Федеральне агентство з освіти
Державне освітня установа вищої професійної освіти
Контрольна робота
з Міжнародного приватному праву
тема: Імунітет держави, його види.
Розрахунки з використанням чеків.
План
1. Імунітет держави, його види.
2. Розрахунки з використанням чеків.
Література
1. Імунітет держави, його види
Імунітет держави грунтується на тому, що воно володіє суверенітетом, що всі держави дорівнюють. Коли двоє знаходяться в рівному становищі, один не може здійснювати суверенітет або владу над іншим. Це початок міжнародного права виражено в наступному вислові: рівний не має влади над рівним: par in parem non habet imperium.
Імунітет держави в приватноправовій сфері є наслідок, прояв, грань суверенітету: рівний не має влади взагалі, в т.ч. і юрисдикції: par in parem non habet jurisdictionem.
Імунітет держави від юрисдикції іноземної держави складається з декількох елементів: 1) судовий імунітет; 2) імунітет від застосування заходів за попередньою забезпеченню позову; 3) імунітет щодо примусового виконання судового рішення; 4) імунітет власності держави; 5) імунітет від застосування іноземного права.
Судовий імунітет - юрисдикційний імунітет у вузькому сенсі слова як непідсудність держави суду іноземної держави. Згідно з судовим імунітету ні один іноземний суд не вправі примусово здійснити свою юрисдикцію по відношенні до іншої держави, інакше кажучи, не вправі залучити іноземне держава в якості відповідача. У той же час, якщо держава звертається з позовом до іноземного суду для захисту своїх прав, то жоден іноземний суд не вправі відмовити йому в юрисдикції. Така відмова був би порушенням суверенних прав держави. Держава може виступити і відповідачем в іноземному суді, але за добровільної згоди [1].
Заходи по попередньому забезпечення позову. Згідно імунітету суд, який розглядає приватноправовий спір за участю іноземної держави, не вправі застосовувати будь-які заходи по попередньому забезпечення позову, оскільки ці заходи носять примусовий характер. Часто заходи по забезпеченню позову розглядаються і приймаються судом ще до порушення і слухання справи за участю держави. В якому випадку, якщо такі заходи стосуються держави та її власності (арешт державних рахунків в іноземних банках, опис майна, обмеження права держави користуватися своїм майном тощо), то з точки зору імунітету вони неприпустимі.
Заходи по примусовому виконанню іноземного судового рішення щодо держави та її власності не можуть бути прийняті будь-якими органами цього і іншого іноземного государства. Навіть якщо держава добровільно взяло участь в іноземному судовому процесі, рішення може бути виконане їм тільки добровільно. Імунітет включає право держави на незастосування до нього примусових заходів для виконання рішення.
Імунітет власності держави означає правовий режим недоторканності державної власності, що знаходиться на території іноземної держави. Він тісно пов'язаний з імунітетом держави. Зазначені вище елементи змісту імунітету держави, пов'язані з судовим розглядом спірного правовідносини за участю держави, прямо спрямовані на забезпечення недоторканності державної власності.
Імунітет про застосування іноземного права, який часто називають імунітетом угод з участю держави, так як він найчастіше виникає з приводу зобов'язань, випливають з угод. Оскільки держава в силу імунітету вільна від примусових заходів по здійсненню іноземних законів, адміністративних розпоряджень та іншого, то з цього випливає, що приватноправові відносини міжнародного характеру за участю держави, зокрема угоди, укладаються державою з іноземними фізичними та юридичними особами, повинні регулюватися правом цієї держави, якщо тільки самі сторони не домовляться про застосування іноземного права.
Зазначені вище окремі елементи імунітету взаємопов'язані і разом складають зміст імунітету держави в приватно сфері. Разом з тим імунітет держави - це його право, що випливає з суверенітету, але не обов'язок. Тому держава вправі відмовитися від імунітету, як в цілому, так і від будь-якого його елемента.
Виділяють три види імунітету:
Гј абсолютний імунітет;
Гј функціональний імунітет;
Гј обмежений імунітет.
Абсолютний імунітет означає право держави користуватися імунітетом у повному обсязі, усіма його елементами; він поширюється на будь-яку діяльність держави і будь-яку його власність. Спочатку імунітет склався і застосовувався як абсолютний, і єдине обмеження, можливо було тільки за умови прямо вираженої згоди держави.
За міру розширення функцій держави всередині країни і в міжнародних відносинах він стало все ширше виступати в якості суб'єкта приватноправової діяльності, і абсолютний імунітет ставав відчутним перешкодою в розвитку світогосподарських зв'язків, так як контрагенти держави, по суті, позбулися прав на судовий захист своїх майнових прав. У зв'язку з цим у доктрині і в судовій практиці з'являється ідея необхідності обмеження імунітету держави.
Абсолютний імунітет не тільки перешкоджає розвитку комерційних зв'язків з участю держави, але й часто нереалізуем практично. Держава на території іноземної держави може розраховувати тільки на такий обсяг імунітету, на який приймаюча держава готове відмовитися від своєї юрисдикції. Зрозуміло, що очікування і реальність можуть серйозно розходитися. Тому держави, які виходять з абсолютного імунітету, захищають додатково свої права або умовою взаємності, або можливістю застосування реторсий.
Функціональний імунітет - це вид імунітету, заснований на принциповому розмежуванні функцій держави на публічно-правову і приватноправову. Якщо держава діє як суверен, здійснює акт влади, тобто виступає як носій суверенної влади, то воно завжди користується імунітетом, у тому числі і в приватноправовий сфері. Якщо держава виступає в якості приватної особи, займається комерційною діяльністю, то тоді воно імунітетом не володіє. В Залежно від здійснюваних функцій держава може виступати або в як суверена, носія публічної влади, або в якості приватної особи.
Функціональний імунітет у тому вигляді, в якому він сформульований в судовій практиці, в міжнародно-правовій доктрині, а потім і в ряді національних законів, володіє цілим рядом істотних недоліків, які не дозволили йому стати загальновизнаною альтернативою абсолютного імунітету.
Перш все, не встановлені якісь об'єктивні критерії, за допомогою яких можна було б виразно чи хоча б з істотною часткою визначеності розмежувати діяльність держави як суверена або як приватної особи. Частіше всього називається характер операції або її мета.
Другий серйозний дефект функціонального імунітету: держава a priori підпорядковується юрисдикції іноземного суду. Навіть якщо суд визнає некомерційний характер діяльності держави і відповідно його імунітет, то юрисдикція іноземного суду вже відбулася, рішення, обов'язкове для держави, вже винесено, і тим самим порушений імунітет держави.
Ще один серйозний недолік функціонального імунітету, полягає в тому, що суверенітет держави - це іманентно властиве йому якість. Держава і суверенітет, невіддільні один від одного так само, як і неподільний державний суверенітет. Яку б діяльність не здійснювало держава, вона завжди виступає як носій державної влади. Беручи участь в приватноправових відносинах, держава не втрачає властиве йому якість владності і суверенності [2]. Функціональний імунітет виходить з того, що є якась сфера відносин, яку не вдалося об'єктивно відмежувати, в якій держава виступає як приватна особа і відповідно не володіє ні суверенітетом, ні імунітетом. Він знаходиться в явному протиріччі з принципами суверенності і незалежності держав, які є основоположним початком міжнародного права і які поки що ніхто не відміняв.
...
