Реферат Європейський суд з прав людини. Порядок звернення, структура і юрисдикція

Введення

Європейське право як упорядкована система правових норм - результат багатовікового розвитку національних правових систем Європи, що сформувалися в процесі правотворчості національних і європейських представницьких, виконавчих і судових органів влади. У даній роботі розглядається один з центральних інститутів Європейського права, консолідуючий у своїй діяльності формальні структури європейських держав. Найбільш поширеним є розуміння Європейського права - як права Європейського Союзу (ЄС) (до 1992 р. права Європейського Співтовариства або комунітарного права), що розвивається у зв'язку з інтеграцією економіки і політики європейського континенту в середині ХХ ст. Термін "комунітарне право" має французьке походження (Communaute - "спільнота"). Комунітарне право - це квінтесенція правових норм країн Західної Європи в тому сенсі слова, що загальні для всіх держав Європейського Союзу правові норми могли бути сформульовані лише на зрілому етапі розвитку національних правових систем на основі глибоких порівняльно-правових досліджень галузей і інститутів права окремих держав, а також конвергенції різних (а часто прямо протилежних) моделей вирішення проблем

Інститути ЄС: Європейський Парламент, Рада Міністрів, Європейська Рада, Європейський Суд з прав людини, Рахункова палата, а також деякі інші органи. Всі країни-члени ЄС представлені главами урядів в його керівному органі - Європейському Раді. В рамках цього органу, який збирається не рідше 2 разів на рік, приймаються найбільш важливі рішення. Існує кілька точок зору на правову пріродуЕС

1) ЄС класична міждержавна (міжнародна) організація, хоча й володіє певними особливостями. Рада Міністрів ЄС основний орган, наділений правотворчої компетенцією, і його інфраструктурне підрозділ в особі Комітету постійних представників типовий представницький орган, як в традиційних міжнародних організаціях. Риси міжнародної організації помітні в наявності загальних інститутів, не іменованих державними.

2) ЄС наднаціональна організація, оскільки його завдання полягає в уніфікації територій, населення і економік держав-членів. З цією метою він наділяється повноваженнями, аналогічними державним, і використовує їх на території держав-членів і у відношенні їх громадян. В певній мірі це впливає на структуру міжнародного співтовариства і веде до перегляду традиційних поглядів на суверенітет. Серед об'єднань держав можуть утворюватися нові політичні структури, які вийшли з зони традицій.

3) До ЄС незастосовні критерії, що відносяться до міжнародних (міждержавних) організаціям, так як він володіє абсолютно інший правовою природою, є новим видом міжнародних організацій. Термін "наднациональность" з'явився як концентроване вираження федералістських устремлінь "батьків" західноєвропейської інтеграції Ж. Моне і Р. Шумана. В офіційних документах він використовувався з часу розробки Договору про заснування ЄСВС 1951 р., хоча в тексті Договору не міститься визначення поняття "Наднациональность". Згадується він і в Договорі про створення Європейського оборонного співтовариства 1952 Поширена думка, що головним критерієм при кваліфікації міжнародної організації в якості наднаціональної служить передача їй державами-членами суверенітету в певній галузі. Термін "наднациональность" рідко використовується: діяльність ЄС, хоча і приймає все більш інституційний характер, все ж часто здійснюється шляхом міждержавного співробітництва.

Глава I . Рада Європи та його організація

Рада Європи багато називають хранителем європейської спадщини в області прав людини. Гарантує ж дотримання їх насамперед така організація, як Європейський Суд з прав людини. Історія виникнення Європейського суду з прав людини нерозривно пов'язана з історією самого Ради Європи, який був заснований в 1949 році як європейська організація міжурядового та парламентського співробітництва. Його мета - досягнення більшого єднання між її членами для збереження та здійснення ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, і сприяння їх економічному та соціальному прогресу (ст. 1 Статуту). В даний час його членами є тридцять чотири держави. Заявки на вступ подали ще сім держав: країни Центральної та Східної Європи.

Статутними принципами Ради Європи є плюралістична демократія, повага до прав людини та верховенство права. Його члени визнають принципи верховенства права та надання всім особам, які знаходяться під їх юрисдикцією, прав людини та основних свобод (ст. 3 Статуту). Структура організації відповідає демократичних інститутів держав-членів: в неї входять Комітет міністрів, складається з міністрів закордонних справ всіх держав-членів, і Парламентська Асамблея, до складу якої входять делегації парламентаріїв, призначувані парламентом кожної країни. Ці два органи обслуговує Секретаріат Ради Європи; він працює під керівництвом генерального секретаря, обирається Асамблеєю. [1] Комітет міністрів, проводить засідання на рівні міністрів не менше двох разів на рік, а в решту часу працює на рівні постійних представників держав-членів, створює умови для політичного діалогу на міністерському та інших рівнях з питань розвитку європейського співробітництва з урахуванням принципів Організації. Він організовує міжурядову співпраця в тих областях, в яких діє Рада. У своїй роботі Комітет міністрів керується передусім європейськими конвенціями і угодами, а також рекомендаціями, адресованими державам-членам. Його рішення готують комітети урядових експертів та інших фахівців, що створює широкі рамки для контактів, обмінів думками та дискусій. Конференції, в яких беруть участь міністри певної спеціалізації, служать форумами для політичного діалогу по конкретних сфер діяльності. Хоча Асамблея є консультативним органом і не має законодавчих повноважень, вона є важливою рушійною силою для Ради Європи. Рекомендації, які вона дає Комітетові міністрів, виявляються відправною точкою для дій у багатьох ключових областях роботи Ради Європи. У 1989 році Парламентська Асамблея заснувала статус спеціально запрошеного, з тим щоб встановити більш тісні зв'язки з парламентами країн Центральної та Східної Європи. За Станом на березень 1995 року статус спеціально запрошених користувалися вісім держав, і ще три звернулися з проханням про його надання. [2] Закінченість структурі Ради Європи надає Конгрес місцевих і регіональних органів влади Європи (КМРОЕ) - напівпарламентської орган, складається з національних делегацій обраних представників місцевого та регіонального рівнів. Його мета - дозв...