Зміст
1. Формування професійної адвокатури в ХІV-ХVІ ст. Судовий захист по Литовським статутам
2. Становеніе адвокатської професії в ХVІІ-ХVІІI в. Регулювання діяльності адвокатів в проекті кодексу В«Права, по якими судиться малоросійський народ В»
3. Судова реформа 1864 р. - початок формування присяжного адвокатури за В«Судовим статутамВ». Рада присяжних повірених. Права, обов'язки та відповідальність присяжного повіреного
4. Помічник присяжного повіреного. Правові підстави його професійної діяльності
5. Приватний повірений. Особливості його правового статусу
6. Видатні адвокати та їх захисні мови
Список використаних джерел
1. Формування професійної адвокатури в ХІV - ХVІ ст. Судова захист по Литовським статутам
Історичний шлях виникнення та розвитку української адвокатури доцільно простежити з того часу, коли вона була організаційно оформлена й законодавчо закріплена як особливий правовий інститут. Правда, і до цього в Україні існувало так зване судове представництво.
В Зокрема, ще за часів Київської Русі (IX-XIII ст.) роль захисників у судах виконували рідні та приятелі сторін, послухи (свідки порядного життя звинуваченого). У цей період, коли українське судочинство характеризувалося суцільним пануванням звичаєвого права та повною його перевагою над писаним законом, права захисника у судах мала характер громадського, товариського, а не професійного заняття. Його роль полягала виключно в моральній підтримці своєї сторони.
Професійна ж адвокатури в Україні сформувалася в період польсько-литовських пір (XIV-XVI ст.). Як відомо, землі України в останній чверті XIV ст. були підлеглі Великому князівству Литовському, а після укладення в 1569 р. Люблінської унії між Польщею та Литвою та освіта внаслідок цього Речі Посполитої, вони були приєднані до Польщі. Хоча це мало серйозні негативні суспільно-політичні наслідки для України, але й справило певний позитивний вплив, зокрема, на формування основ правової системи України. Особливу роль у цьому плані відіграли Литовські статути і магдебурзьке право.
Введення на Україну прогресивного права зумовило витіснення звичаєвого права законом спочатку в містах, де впроваджувалося магдебурзьке (Німецьке) право (XIV-XV ст.), А дещо пізніше - і в загальнодержавних судах (XV ст.). Вперше професійна адвокатури з'являється в міських судах, а згодом - у загальних публічних. Назва В«адвокатВ» у значенні захисника прав сторони вперше вживається в В«Правах, за якими судиться малоросійський народ В»- пам'ятці козацького права 1743 р., тобто в період гетьманщини в Україні. До тих пір ж перший Литовський статут 1529 вживає термін В«прокураторВ». Правда, вживаються слова В«адвокатВ», але вони стосуються адміністративних членів уряду.
Під часів суцільного панування звичаєвого права, коли, як уже зазначалося, права захисника носила громадський або товариський характер, захисником міг бути кожен життєво досвідчений чоловік, обізнаний з правовим звичаєм, який з громадських, товариських спонукань намагався захистити право звичаю. Однак по міру того, як право писане - закон витісняє право звичаєве, захисником вже може бути людина, яка добре обізнана з писаним правом - тобто професійний юрист. Отже, звідси можна вважати і час народження професійної адвокатури, хоча момент її організаційного оформлення ще був віддалений у часі.
Таким чином, коли в українських містах було впроваджено Магдебурзьке право, в міських судах вперше у XV ст. і з'являється захисник як професійний юрист. Однак в ці часи ще відсутні будь-які норми, які б встановлювали умови, на підставі яких певна особа могла б виступати в суді в ролі захисника. Захисником міг бути кожний повноправний житель міста.
Вже в XVI ст. в загальнодержавних судах, зокрема у великокняжих - господарських, а також у судах міських і земських, з'являється новий тип захисника, професійного юриста - В«прокуратора, або речникаВ». Так, Литовський статут, який діяв на українських землях аж до 1842 р. під всіх своїх трьох редакціях (1529, 1566 і 1588 рр..) встановлює умови, необхідні для виконання обов'язків прокуратора в судах.
В Зокрема, встановлювалося, що захисником міг бути кожен вільний чоловік (Навіть не шляхтич) за винятком духовних осіб та судового персоналу земських судів у своїх округах. Тобто остання категорія осіб могла виконувати обов'язки захисника, але в судах інших округів.
Литовський статут передбачає, що прокуратор у суді може виступати як представником сторони, так і її помічником. Прокуратор повинен був подати судді засвідчений письмовий документ на право представляти інтереси сторони. Якщо ж сторона присутня в суді, то вона лише усно підтверджувала це.
Важливо, що у Литовському Статуті вже передбачений спеціальний урядовий захисник для бідних людей, вдів і сиріт, які не могли себе захищати.
Окремі норми Статуту передбачали досить гострі санкції за порушення захисником основ етики. Так, прокуратор, який, виконуючи свої функції, з матеріалів справи впорався про певні факти, корисних для протилежної сторони, і намагався стати її прокуратором, позбавлявся права адвокатської практики. Санкції передбачалися за свідоме вчинення шкоди клієнтові.
Отже, на основі Литовського статуту в Україні вперше зроблена спроба впорядкувати справу судового захисту та чітко виділити адвокатську діяльність як певну професію.
Норми Литовського статуту та Магдебурзького права залишалися діючим правом і в період гетьманщини (1648 - кінець XVIII ст.). Однак ні Литовський статут як кодекс фактично шляхетського права, ні чуже магдебурзьке право не могло знайти в тогочасній Україні повного застосування.
2. Становлення адвокатської професії в ХVІІ - ХVІІ ст. Регулювання діяльності адвокатів в проекті кодексу В«Права, за якими судиться малоросійський народ В»
У першій половині XVIII ст. почалася кодифікація українського права, яка закінчилася в 1743 р. В результаті цього був вироблений проект кодексу українського права під назвою: В«Права, за якими судиться малоросійський народВ». Слід зауважити, що хоча цей законопроект і не був прийнятий царським урядом, однак застосовувався на практиці.
Глава VIII згаданої кодифікації присвячує п'ять (7-11) артикулів, що містять 21 пункт, що стосуються адвокатури. У цьому кодексі українського права вперше, як уже зазначалося, вживається термін В«адвокатВ» або В«повіренийВ».
Крім професійних адвокатів В«ПраваВ» до судового захисту в окремих випадках допускали непрофесійних захисників (батьків, опікунів, визначених судом, обраних за бажанням сторін).
До адвокатам пред'являлися великі вимоги. Нехристияни могли захищати тільки своїх одновірців, а духовні - лише духовних, церкви, монастирі. Адвокатської діяльністю не могли займатися судові службовці у своїх округах. Хоча робота адвоката оплачувалася, передбачалися випадки, коли адвокат повинен був здійснювати захист безплатно. Звільнялися від оплати вдови, сироти, малозабезпечені. Особливо наголошувалося на необхідності сумлінного виконання обов'язків адвоката з цих категорій справ.
Якщо адвокат піднімав свої обов'язки, які спричинили шкоду підзахисному, то на нього покладався обов'язок відшкодування її в подвійному розмірі. Крім того, суд у цьому випадку зобов'язаний був позбавити захисника права займатися адвокатською практикою, заарештувати його або піддати тілесним покаранням. У винятково важливих справах за умисне порушення адвокатом своїх обов'язків передбачалося навіть відрізання мови (Литовський статут, як уже зазначалося, узаконював за це смертну кару). За ненавмисні порушення, тобто недбале виконання адвокатом своїх обов'язків, який завдає клієнтові шкоди, В«ПраваВ» вимагають відшкодувати її в повному обсязі. Крім того, суд міг покарати цього захисника тюремним терміном на чотири тижні.
