ЗМІСТ
ВСТУП
ГЛАВА 1. ПОНЯТТЯ І СУБ'ЄКТИ ЗАКОНОДАВЧОГО ПРОЦЕСУ, ЙОГО ЗНАЧЕННЯ
ГЛАВА 2. СТАДІЇ ЗАКОНОДАВЧОГО ПРОЦЕСУ
2.1. Внесення законопроекту до законодавчого органу
2.2 Обговорення та доопрацювання законопроекту у законодавчому органі
2.3. Прийняття законів
2.4. Президентське вето. Суть права вето
2.5. Опублікування закону і вступ його в силу
ГЛАВА 3. КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
ВИСНОВОК
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК
ВСТУП
Політичні і економічні реформи, що проводяться в Росії, вимагають інтенсивного законотворчості, Велика відповідальність покладається на процес створення закону, вироблення початкової концепції майбутнього акта, складання та обговорення проекту, врахування думок та інтересів різних соціальних груп, співвідношення з іншими нормативними актами, здатність майбутнього закону "Вписатися" в уже існуючу правову систему, здатність адаптуватися до нового закону, економічні основи його існування і реального застосування.
"Право створюється державою, яка разом з тим, має бути їм пов'язано "1. Процес створення правових норм починається з виникнення об'єктивних суспільних закономірностей, що вимагають правового регулювання, проходить через інститути суспільства і держави, реалізується законодавчою, виконавчою і судовою владою у властивих їм формах. Але процес створення правових норм не може бути довільним, суб'єктивним, він базується на прийнятих і закріплених, конституційно і нормативно, правилах, які держава зобов'язана дотримуватися. Воно пов'язане власної правової системою, і ця залежність закріплена в Основному законі держави. Відступаючи від принципу законності або створюючи закони, нездатні прижитися в суспільстві, що суперечать один одному і суспільній системі в цілому, державна влада послаблює свій авторитет, знижує ступінь суспільної довіри.
Курс на прискорення реформ змушує законодавця прагнути до швидкого охоплення правових норм, регулювання нових суспільних відносин. Це позначається на якості закону, його системності, стабільності правової системи, рівні правової захищеності громадян.
Одним з важливих умов удосконалення законодавства є оволодіння системою певних вимог, що пред'являються до процесу створення законів і підзаконних актів. Ці вимоги, вироблені протягом століть різними державами, концентровано формулюються в галузі знання, іменованої законодавчої технікою.
Проблеми, порушені в даній роботі, недостатньо розроблені в юридичній літературі, інтерес посилився на початку 90-х, у той час з'явилися публікації в журналах, стали проводитися "круглі столи" [1] з залученням багатьох відомих правознавців. На початку ХХI століття продовжилася полеміка по предмету дослідження, були опубліковані і монографії, присвячені різним сторонам законотворчого процесу. Розробниками даної теми є як відомі вчені-правознавці, так і починаючі автори. Свій внесок у дослідження внесли Алексєєв С.С., Баранов В.М., Бабин А.Н., Вітрук Н.В., Матузов Н.І., Піголкін А.С., Сенякін І.М., Шеремет В.К., Бошно С. В., Сильченко Н.В., Кудрявцев В.Н., Нашіца А., Ковачев Д. А Крівовенко Л.Т. Степанова Туманов В.А. Т.Я. Хабрієва Шувалов І.І. Лопатин В.Н. Студенікіна М.С. Тихомиров Ю.А., Туманов В.А. та інші.
За теми даної роботи було вивчено та узагальнено теоретичний матеріал, проаналізовано результати досліджень та практичних розробок з різних напрямах, пов'язаних даної проблеми. В основу дослідження покладено результати праць провідних вчених.
Аналізуючи, систематизуючи і узагальнюючи основні положення, викладені в роботах вищевказаних авторів, слід зазначити зросле увагу вчених за останній період часу до вивчення законотворчого процесу. Разом з тим, стан і ступінь розробленості питань законодавчої техніки знаходять недостатнє відображення у сучасній науковій літературі. Це обумовлює необхідність проведення досліджень по аспектам законотворчого процесу.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є вивчення та удосконалення теоретичних, методичних основ і практики розробки та прийняття федеральних законів, Кримінального кодексу Російської Федерації.
ГЛАВА 1. Поняття і суб'єкти законодавчого процесу, його значення
Законотворчість є однією з форм правотворчої діяльності держави, здійснюваної спеціально уповноваженими органами і посадовими особами.
У юридичній літературі можна зустріти поняття В«процес законотворчостіВ», яке не тотожне поняттю В«законодавчий процесВ», оскільки не зводиться до регламентам і процедурними правилами, а являє собою пізнавальний процес зі своїми труднощами у виборі об'єкта і методів законодавчого регулювання. [2] Законодавчий процес є однією зі складових законотворчості, відображаючи процесуальну сторону цього явища.
З формальної точки зору законодавчий процес являє собою складну систему організаційних дій (процедур), результатом яких є створення закону.
Сукупність процедур складають стадії законодавчого процесу, тобто відносно закінчені етапи, зміст кожного з яких регламентовано таким чином, що тільки виконання всіх його складових дає можливість перейти до наступного етапу [3].
Існують різні думки щодо кількості стадій законодавчого процесу та відповідно об'єднання тих чи інших процедур. В одних роботах, присвячених даного питання, виділяються, наприклад, тільки дві з них: підготовка законопроекту та офіційне зведення волі народу до закону [4]. Деякі дослідники розрізняють три стадії: підготовка проекту нормативного акту (попередня стадія), обговорення і прийняття нормативного акта (Основна стадія) і введення в дію нормативного акта (вирішальна стадія) [5]. У інших юристів зустрічається шість стадій [6]: прогнозування і планування; внесення пропозицій про розробку законопроекту; розробка концепції та підготовка законопроекту; спеціальне та громадське обговорення проекту; розгляд і прийняття; опублікування закону та набрання ним чинності.
Однак, як правило, в роботах концептуального характеру, присвячених даному питанню, виділяються чотири основні стадії законодавчого процесу:
1) внесення законопроекту чи законодавчої пропозиції (законодавча ініціатива);
2) розгляд законопроекту в палатах, комітетах (комісіях) парламенту (Обговорення законопроекту);
3) прийняття закону;
4) опублікування закону.
Процедури законодавчого процесу, що становлять зміст його етапів, в більшості країн регламентуються нормами конституцій, інших законів та регламентами.
Законодавчий процес в різних країнах має ряд особливостей, але незважаючи на існуючі відмінності, можна виділити наступні загальні ознаки законодавчого процесу:
1) складається з декількох етапів (стадій), послідовність і обов'язковість яких встановлені, як правило, законами та іншими прийнятими відповідно до ними нормативними актами;
2) здійснюється спеціальними суб'єктами;
3) результатом є створення акту вищої юридичної сили - закону.
До суб'єктам законодавчого процесу відносяться його учасники; дії яких спрямовані на створення закону. У їх число можуть входити державні органи, посадові особи, громадяни, різні громадські політичні сили: політичні партії, громадські організації і т.д.
Необхідно розрізняти поняття В«суб'єкт законотворчостіВ» і В«суб'єкт законодавчого процесу В». Перше носить більш широкий, загальносоціальний характер; суб'єкт законодавчого процесу завжди бере участь у законотворчості. В той же час органи, організації, особи, які займаються, наприклад, виявленням потреб в прийнятті закону (одній із стадій законотворчості), не завжди можуть бути самі учасниками правовідносин, що складають законодавчий процес [7].
Участь в законодавчому процесі його суб'єктів засноване на їх права або обов'язках.
Відпо...