (ЄПБО);
- співробітництво держав-членів у галузі внутрішніх справ і правосуддя.
Загальні положення про розмежування компетенції ЄС та її
принципи
Від того, на якому рівні - наднаціональному або національному - приймається нормативно-правовий акт, залежить не тільки процедура його прийняття, але і юридична сила, його вид, а це, відповідно, призводить до різних правових наслідків для регульованих ним суспільних відносин. Більше того, оскільки з моменту підписання Маастрихтського договору і відповідно створення Європейського Союзу він не тільки є економічним об'єднанням держав, від системи розмежування компетенції між ЄС та державами-членами залежить також здійснення зовнішньої політики, включаючи оборонну політику і відправлення правосуддя у кримінально-правовій сфері [3].
Принцип передачі компетенції, будучи одним із принципів розмежування компетенції між ЄС і державами-членами, визначає, по-перше, що держави-члени добровільно передали частину своєї компетенції Європейського Союзу; по-друге, саме передана державами-членами компетенція становить компетенцію ЄС [4].
Получивший закріплення в Маастрихтському договорі принцип субсидіарності є принципом розмежування компетенції між ЄС та державами-членами. Застосовуваний за межами виключної компетенції ЄС, він покликаний здійснювати розмежування компетенції між національним та наднаціональним рівнями в рамках спільної (Змішаної) компетенції. Тим самим принцип субсидіарності сприяє тонкої налаштуванні механізму розмежування компетенції між ЄС та державами-членами: з одного боку, обмежуючи інститути ЄС від надмірного втручання на національний рівень, з іншого боку [5].
Принцип пропорційності впливає на розмежування компетенції між ЄС та державами-членами шляхом визначення ступеня втручання з боку ЄС в регулювання того чи іншого суспільного ставлення [6]. Його роль полягає в обмеженні від непропорційного втручання публічних утворень з метою врегулювання тих чи інших суспільних відносин для досягнення завдань такого регулювання.
Поступового розширенню виключної компетенції Європейського співтовариства сприяло: по-перше, розширювальне тлумачення Судом ЄС правових підстав, по-друге, створення Судом ЄС концепції зовнішнього супроводу або паралелізму, відповідно до якої передача ЄС компетенції щодо прийняття правових актів у тій чи іншій сфері означає також передачу у цій сфері компетенції в галузі зовнішніх зносин; по-третє, компетенція щодо зближення законодавств у відповідності зі статтями 94 і 95 Договору про заснування Європейського співтовариства; по-четверте, компетенція щодо вжиття заходів для досягнення цілей Співтовариства в рамках функціонування Спільного ринку відповідно до статті 308 Договору про заснування Європейського співтовариства.
Співробітництво держав - членів ЄС у сфері зовнішньої політики та політики в області безпеки і співробітництва поліції та судів у кримінально-правовій сфері у чому зберігає риси міжнародного співробітництва. Однак у ньому все в Більшою мірою знаходить прояв наднаціональний відбиток, який відбивається, зокрема, в тому, що формально за ЄС шляхом проголошення цілей і завдань закріплена майже універсальна компетенція, яка з практичної точки зору залишається у володінні держав-членів.
У рамках чотирьох свобод (свободи пересування товарів, свободи пересування осіб, свободи надання послуг, свободи пересування капіталу та здійснення платежів) держави-члени і ЄС мають спільну (змішаної) компетенції, за винятком Митного союзу, в якому виключна компетенція належить ЄС.
Компетенція ЄС з питань регулювання конкуренції в галузі внутрішнього ринку носить винятковий характер. При цьому розподіл цієї компетенції здійснюється наднаціональними актами, причому як між інститутами ЄС, так і шляхом наділення національних органів, що відають питаннями конкуренції, і національних судів повноваженнями щодо контролю, розслідування та накладання штрафів у разі недотримання учасниками ринку положень про конкуренцію, закріплених у праві ЄС.
Держави-члени і ЄС мають спільну (змішаною) компетенцією в галузі охорони навколишнього середовища. Договір про заснування Європейського співтовариства закріплює як компетенцію ЄС, так і компетенцію держав-членів у цій сфері. Однак навіть у тому випадку, якщо компетенція по тому чи іншому питанню в рамках охорони навколишнього середовища належить ЄС, держави-члени мають право встановлювати більш високі екологічні стандарти, ніж прийняті на наднаціональному рівні.
Розвиток права навколишнього середовища ЄС відбувалося поетапно, що пов'язано, насамперед, з первісної економічною спрямованістю інтеграції в рамках Європейського економічного співтовариства. Основою закріплення компетенції ЄС є мета, зафіксована в ст. 2 Договору про заснування Європейського співтовариства: В«Спільнота покликане сприяти ... високому рівню захисту та покращенню якості навколишнього середовища, підвищенню життєвого рівня і якості життя ... В», і сфера діяльності, зазначена в п. l ст. 3 цього ж договору: Європейське співтовариство здійснює В«політику в галузі охорони навколишнього середовищаВ». В якості правового підстави в праві навколишнього середовища ЄС використовується ст. 175 Договору про заснування Європейського спі...
