Введення
Право людини на захист від тортур та іншого жорстокого, нелюдського, принижуючого гідність поводження закріплено в більшості міжнародних нормативних актах, зокрема захист передбачена ст. 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також Конвенцією проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність, поводженню або покаранню. Особлива зашита надається в період збройних конфліктів, що передбачено ст. 3 загальної для Женевських Конвенцій 1949 року. Дане право належить до невідчужуваних і не підлягає обмеженню згідно п.2 ст.15 Європейської Конвенції про захист прав людини. Однак аналіз міжнародної практики дозволяє виявити численні відступу державами від своїх зобов'язань, зокрема існує ряд проблем при притягненні до відповідальності за застосування тортур та іншого жорстокого і принижуючого гідність поводження до осіб перебувають у місцях позбавлення свободи.
Права біженців: історико-правовий аспект
На сьогоднішній день розвиток прав біженців є невід'ємною частиною світової правової дійсності. Проблема прав біженців з'явилася в початку XX століття і дотепер залишається невирішеною. Зараз у світі близько 15 млн. біженців, що є наслідком військових міждержавних конфліктів, внутрішньонаціональних проблем, систематичних порушень прав людини в деяких країнах і т. п. В даний час робота з удосконалення системи надання захисту біженцям продовжується і в рамках Європейських правотворчих організаціях, і в рамках діяльності уряду РФ, і на інших регіональних рівнях, що свідчить про актуальність даної проблеми для сучасного суспільства.
Витоки розвитку міжнародного права людини у справах біженців сходять до Ліги Націй. Такі події як Перша Світова війна, розпад Оттоманської імперій, Жовтнева соціалістична революція і розпад Російської імперії призвели до виникнення величезного числа біженців на території Європи. Щоб якимось чином організувати перебувають біженців, уряду - члени Ліги Націй - прийняли ряд угод: від 5 липня 1922 р., 31 травня 1924, 12 травня 1926, від 30 червня 1928 р., які стосувалися таких питань, як упорядкування системи посвідчень особи для російських і вірменських біженців; але, як видно, угоди ці були специфічними і носили тимчасовий характер, встановлюючи статус біженців тільки в рамках певних умов розвитку світової спільноти.
Після Другої світової війни розвитком прав біженців займалася ООН. 16 лютого 1946 Економічним і Соціальним Радою була прийнята резолюція. За аналогією з угодами, укладеними під егідою Ліги Націй, нове визначення було орієнтовано на конкретну категорію біженців і прив'язане до конкретним політичним подіям. Значним кроком вперед був Статут Міжнародної організації у справах біженців (1946), в якому обмовлялося створення тимчасового органу (Міжнародної організації у справах біженців) для контролю знад діями держав по відношенню до біженців. 28 липня 1951 Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція про статус біженців, в основу якої був покладений весь попередній досвід у розробці прав біженців. Істотним її відмінністю від угод, прийнятих в рамках роботи Ліги Націй і від Статуту МОБ, була її універсальність. Конвенція стала механізмом прирівнювання прав біженців до основних прав людини, вона стала основою міжнародного розвитку прав біженців. Однак в положеннях цього документа проглядається тенденція деякого обмеження прав біженців. Справа в тому, що держави, що прийняли цей документ, були європейськими та орієнтувалися тільки на цей регіон, а часові межі (статус біженця могли отримати тільки ті особи, доля яких відповідала умовам Конвенції в силу подій до 1 січня 1951 р.), встановлені в Конвенції не могли зробити її повною мірою універсальною. Тому, в силу виникнення нових ситуацій на міжнародній арені (холодна війна і процес деколонізації) і появи нової категорії біженців - політичних біженців - в грудні 1966 р. державами - членами ООН на додаток до Конвенції був прийнятий Протокол, що стосується статусу біженця, який набув чинності 31 січня 1967 Згідно з цим документом, будь-яка особа, потрапляє під визначення біженець, дане в Конвенції про статус біженців, отримує всі права і свободи, закріплені в ній, незалежно від вказаної дати - 1 січня 1951
Конвенція про статус біженців 1951 р. та Протокол до неї, що стосується статус біженців 1967 р. є універсальними документами з питань біженців. Вони заклали свого роду фундамент для міжнародно-правової роботи в відносно даної проблеми. Документи, прийняті на регіональному рівні, - декларації, угоди, конвенції - або розширюють і доповнюють, або обмежують положення Конвенції про статус біженців 1951 р. та Протоколу, що стосується статусу біженця від 1967 р.
Одним з перших документів регіонального рівня стала Конвенція 1969 р. по конкретним аспектам проблем біженців в Африці. У визначенні статусу біженця були додані нові умови з урахуванням ситуації, пануючої в африканському регіоні - зовнішня агресія, окупація і іноземне панування.
У 1984 р. була прийнята Картахенського декларація (Центрально-Американський регіон), яка так само розширює права біженців. Зокрема декларація внесла в область розвитку прав біженців декілька нових аспектів - визнання права біженця на возз'єднання з сім'єю одним з основних принципів поводження з біженцями; забезпечення на всіх рівнях в країнах Центральної Америки поширення будь-якої інформації, що стосується питань біженців, будь то міжнародні норми, національне законодавство або повсякденні ситуації.
Діяльність же європейських регіональних організацій - Ради Європи та Європейського союзу - орієнтована на вироблення усіляких обмежень статусу біженця. Про це свідчить концепція В«країни першого притулкуВ» (First asylum country), розроблена державами - членами ЄС в кінці 80-х рр.. Так само політику обмежувальних імміграційних заходів продовжує Дублінська конвенція і Шенгенська угода.
Ще один регіон, який вніс вклад в розвиток поняття біженець - Співдружність Незалежних Держав. У 90-і рр.. в силу безлічі міжнаціональних конфліктів проблема біженців буквально захльостує країни-учасниці СНД та вимагає негайного розгляду і вирішення. В результаті 24 вересня 1993 р. в рамках роботи СНД було прийнято Угоду про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям і однаковий правовий режим, передбачений для зазначених категорій (набула чинності 1 вересня 1994 р.). Положення документа явно спрямовані на розширення загальновизнаного конвенції 1951 р. поняття біженець і вносить нові правові аспекти в дану проблему.
Отже, Конвенція 1951 року та Протокол, що стосується статусу біженців, 1967 р., в даний час є єдиними універсальними документами міжнародного права біженців. Однак в сучасний час вони не можуть повною мірою регулювати всі можливі ситуації, що виникають у зв'язку з проблемою прав біженців, оскільки спочатку положення цих документів були прив'язані до певним часовим і географічним умовам. І, не дивлячись на те, що робота у справах біженців на регіональних рівнях триває і йде з урахуванням національних особливостей, відсутність міжнародної бази з прав біженців, відповідає умовам розвитку сучасного суспільства, веде до гальмування розвитку прав біженців.
Захист цивільного населення під час збройних
конфліктів: договірні і звичайні норми
Все в більшій мірі цивільне населення стає жертвою військових конфліктів, навіть незважаючи на той факт, що міжнародне гуманітарне право визначає, що атаки повинні бути спрямовані на комбатантів і військові об'єкти і суворо забороняє вчиняти напади на цивільних осіб. Тим не менше, навіть якщо б норми міжнародного гуманітарного права ідеально дотримувалися, цивільні особи ставали б жертвами збройних конфліктів, оскільки атаки і військові операції, спрямовані на військові об'єкти, не будуть з...
