ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ УКРАЇНИ
Метою господарського процесу є встановлення дійсних взаємовідносин сторін, винесення і виконання законного і обгрунтованого рішення з господарського спору. У зв'язку з цим господарське судочинство охоплює питання, пов'язані як з розглядом і дозволом господарських спорів, так і з виконанням судових актів і актів інших органів.
Виконання судових та інших актів є завершальною і суттєвою стадією господарського процесу. Подолання захист і відновлення порушених суб'єктивних прав юридичних осіб, індивідуальних підприємців та громадян можуть бути забезпечені в господарському судочинстві лише тоді, коли боржник добровільно виконує рішення господарського суду або буде примушений виконати його компетентними органами. Кожне рішення господарського суду має бути виконане у встановленому законодавством порядку, тобто реалізовано для досягнення мети, яку переслідували зацікавлена ​​організація або громадянин при зверненні до господарського суду. Інакше звернення до цього державному органу правосуддя позбавлялося б сенсу. Власне захист права є не що інше, як його реальне, в тому числі, коли це необхідно, примусове здійснення. Примусове виконання судових актів забезпечує їх стабільність, гарантує реалізацію прав, визнаних рішенням господарського суду, і виконання встановлених ним обов'язків.
Виконавче провадження в господарському процесі - це стадія господарського судочинства, в якій спеціально уповноважені державні органи виробляють контроль за добровільною реалізацією або здійснюють примусове здійснення підтверджених рішенням господарського суду прав та законних інтересів осіб, що беруть участь у справі.
Враховуючи важливість цієї стадії процесу, ГПК виділяє правові норми про виконавче провадження в окремий розділ (Розділ IV).
Норми названого розділу ГПК мають концептуальні відмінності від подібних норм у відповідних процесуальних кодексах країн СНД. В основі відмінностей знаходяться функціональні особливості виконавчого провадження. Наприклад, Арбітражний процесуальний кодекс РФ в розділі VII передбачає тільки деякі найбільш принципові моменти виконання судових актів. На інші виконавчі документи норми цього розділу (В«Провадження у справах, пов'язаним з виконанням судових актів арбітражних судів В») не поширюються. Суть полягає в тому, що безпосереднім виконанням судових актів та інших виконавчих документів арбітражний суд не займається.
Указом Президента Республіки Білорусь від 8 жовтня 1997 № 507 1 створена Служба судових виконавців господарських судів. Постановою Уряду від 30 січня 1998 р. затверджено Положення про Службу судових виконавців господарських судів в Республіці Білорусь. Зазначена служба входить до системи господарських судів Республіки Білорусь і є органом по виконанню судових та інших актів у господарських (Економічним) спорах.
Розділ IV ГПК має назву В«Виконавче провадженняВ», тобто охоплює виконання судових та інших актів. До їх числа, зокрема, віднесені:
1) судові акти господарських судів;
2) рішення третейських судів Республіки Білорусь по господарським (економічним) спорах;
3) рішення іноземних суден по господарським (економічним) спорах;
4) рішення міжнародних арбітражних (третейських) судів по господарським (економічним) спорах. Винятком при виконанні рішень третейських, в тому числі міжнародних арбітражних, і іноземних судів є випадки, коли в суперечці однієї стороною є громадянин, який не має статусу індивідуального підприємця. Такі рішення виконуються відповідно до ст. 461 ЦПК судовими виконавцями загальних судів;
5) оформлення в установленому порядку вимоги органів, які здійснюють контрольні функції (Органи Комітету державного контролю, Державного митного комітету, органи Фонду соціального захисту населення та ін), про стягнення грошових коштів з відміткою банку або іншої кредитно-фінансової установи про повному або частковому виконанні стягнення у зв'язку з відсутністю на рахунках боржника грошових коштів, достатніх для задоволення вимог стягувача, якщо законодавством не встановлено інший порядок виконання зазначених виконавчих документів;
6) інші документи, виконання яких у Згідно з законодавчими актами віднесено до компетенції господарських судів (ст. 228 ГПК).
примусовому виконанню не підлягають судові акти господарських судів, які не встановлюють обов'язку яких осіб (наприклад, про визнання права, про встановлення юридичних фактів). Якщо для реалізації таких прав і законних інтересів поза господарського суду необхідна діяльність компетентних державних органів, то ці дії здійснюються за заявою зацікавлених осіб з додатком копії судового акта в силу його обов'язковості для всіх державних та інших органів, посадових осіб і громадян на території Республіки Білорусь. Така діяльність не носить характеру примусу і не регулюється виконавчим провадженням. Відмова у вчиненні дій (або нездійснення їх взагалі) державними та іншими органами, їх посадовими особами, наприклад, за реєстрацію підтверджених господарським судом прав, може бути оскаржено в судовому порядку.
Судовими виконавцями господарських судів виконуються насамперед судові акти у вигляді рішень господарських судів про стягнення грошових сум, про присудження до виконання певної обов'язки, а також додаткове рішення, рішення разом з ухвалою про виправлення описок, явних арифметичних помилок і роз'яснення рішення та ін
Крім того, підлягають виконанню судові акти у вигляді визначень: про затвердження мирової угоди і про судовий наказі, про судові штрафи, про застосування арешту як міри забезпечення доказів, про застосування заходів по забезпеченню позову, про розподіл і стягнення судових витрат, про відстрочку, розстрочку виконання і зміну способу і порядку виконання та ін
Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач (особа, на користь якої проводиться виконання) та боржник (зобов'язана сторона). Стягувач має право вимагати примусового виконання (ст. 248 ГПК). Стягувач і боржник мають право бути присутніми при вчиненні судовим виконавцем виконавчих дій по виконанню судових актів, оскаржити дії судового виконавця, отримувати від нього довідки, пов'язані з виконанням, а також користуватися правами осіб, що у справі (Ст. 39 ГПК).
У ГПК передбачені заходи захисту прав інших осіб у виконавчому провадженні. Кожна особа, чиє право зачіпається виконанням, може пред'явити позов до стягувачеві і боржнику про звільнення майна від арешту. Позови про звільнення майна від арешту можуть пред'являтися як власниками, так і правомірними власниками майна, не належного боржнику. Якщо арешт майна проведений у зв'язку з конфіскацією майна, в якості відповідачів залучаються відповідні фінансовий, податковий орган і особа, щодо якої застосовано конфіскацію. Якщо аре-Стовал майно вже реалізоване, позов пред'являється також до осіб, у яких воно знаходиться (ст. 250 ГПК).
У виконавчому провадженні можуть брати участь також представники, експерти, фахівці, поняті, права і обов'язки яких визначаються главою 5 ГПК (ст. 251 ГПК).
Правове регулювання виконавчого виробництва в господарському процесі здійснюється також Інструкцією про веденні виконавчого провадження з господарських (економічних) спорів, затвердженої постановою Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь від 28 червня 2002 р. № 14.
У компетенцію господарського суду в виконавче провадження входить:
- забезпечення виконання рішень, ухвал, постанов, наказів господарських судів, а у випадках, передбачених законодавством, актів інших органів і посадових осіб, які є виконавчими документами;
- відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання;
- здійснення повороту виконання;
- дозвіл заяв сторін і уявлень судового виконавця або судового пристава з питань матеріального і (аб...
